АРХЕОЛОГІЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ НА ТЕРИТОРІЇ БОГЕСУ Книжная полка НГ

Підсумки археологічних розвідувальних робіт в районі

майбутнього підтоплення Бозької гідроелектроцентралі 1930 – 1932 рр.

(ПРОДОВЖЕННЯ. Початок – в публікації від 12 грудня 2017 року)

5. Підсумки давніших археологічних дослідів на Південному Бозі

Передреволюційна археологія для дослідження «Юга России» ставила завдання зовсім відмінні від тих, які ставимо ми тепер.

Ідучи за західно – європейською традицією, в естетичному захопленні екзотикою високо розвиненої античної рабовласницької культури, що так пишно репрезентована була численними матеріальними рештками на руїнах давнішних колоніальних міст класичної Греції  й Риму, наші попередники – представники дворянсько-буржуазної археології – ігнорували навіть ті «варварські» пам’ятки, що тісно спліталися в одному комплексі з античністю північної Надчорноморщини. Тільки пізніші дослідники на початку першої чверті нашого століття починають заводити в коло дослідницьких питань, поряд з грецькими провідними «класичними» елементами, на північній Надчорноморщині і місцевий тубільний елемент, інтерпретуючи місцеву «варварську» культуру, як фон культуртрегерських геленістичних впливів.

Перший, хто більш-менш, серйозно і науково поставив проблеми дослідження матеріальної культури передкласового суспільства на північній Надчорноморщині, був одеський професор Е. Р. Штерн. Штернову працю по Надчорноморщині в ширшому масштабі і в значно новішому методологічному спрямовуванні продовжує професор М.Ф. Болтенко, майже єдиний учень Штерна в галузі археології. Вже в усатівських розкопинах професора  М. Ф. Болтенка намічається для української археології ревізія давніх тверджень, яких найдавніші суспільства Надчорноморського степового простору розглядалося як безконечну зміну одних народів другими, що, мов «битим шляхом» безнастанно сунули через надчорноморські степи з Азії до Європи чи навпаки. В Усатовому вперше констатується тривалий осідок родової громади на Чорноморському узбережжі, що зв’язується елементами культури з лісостеповою смугою, зокрема, з так званою «Трипільською культурою».

Це є перша, справді критична, спроба починати історію Надчорноморщини не на основі  самих відомостей грецьких істориків, з яким ми довідуємося головне тільки про «кимирійський  мрак», що досі обгортає давніші стадії людської історії: археологічне встановлення існування первісно – комуністичних громад на цій території задовго до часів Геродота кидає перший промінь світла в той далекий, досі справді темний, період людської історії.

Проблема первісно – комуністичного суспільства та його розвитку в умовах степового Надбожжя, співвідношення «скитських» курганних поховань та культури селищ з мальованою керамікою в їх територіальному й топографічному поєднанні та в стадіальному розвитку стали стержневими проблемами; для з’ясування цих останніх ми примушені були не омежувати нашу розвідчу територію самими тільки районами  майбутнього підтоплення Богесу, а поширити її, принаймні, на весь основний водозбір середньої частини р. Бога – на рр. Синюху, Кодиму, Корабельну та Бакшалу.

Треба сказати, що Бозька археологічна експедиція не стала на старі рейки й старі биті археологічні шляхи, а поставила собі інші проблеми і завдання, відмінні від завдань наших попередників. Попередні дослідження «героїчних часів» в археології, поряд з численним багатющим матеріалом, не давали відповіді навіть на основні питання з давніших стадій історії Надчорноморщини.  Наприклад, коли ми візьмемо давню, досі нез’ясовану археологами проблему хоча б т.зв. «скито – сарматської культури», з дослідженням  якої тісно зв’язана проблема культури т.зв. «покорчених» поховань, то вочевидь натрапимо на непереборні труднощі на своєрідний hiatus, який досі був не тільки між цими «культурами», а й чи не найбільшою мірою утворювався в наших знаннях про цю культуру. Дотеперішній науковий підхід до дослідження цього історичного періоду був явно незадовільний, неправильний, бо досі ніхто з попередніх дослідників, досліджуючи «покорчених» не з’ясували, чи «покорчені» і т. зв. «скити» та пізніші по них культури часом не є те саме суспільство, тільки на різних ступенях стадіального розвитку його, зумовленого зміною господарської бази та явищ надбудовного порядку, що зокрема  відбилися в поховальних обрядах – в цьому дзеркалі земного життя похованих.

