Бузький Гард Актуально

energiy-2-14

 Енергетики проти екологів з істориками

У разі підняття рівня Олександрівського водосховища на Миколаївщині під водою опиняться цінні землі й пам’ятки національного значення

Національний природний парк «Бузький Гард», що розкинувся у басейні річки Південний Буг, за красу та незайманість називають українською Швейцарією. Цей мальовничий глибокий каньйон із крутими скелястими берегами та чудовими краєвидами на кілометри навкруги заворожує і надихає. А ще це історичне місце, де свого часу був центр Буго-Гардівської паланки Війська Запорозького. 2009 року для збереження, відтворення і раціонального використання унікальних природних та історико-культурних комплексів тут було створено національний природний парк «Бузький Гард». Нині частину території парку можуть затопити через наміри атомників підвищити рівень Олександрівського водосховища до 20,7 метра. Внаслідок цього острови, де стояли козаки, можемо втратити назавжди. Під воду піде не міфічний острів-держава Атлантида, описаний Платоном, а українська історія часів козацької доби, повідомляє http://ukurier.gov.ua

Миколаївські громадські активісти закликають зберегти «Бузький Гард» від остаточного знищення. 

Серед скель козацької слави

Найменування парку походить від поняття «гард» — спеціальної споруди для вилову риби, яку використовували за козацьких часів. За словами старшого наукового співробітника Миколаївського краєзнавчого музею Наталії Гаркуші, територія Буго-Гардівської паланки має історичну, археологічну, культурну цінність. У 1730—1780-ті тут існували поселення-зимівники українських козаків. Поселенці займалися господарством, розводили худобу, взимку сюди приїжджали з табору молоді козаки, які не планували того року йти у військові походи, а восени обози з продовольством вирушали до табору в інші місця.

— На цій території люди жили століттями, і саме з північних районів області починалося освоєння нашого краю. Місця дають настільки багатющий матеріал, що треба боротися за збереження цього історичного об’єкта, щоб розкривати нові сторінки історії. Там є змога продовжувати дослідження. Якщо не зробимо зараз, цей об’єкт для науки буде назавжди втрачено.

В Інституті археології НАНУ було створено спеціальну експедицію під керівництвом іменитого науковця Миколи Товкайла. Він писав у праці «Запорізький Гард: правда й вигадки»: «Станом  на сьогодні в результаті будівництва гідроспоруд Ташлицької ГАЕС уже повністю зруйновано Паланкову балку, місце розташування головного військового табору та козацького кладовища. Заповнення Олександрівського водосховища до відмітки 16,9 м уже призвело до часткового затоплення Клепаного (Гардового) острова та нижньої частини Гардового порога (брояки). Рівень водосховища вже піднімали на потребу Южно-Української АЕС. Затоплено неймовірні історичні ландшафти. Тепер вимагають підняти до 20,7 метра». Що далі?

Гарні наміри і трохи лукавства

Атомники мають начебто благородну мету. Про це розповів Олег Коріков, заступник начальника управління капітального будівництва відокремленого підрозділу «Южно-Українська АЕС» НАЕК «Енергоатом».

— Була заява про наміри з приводу підняття рівня Олександрівського водосховища у зв’язку із завершенням будівництва Ташлицької ГАЕС. Минулий рік продемонстрував, що з водогосподарством на річці Південний Буг не все гаразд. Посуха вичерпала воду, тож водокористувачі недоотримали очікуваної її кількості. Населені пункти, які лежать нижче за течією, — Вознесенськ, Олександрівка, Нова Одеса — опинилися без південнобузької води. Люди нарікають, виставляють претензії, щоб атомна станція дала воду з Олександрівського водосховища. Ми її дати не можемо, якщо не піднімемо його рівень на відмітку 20,7 метра. Така можливість є, бо акумулюємо воду в повноводні часи й можемо подати її в посушливий період.

Атомники занепокоєні санітарними попусками (цей специфічний термін показує санітарний стан річки, попуски потрібні в разі порушення такого стану для вирівнювання балансу). Санітарні попуски відкривають, коли річка не справляється із встановленими санітарно-епідеміологічними нормами.

Другу причину необхідності підняття рівня Олександрівського водосховища озвучує співробітник атомної станції. «Улітку працюємо зі зниженим навантаженням, лише на два блоки, — зазначає Олег Коріков. — Особливість термодинамічного циклу будь-якої електростанції полягає в тому, що ми повинні для виробітку електроенергії розсіяти частину теплової енергії. Вона розсіюється на водоймах-охолоджувачах. Для забезпечення роботи трьох енергоблоків улітку необхідно побудувати систему доохолодження, тобто бризкальні басейни. Додаткові сім мільйонів кубометрів води потрібні, щоб могла працювати ця система бризкальних басейнів».

Підняття рівня Олександрівського водосховища потрібне виключно атомникам, щоб у роботі одночасно були три блоки Южно-Української АЕС та два гідроагрегати Ташлицької ГАЕС. Лише одне заважає досягненню цих намірів: 26 гектарів земель під національним парком «Бузький Гард».

