АРХЕОЛОГІЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ НА ТЕРИТОРІЇ БОГЕСУ Книжная полка НГ

Підсумки археологічних розвідувальних робіт в районі майбутнього підтоплення Бозької гідроелектроцентралі 1930 – 1932 рр.

(ПРОДОВЖЕННЯ. Початок – в публікації від 12, 13 грудня 2017 року)

9. Розвідка правого берега від Первомайського до Гарду

Дальша робота експедиції проходила в такому порядку:

1) Увесь склад експедиції поділився на дві партії – правобережну та лівобережну. На чолі кожної партії стояв відповідальний керівник.

2) Виходячи з загального плану експедиції, правобережна група (т. Мовчанівського) провадила реконгосціювання й детальну розвідку на маршруті від Первомайського до с. Грушівка на узбережжі Бога, в районі балки «Дубової» до х. «Кошари», а далі до сс. Семенівки, Швирні, Костянтинівки й до устя р. Бакшали – правого допливу р. Бога. Для проведення праці групі було дано термін 8 – 10 днів.

Лівобережна група провадила рекогносціювання за маршрутом: Первомайське, с. Мигія, Семенівка, Костянтинівка.

Кожна група одержала від керівника експедиції  методичну інструкцію, в якій, зокрема, відзначалось:

– в процесі розвідкового дослідження уважно фіксувати стратиграфію культуроносних шарів;

– проводити напівінструментальне здійснення плану при вивченні культурних стацій, груп могильників і при розвідкових шурфуваннях площі дослідів, а рівно ж обміри, фотографування профілів круч, береги ріки, схилів, боліт і т. ін.;

– особливу увагу звертати на підсонячні схили та плато, що орієнтуються на схід і південь, на площі, обмежені балками та річечками (типові топографічні точки для стоянок);

– в місцях виявлення культуроносних шарів проводити досліди на суцільне виявлення культурних комплексів, розкриваючи попередніми розкопуваннями цілий комплекс;

– якнайширше записувати фольклорний матеріал від місцевої людності про культурні й географічні назви місцевості, перевіряючи зібрані відомості з докладним рекогносціюванням та інші.

З ЩОДЕННИКА КЕРІВНИКА ПРАВОБЕРЕЖНОЇ ГРУПИ  Т. МОВЧАНІВСЬКОГО

Основні географічні точки маршруту правобережної групи були: м. Первомайське (Голта), с. Мигія, балка «Дубова», с. Карабельна, балка «Романова», хутори «Кинь – Грусть», «Фонталь», «Львів», «Куйбишев», с. Швирня, с. Богданівка, урочище Гард, могила «Баба», х. «Незаможник», річка Бакшала, Ак-Мечет.

Завдання групи полягали в детальному обстеженні місцевості в районі майбутнього затоплення, в виявленні та в відповідній розвідці історично- археологічних стацій цього берега. Зокрема було висунуто питання про поширення т.зв. енеолітичних культурних решток «чорноташлицького» типу та Верхньо-бозького варіанту «Трипілля» на узбережжі Середнього Бога. У своїй роботі група застосовувала систему пішого обстеження за трьома основними маршрутно- 2візитаційними» лініями, що їх визначав рельєф узбережжя.

Майже на просторові всього маршруту правий берег Бога в своїй конфігурації характеризувався:

– пісковим та чорноземельно – наносним плесом, що утворював нижчу терасу берега;

– стрімким, скелястим і високим узбіччям, утвореним виступами частково розкладених протоерозойських кристалічних порід;

– горішнім плато, що зливалося з суміжними гумусо-чорноземельним покривом дальшого степу.

Крім того, в окремих місцях скелясте узбіччя берега включало додаткові тераси, як це спостерігаємо в районі сс. Семенівки, Костянтинівки, Бозького хутора тощо.

Першого ж дня рекогносціювання (18.06) безпосередньо за м. Первомайським, 100 м на схід від залізничного мосту, в урвищах берега знайдено кілька невеликих черепків пізньо-неолітичного типу з «щипаним» орнаментом на вінці. Проте стабільних культурних прошарків не виявлено.