Щоб з’ясувати цілий ряд питань, які виникали з поставленої проблеми, ми в своєму дослідженні мали на увазі зосередити головну увагу не на курганах та самих похованнях, а наголошувати виявлення й дослідження головне селищ, городищ та стоянок, як суцільних суспільно-економічних комплексів відповідних історичних етапів. Ми досліджували кургані поховання для того, щоб з’ясувати додаткові питання локального порядку, які мали поставити в процесі дослідів на селищах. Це робило наше завдання ще складнішим і відповідальнішим, бо треба було одночасно відходити від давніх традиційних шляхів археологічного дослідження і поряд з розшуками нових дослідчих об’єктів шукати нових методів.

В археологічному розумінні наше завдання подвоювалося й потроювалось ще й тим, що «біла пляма» на українській археологічній карті вимагала заповнення її величезної, на кілька сот кілометрів, території між південним краєм Українського лісостепу та Чорним морем. Коли не рахувати окремих поодиноких розвідок, що матеріали їх досі ніде не опубліковані і в науковому вжитку невідомі, можна сказати, що Бозька археологічна експедиція вперше поставила проблеми пов’язання  точки узбережжя Чорного моря (Усатове) з лісостеповими, досить численними точками стаціонарного перебування передкласового суспільства, щоб простежити й з’ясувати особливості, властиві для кожної стадії суспільного розвитку в конкретних природничо – географічних  умовах. Р. Бог, як  середню магістральну базу, і взято за маршрутну основу для таких науково-дослідчих спостережень.

Відомо, що найдавніші суспільства в Надчорноморщині досі вважали тих осельників, які прийшли сюди десь із середньо-азійських степів і принесли з собою культуру курганних поховань з покорченими, пофарбованими кістяками. Цю культуру залічували до т.зв. пізньонеолітичної (мідяно-кам’яної), тобто до стадії родового суспільства в періоді початку його розкладу і переходу до родоплемінної стадії (в даному розумінні – за марксівським поділом стадіальності розвитку суспільства).

Визнаючи, що такий спосіб поховання властивий не тільки для північної Надчорноморщини, а спостерігається на всьому просторі Середземноморщини та в степах Середньої Азії, буржуазні археологи розглядали, однак,  наявність цього поховального обряду саме на Чорноморщині, як доказ расово – міграційного поширення певної культури з одного вогнища, десь із Середньої Азії.

Так, спираючись на відомий йому з попередніх археологічних дослідів речовий і літературний матеріал, М. Ростовцев пояснює  наступні зміни в культурах зміною етнічних припливів у надчорноморські степи, які приносили з собою і властиву для кожної такої етнічної окремішності культуру. Співвідношення в культурах він пояснює, як вплив «вищих» культур на «нижчі». Для цього в його теорії співвідношення іранських та елінських етнічних кіл виводиться два культурних вогнища, що відповідно впливали на надчорноморських «варварів»: кріто – балканське (егейське) та малоазійське, закавказьке (хетське). Мусимо тут зазначити, що так будувались всі дотеперішні теорії і планувалися нові археологічні дослідження для продовження й поглиблення цих теорій.

Не вдаючись у критичний розгляд концепцій Ростовцева, як представника буржуазного класу, шовініста-великодержавника і виразника фашистсько-націоналістичних методологічних спрямувань в його археологічних дослідженнях (про це є вже чимала й ґрунтовна критична література в наших марксівських періодичних виданнях) зупинімося коротко на основних принципах, що їх ми протиставляємо буржуазним історикам.