Утім, не дуже й заважає. З парком можна й вирішити. Наприклад, запропонувати вилучити ці землі з категорії цінних, натомість отримати інші землі такої самої площі.

У ручному режимі

Через наполягання енергетиків на піднятті рівня водосховища б’ють на сполох екологи, історики, громадськість. Так сталося, що Південний Буг — «ручна» річка, яка піддається керуванню. Зрозуміло, в інтересах економічних та енергетичних. Як зазначає заступник начальника Південно-Бузького басейнового управління Анатолій Грищенко, на річці 16 великих водосховищ: Хмельницька, Вінницька області, Южноукраїнськ, Первомайськ, Вознесенськ, Нова Одеса. За його словами, існує проблема зарегульованості.

«Ми щоранку вивчаємо ситуацію з приводу повноводності річки, — ділиться Анатолій Віталійович. — Якщо десь недоотримано воду, чуємо претензії водокористувачів і подаємо її. Фактично регулюємо річку в ручному режимі. Затверджено режими роботи водосховищ, а водокористувачі повинні дотримуватися їх». Якщо мало води для водокористувачів, умикають вентиль, якщо багато — перекривають.

Чиновник стверджує, що рівень водосховища слід підвищувати, щоб давати санітарні попуски у посушливі періоди. «Якщо піднімуть до позначки 20,7, зможемо робити постійно санітарні попуски в маловодні роки. Санітарний попуск — це прорахований спеціалістами об’єм води, коли річка може сама очищуватися. Південний Буг сам очищуватися вже не може. Торік річка не самоочищувалася протягом 100 днів, показники становили менш як 17 кубометрів за секунду. Щоправда, цього року такої проблеми немає».

Дивно. Століттями Південний Буг тік як йому хочеться. Повноводним був, для рибальства придатним, човни ходили. Зрештою відбулося втручання в природний процес. Набудували ГЄС та АЕС, а тепер намагаємося відновити повноводність.

За словами заступника начальника управління екології Миколаївської облдержадміністрації Ірини Трофімової, питання підвищення рівня водойми вирішують нагорі. «На сьогодні ділянка, яку планують затопити, входить до меж національного природного парку «Бузький Гард», і острів, який може потрапити під затоплення, має історичне значення, — зазначила чиновниця. — Це особливо цінні землі. Виводити їх зі складу парку непросто. Через Кабінет Міністрів, Верховну Раду, громадські слухання. Слід зважити, наскільки важливе підняття води і втрата цінних земель».

Потреби атомників зрозумілі. Непогано б, щоб і потреби населення стали зрозумілішими. Інформація з офіційних джерел. «Пік будівництва атомних станцій як в Україні, так і в світі припав на 1970—1980-ті, тож у 2015-му середній вік світового реакторного парку наблизився до 30 років. Нині необхідні величезні капіталовкладення на їх модернізацію. Наприклад, лише один реактор у Франції потребує від одного до чотирьох мільярдів євро. Тож дедалі частіше реактори у США та Європі закривають через неспроможність конкурувати з іншими джерелами енергії. Нині частка атомної енергії в загальному виробництві електрики у світі становить лише 11%».

Отже, атомники пропонують затопити «Бузький Гард», позбутися історичної пам’ятки, знищити ендемічну флору-фауну. Чому ж свого часу не прорахували потреби електростанції, не передбачили втрат, не спрогнозувати наслідків? Чому маємо втратити безцінний куточок живої природи і нашої історії?

Олена ІВАШКО, «Урядовий кур’єр»

ТОЧКА ЗОРУ

Олег ДЕРКАЧ, еколог:

– Економічне зростання не можна забезпечувати будь-якою ціною: прискорювати шляхом знищення природних ландшафтів, об’єктів природно-заповідного фонду, історичних феноменів. Невже заради енергетичних потреб слід затопити частину національного природного парку? По-перше, таке рішення порушує Закон України «Про природно-заповідний фонд», в якому зазначено, що змінити межі парку та вилучити землі можна лише в тому разі, коли територія чи об’єкт втратили природоохоронну цінність. Ці землі цінності не втратили.

По-друге, «Бузький Гард» – це комплекс культурної, історичної, екологічної спадщини, особливий ландшафт. Відновити його згодом неможливо. Як відновити місця, де козаки ловили рибу? Як відновити ті види риб, що живуть тільки тут? Цих унікальних риб (шамая дунайська, вирезуб, марена дніпровська, близько 30 інших видів) приваблює саме швидка течія, пороги, вода, збагачена киснем, особливі умови життя. Як можна замінити чи побудувати ставки, де вирощують товстолоба, білого амура, коли йдеться про зовсім інші види тваринного світу? Може, хтось і вигадає чудодійний варіант перенесення риб, рослин, тварин та їхнє відтворення у часі й середовищі. Але ж поки що ніхто не зміг відтворити мамонта чи динозавра. Ніхто з мертвої води живу не створив.

Рекомендуемые материалы

  • Внимание конкурс! Лучшая работа в Вознесенске.
  • Узнайте почему баскетбол спорт №1 в нашем городе.
  • Президент Украины Порошенко сделал заявление.