У районі млина Союзхліба знайдено поодинокий уламок кремінної пластини, а у районі «кочегарки» штучного зрошення комунальних городів, проти двох островів Богу та на висоті 10 м від рівня води, виявлено  вихід пізно-неолітичного культурного шару. Місце знахідки було за 250 м на південь від річки і припадало на дорожнє заглиблення положистого супіскового горба, очевидно, первинно-еолового походження.

В цьому заглибленні: характерний шар білявих прошарків та потрощених черепашок і частково пригладжених кварцитових уламків; знайдено також кремневі скалки та уламки пластин, подібних до «чорноташлицьких»; дрібні уламки кісток та дикого каменю доповнюють характеристику виходу культурного шару на поверхню. Штилювання на площі горба встановило наметні дрібного попелястобурого піску з глибини 1,5 м. Це також говорить про еолове походження його.

На схилах до річки, поблизу згаданих островів, знайдено 8 уламків денець та черепків від посуду доби «римських впливів».

Між «Бедровою» балкою та с. Грушівкою виявлено невеликий могилуватий насип.

У районі «Дубової» балки знайдено кілька кремінних скалок із слідами культурного оброблення, а також  уламок кременю з частиною його гніздової шкаралупи.

У районі «Дубової» та «Романової» балок особливо яскраво виділений вертикально-щілинний характер  розкладу надбережних скель. При такому характері розкладу, руйнація і звалювання донизу гранітових та пісківцевих порід відбувалося прискореним темпом, при чому утворювалися печеруваті тріщини та перекриття. Проте переважна більшість таких конструкцій була для колишнього життя непридатна, як через недавнє утворення їх, так і через те, що містились вони на незначній висоті від води і їх часто затоплювало. Крім того, печери ці були здебільшого дуже замалі для життя.

Щілина печерного вигляду, виявлена проти «Попової» балки, становить виняток: міститься на висоті 11 метрів від води і має придатний для житла обсяг. Площа дна 4 х 1,5 м при найбільшій висоті 2,5 м. В печері знайдено прошарок чорноземлі, але жодних культурних решток не виявлено.

На маршруті Семенівка – острів Карабельний піднято з поверхні кілька дрібних кремінних скалок та уламок пластини. За один кілометр на північ від Карабельного острова в урвищі нижньої берегової тераси, на висоті 3,5 метра від води, знайдено череп’я з посуду доби т. зв. «римських впливів». Поряд з жовтоглиняним канельованим, добре випаленим череп’ям амфор, траплялося череп’я грубостінного нетривкого, тубільного (скитського) типу. Окремі черепки «римського» типу знайдено й на скелястому плато проти острова Карабельного на висоті 25-30 метрів від води.

Щоб виявити характер культурного вкраплення з керамічними фрагментами «римського» часу, на нижній терасі берега, проти скелі Карабельної закладено невеличкий розвідний кессон – розкоп.

Детальним розчищенням нашарувань виявлено, що культурний шар залягає на глибині від 0,50 до 0,75 м від поверхні і має пересічну глибину 10-15 см. Шар складається з черепків-фрагментів канельованих амфор (пітосів) та черепків посуду тубільного типу, уламків кісток свійських тварин, черепашок слимаків та ін. Траплялось дрібне каміння та зрідка плитуваті уламки. Культурний прошарок залягає на висоті 3 метра від літнього рівня води і тягнеться до місця розвідки досить далеко на північ, виявляючись у стінках салменних ям на узбережжі. Увесь шар залягає у чорноземлі. Насиченість шару культурними рештками значна: так у кв. метрі №1 знайдено 27 черепків з канельованим оформленням, 53 – без канелюру, 3 уламки ручок від амфор, кількадесят уламків тваринних кісток, черепашки, кілька вуглин, кремінці тощо.

Паралельно в першій розвідній ділянці закладено кесон № 2, 12 метрів на південь від першого. Розкоп був розміром 1 х 7 м. В ньому знайдено незначну кількість черепків римського типу та на глибині 40 см прошарок попелу завтовшки 2 – 6 см. На глибині одного метра виявлено кілька великих каменів; грунт – чорноземля.