Характерною рисою буржуазного суспільства, в тому числі й буржуазної науки, за висловом Леніна, був той ганебний розрив між теорією та практикою, що саме й характеризував капіталістичне суспільство. Найбільшою мірою такий розрив властивий передреволюційним археологічним дослідженням на території колишньої Росії. Можемо з певністю заявити, що ніяких планових пов’язань між археологічним дослідженням та практичними завданнями господарського будівництва перед Жовтневою революцією в колишній Росії не було. Російська дворянська археологія, що в дослідженнях «пам’яток старовини» шукала, естетичного задоволення своїх смаків та потвердження й виправдання своєї «історичної місії» в суспільному проводі і в керуванні державою, самою класовою природою свого спрямування була далека навіть від тих завдань, що їх собі ставила буржуазна тогочасна історична наука. Археологія справді була «наукою для багатих». (З постанови ХIII арх. з’їзду).

6. Наші задачі та методологічні передумови для дослідження даного району

Найважливіше завдання, поставлене перед археологією та археологами СРСР, що примусило археологічну ділянку історичного фронту останнім часом так інтенсивно взятися до цілковитого перебудування всієї своєї методологічної основи зверху донизу, – це є вимоги загального народногосподарчого будівництва, поруч з якими на археологів зокрема покладається відповідальне завдання дослідити ті величезні земельні простори, які протягом найкоротшого часу радикально змінять свій вигляд.

У зв’язку з будуванням нових фабрик, заводів, міст, а також у зв’язку з дорожним будівництвом, особливо з інтенсивним  поширенням засівної площі соціалістичного сільського господарства, виявляється численна кількість пам’яток  матеріальної культури

–  матеріальних документів найдавніших стадій розвитку суспільства. Але поруч з виявленням йтиме й руйнація та нищення цих пам’яток. Соціалістичне будівництво не може міняти своїх завдань, поступаючись перед пам’ятками минулого: частина  археологічних джерел повинна буде зникнути в процесі нової індустріальної агрикультурної діяльності соціалістичної доби. Але ніколи, у жодній країні в світі, охорону пам’яток матеріальної культури та широке дослідження їх на державні кошти не було поставлено так широко, як у СРСР. Це піклування Радянської держави про пам’ятки минулого найвиразніше відбилося в нашому законодавстві, що регламентує і забезпечує найсприятливіші умови для вивчення й охорони пам’яток культури, навіть в умовах широчезного розгортання будівництва. Розвідки й дослідження археологічних пам’яток йдуть поруч із розвідниками промисловими (Дніпрельстан, Богес, Надмагістраль, Озівсталь і т.д.).

Перед тим, як через умови будівництва місця виявлення пам’яток будуть змінені, їх найширше, найповніше досліджують здебільшого на кошти й засоби будівництва (Дніпрельстан, Надмагістраль, Озівсталь і т.д.).

Все це ставить перед археологами ряд найвідповідальніших завдань. Ці завдання були не раз предметом широкого обговорення і висвітлення на сторінках фахової періодичної літератури та на конференціях, нарадах тощо.

Першим завданням археологів Радянської країни повинен стати облік пам’яток матеріальної культури за літературними, архівними та іншими даними і складання картографічних серій цих пам’яток у новій інтерпретації їх, – не за ознаками типологічної серіальності, а за системою марксо-ленінської історичної класифікації.

Поруч з цим повинне стояти друге завдання – зв’язати археологічні планові установи з плановими державними-господарськими органами і на основі загальнодержавних планів промислового, комунального, залізничного та сільськогосподарського соціалістичного будівництва скласти не менш, як на п’ятилітку,  план археологічних досліджень, особливо в тих місцях, де пам’яткам матеріальної культури найважливішого значення загрожує порушення в процесі будівництва.

Але частина найважливіших монументальних пам’яток культури навіть після завершення будівництва, при відповідних умовах, може і повинна залишатися для дальшого систематичного дослідження.

Третє завдання, що природно стає безпосереднім обов’язком органів охорони пам’яток матеріальної культури,- широко популяризувати ці пам’ятки, ознайомити з їх змістом і значенням для суспільства широкі трудящі маси.

Отже, основним практичним завданням археологів стає безпосереднє дослідження пам’яток матеріальної культури на територіях, зв’язаних з великим промисловим будівництвом, з широкими сільськогосподарськими заходами.

7. Організаційні заходи і попередній план робіт.

Саме виходячи з цих настановлень, організована і почала свою дослідчу роботу на території майбутнього будівництва Бозької гідроелектроцентралі Бозька археологічна експедиція НКО.

Доповідну записку Одеської інспектури охорони пам’яток матеріальної культури підтримав ряд наукових установ та організацій УСРР, а саме: Одеська комісія краєзнавства, Всеукраїнська асоціація сходознавства, Одеський археологічний музей, Миколаївський археологічний музей, Первомайський музей, Всеукраїнський археологічний комітет, науково-дослідний Інститут водного господарства. До неї позитивно поставилась Укрнаука, яка ухвалила організувати державну експедицію для археологічного дослідження долини р. Бога в районі підтоплення та околиць її (лист Укрнауки 6.V 1930 р.).

Для проведення праці 1930 р. Укрнаука НКО асигнувала, за кошторисом НКО, 2500 крб., Первомайський ОВК, зацікавлений у краєзнавчому дослідженні Первомайщини, виділив у дотацію експедиції (через Первомайський краєзнавчий музей) 2000 крб. з умовою, що експедиція, науково опрацювавши та використавши свої здобуті матеріали для звітних виставок, передасть їх до Первомайського музею; було зважено і побажання поширити археологічне обслідування й на район річки Чорний Ташлик, де попередню розвідку провадив Первомайський музей.

Треба відзначити особливу увагу до експедиції й від інших первомайських організацій: Окрнаросвіта видала відкритого листа на приміщення для бази по маршрутах експедиції (в школах та ін.), ОВК та Окрплан дали також експедиції всі потрібні матеріали щодо району Середнього Надбожжя, а військові частини забезпечили експедицію потрібним шанцевим матеріалом, наметами та ін.

За основним планом дослідів експедиції передбачалось з самого початку поділити роботу на три терміни, що відповідали б трьом етапам робіт: а) рекогносціювання району, б) розвідкові роботи в місцях виявлення пам’яток матеріальної культури, в) широко розгорнуті розкопні дослідження найголовніших комплексів об’єктів пам’яток.

Для попереднього розслідування району Наукова рада намітила на 1930 р. такий план польової роботи експедиції:

1) Польову роботу експедиції провести протягом місяця – з 15.6 до 15.7.

2) 1930 року провести лише глибоке археологічне рекогносціювання – розвідку в районі майбутнього підтоплення від Первомайського до Кременчука, зосереджуючи увагу на таких місцевостях: а) Мигії, б) Семенівський плес з устями Карабельної та Романової  балки, в) Костянтинівка, Гард, Пробите, Криве, місце збудування греблі гідроелектроцентралі біля Лефтерового млина, Кременчук. Поруч з цим намічено було обстежити окремі урочища курганів та інших культурних решток в околицях річкового району, що не входить безпосередньо в зону підтоплення.

3) 1.VII почати розкопування городища Ак-Мечет та провести розвідні розкопини на виявленій Первомайським музеєм неолітичної стації на Чорному Ташлику (доплив р. Синюхи, 17 км від Первомайського).

Наукова рада тоді ж порушила питання про фільмування каньйону ріки Бога, який у сучасному йому стані належить до найкращих ландшафтів України, має виняткові фізично-географічні особливості і після збудування гідростанції буде перекритий водною масою.

Доповідну записку в цій справі й план фільму, що повинен був показати фон історичного процесу Надбозького краю від найдавніших часів (від Гарду до Богесу) подано завчасно до Краєвого відділу ВУФКУ, але кіновідділ і досі навіть відповіді на нашу пропозицію не дав.

8. Дослідження на р. Чорному Ташлику

16.VI експедиція розпочала польову працю на Чорному Ташлику глибокою розвідкою неолітичної стації, виявленої директором Первомайського музею П. В. Харламповичем 1928 року.

Чорноташлицька стація розташована на р. Чорному Ташлику, лівому допливі р. Синюхи, – між хут. Каламазовим при усті Чорного Ташлика та селом Ново-Олександровське, на 4 км вище Ч. Ташлика від х. Каламазова. Чорний Ташлик є тектонічна розколина в гранітному масиві, має глибокий, різко окреслений каньйон, дуже типовий  для степових річок байракового типу. На зазначеній ділянці Ч. Ташлик загромаджений кам’яною грядою на всю його широчінь і вздовж русла на 250-300 м. Загата ця утворилася від величезних звалищ гранітних брил дуже обшліфованих і розмитих жорствою діянням води. На середині річки, що тут має пересічну ширину русла до 25 м, у дні її вода повимивала чимало «велетенських казанів», які через значну глибину не висихають і влітку. Літній рівень води в Ч. Ташлику дуже незначний, – 20-40 см пересічно. Але весняні «шрами» криги підносяться над літнім рівнем річки на 2 – 2,5 м. Загата має місцеву назву «Миколина брояка». Правий берег – північний – високий, скелястий, урвистий, не доходить до річки на 30-100 м, круто вривається. Між берегом і річкою розкидано чимало напівзвітрілих уламків скель. Подекуди виступають «лисаки» скель, сочиться підземна вода.

Лівий берег коло стації вищий за правий, але до річки спускається трьома невисокими терасами і над водою різко обривається гранітними скелями, заввишки 2-3 м. Загальний ландшафт місцевості – хвилястий, перетятий неглибокими балками. До балок скелі спускаються повільними, розложистими терасами, що утворюють мальовничі амфітеатри в панорамі.

Грунт – чорноземля з сіруватою супісковою домішкою під дерновим шаром. На терасах грунт має пересічну глибину 1,5 – 3 м. Коло «Миколиної брояки», на правому березі Ч. Ташлика, розташовані кілька садиб, що належать до території Синюхо-Брідської сільради Первомайського району. На садибі С. Рябченка, ще здавна досить часто траплялися знахідки в грунті на городі – черепки незвичайного посуду, кремінці т ін. Знахідки траплялися найчастіше над кручею річки або в весняних зливах з кручі. Ці знахідки й стимулювали виявлення неолітичної стації.

Прибувши на місця стації, дослідницька група експедиції обслідувала береги Ч. Ташлика від Каламазовського хутора до Нової Олександрівки. Обстежуючи і вивчаючи поверхню берегів, дослідники вживали часто шурфування, особливо в тих місцях на терасах і схилах  надрічкового плато, де на поверхні знаходили фрагменти кремінних знарядь та посуду. Далі проведені розвідні розкопування на самій  стації.

Загальна характеристика культурних знахідок цієї стації така:

1) кераміка – ямкуватого орнаменту неолітичного типу;

2) численна кераміка з місцевої чорної графітової глини;

3) фрагменти (небагато) кераміки т.зв. «трипільського типу» Б;

4) кремінна індустрія (переважно уламки) мікролітичних типів;

5) кості (оленя, дикої кози) із слідами інтенсивного оброблення; кістяні знаряддя, проколки;

6) прошарки поміж інвентарними групами – купки скойок.

Крім поодиноких знахідок фрагментів кераміки, керамічних виробів типу пізнього неоліту, розвідкою околиць досліджуваного неолітичного селища на Ч. Ташлику виявлено (на південь у 2 км від хутора) могильник, що складається з семи курганів. Як звичайно для цих місць, інтенсивна оранка степу рік-у-рік руйнує цей могильник. Через це основний план цих курганів значно порушений, розсунутий плугом під час оранки. Очевидно, чимало курганів загалом знищені, сплановані. Такі сплановані кургани під час археологічних дослідів виявляється з великими труднощами і здебільшого тільки на відповідному ясному грунті.

Кургани даного могильника мають діаметр пересічно 10-40 м і відповідно підвищений насип – 0,5 – 4 м. Всі кургани, особливо більші з них, як видно, здавна притягали  увагу людини і мають характер скарбошукацьких ям. Оранкою витягували й поховані в насипу кургану фрагменти посуду та кісток.

У березні 1932 року до Первомайського музею селянин С. Рябченко приніс уламок плитки клинуватої форми (вподовж 0,3 м) де з одного боку – вирізьблене людське обличчя з вінцем на чолі, а з другого – невеличке кільце. Рябченко казав, що цю плитку він знайшов біля могили серед повикиданого кимось із могили каміння. Потреба з’ясувати знахідку й примусила П. В. Харламповича провести розвідні розкопки в цьому могильнику.

Під час дослідження кургану, попередньо оглядаючи його, дійсно встановлено, що тут була спроба хижацького розкопування (дехто з колгоспників запевняв, що це «розкопування» зробив сам Рябченко).

Курган № 5 Чорноташлицького могильника, що його розкопав П.В. Харлампович під час його дослідів на Ч. Ташлику, був дуже зруйнований скарбошукачем; тому, головне, не можна було виявити повної, непорушної картини поховального обряду, – цього цінного відбитку давньої, неписаної історії людського суспільства.

Курган (вис. до 0,3 м, діаметр – 6 м) мав виявлені, але значно порушені два поховання: №1 – кістяк молодої особи (10-13 років), покладений на горизонті головою на захід, лицем на південь з напівпідібганими ногами. Кістяк майже зовсім зітлілий.

В центрі кургану, в підгоризонтальній ямі, знайдено поховання кістяка №3, що  лежав головою на південний схід, на лівому боці, в зібганому (покорченому) стані.  Кістяк належав, очевидно, дорослій людині, але зробити точні обміри було не можна з тих самих причин, що й у першому випадку.

В насипу кургану, в західній  частині його, під накиданим зверху камінням, знайдено купу кісток та уламків черепів від кількох людських кістяків; як гадає П.В. Харлампович, ці кістяки належали до центральних поховань зруйнованих скарбошукачами, які після хижацького розкопування в безладді поскидали їх у яму та прикидали камінням. Через неясність даної ситуації зупинимось на цій гіпотезі.

Під кістяком №2, в ґрунтовному заглибленні могильної ями, було поховання, якому належав кістяк №2, але руйнація скарбошукачем кургану одним краєм торкнулась і цього найближчого поховання: в цьому похованні покорченика є теж порушення в положенні окремих частин його кістяка (руки, ноги, череп).

Трудно встановити, нарешті, яке положення в похованні займає плитка з відображенням увінчаної голови, як і взагалі не можна робити будь-які соціологічні узагальнення тільки на підставі одного цього розкопаного пограбованого кургану. Тільки дальші, ширші і повніші, розкопини в цьому могильнику  дадуть повну можливість з’ясувати, чи був він зв’язаний з неолітичною стацією над Ч. Ташликом, розкриті в культі поховання відображення форм земного життя і суспільних відносин живих тогочасних чорноташлицьких насельників. Важливість і потреба цих дальших дослідів зумовлюється й тим, що окремі елементи культурного комплексу на Ч. Ташлику подібні до гардівських, а ті знову таки зв’язуються з усатівськими надчорноморськими.

Попереднє вивчення інвентаря стації, топографічний і стратиграфічний його характер дозволять залічити цю стацію до типу т.зв. енеолітичних стоянок (родової громади). Встановлений розвідкою характер цієї стоянки висуває доконечну потребу повно і докладно дослідити її.

(Далі буде).

На знімку: експозиція Первомайського краєзнавчого музею

Show Buttons
Hide Buttons