25 метрів на північ від першого квадрату закладено розкоп № 3, розміром 2 х 2 м. Виявлено уламки тваринних кісток, камінці, черепки «римського» типу та частину великої кам’яної плити. На глибині 1,25 м помітно вихід шару попелястого піску до 10 см завтовшки при ширині плями 1,50 м.

За 150 метрів від місця розкопу на північ гр. В. Гладушенко знайшов та передав групі уламок круглого точила. Місцеві селяни, що працювали на салменних ямах, розповідали, що 1929 року під час земляних робіт знайдено камінну кладку міцної будівлі з тесаного каменю, а в околицях Карабельної часто знаходять римські монети.

Усі здобуті розвідкою матеріали в цій точці логічно припускають думку про те, що в районі устя р. Карабельної та острова Карабельного за греко-римських часів могла бути караванна стоянка, висадка на берег, можливо, факторія. Для з’ясування цієї гадки потрібне буде повне розкопування цієї площі.

Під час роботи на Карабельній проведено обміри та попереднє обстеження 6 курганів-могил, що стоять на вододілі 1,5 – 2 кілометри на захід, паралельно течії р. Бога. Більшість могил мають сліди скарбошукацьких розкопувань. На узбіччі деяких могил виявлено каміння, певно, обкладку їх основи. Пересічна висота могил до 2 м, діаметр – 23 м, обвід підошви 130-150 м.

Між сс. Романівкою та Іванівкою, ліворуч від дороги, 100 метрів на північний схід, виявлено курган до 1,5 м заввишки при обводі підошви 140 м. На горі могили – брила дикого каменю вагою близько 180 кг. На захід  від цієї могили помічено незначні підвищення двох могил «Двойчки». Поблизу цих могил за орієнтацією з півночі на південь простяглося незначне підвищення з розчленованим профілем (можливо, залишок розореного пасма могил). В урочищі «Романова» балка група обстежила т. зв. Романову печеру. Вхід до печери від рівня дна балки підноситься більше як на 1 м, тому печера для сталого житла не могла бути пристосована.

Печера міститься на правому березі «Романової» балки і утворена звалищем великих брил граніту – три з них утворили основну частину печери, а решта заповнила бокові прогалини та щілини. Вхід до печери з південного сходу, дно похиле; розмір печери 5 х 1,5 х 2 м. В глибині печери пробивається дзвінкий струмок, що має місцеву назву «Капля». У «Романовій» балці виявлено ще кілька менших печерувати тріщин.  Як Романова печера, так і інші можуть бути  цікаві лише з погляду тих легендарних переказів про «розбійника Романа», що їх так багато в місцевому народному фольклорі.

У місцевості між р. Богом та хутором Львів, на досить високому плато, виявлено якусь систему неглибоких рівчаків та невисоких валів, що утворювали і обіймали переважно невеликі точки квадратної форми, пересічно розміром 40 х 50 м. Ця система вкривала площу близько 506 гектарів.

Хоч у цій місцевості піднято з поверхні кілька фрагментів «римського» простого посуду, систему земляних споруджень за їх конфігурацією можна залічити до залишків військових осад кінця ХVIII та половини XIX ст., що були тут під той час дуже поширені.

Найімовірніше, то була одна з паланок або сторожових форпостів бузького козацтва організованого на Бозі московським урядом 1769 р для охорони його торговельних інтересів у Чорноморщині.

Козацтво (уланські полки) було тоді примусово сформовано з вихідців та втікачів з-за Дунаю: воно зобов’язано було «содержать конвойную на границе службу» та « живя в домах своих, на всякий случай достаточным подкреплением земской полиции быть», як  то казав у своїй доповіді цареві генерал Міхельсон 1803 року.

У районі між Лефтеровим млином та х. Львів («Кинь-грусть») обстежено ряд печеруватих щілин берега. Біля скелястого мису Тирло, насупроти Голубиної гори, на землях х. Куйбишева, в зрізку нижчої тераси берега виявлено фрагменти посуду «римського» типу (2-й ґатунок). Вихід культурного шару був на висоті 2,25 м від води. Від мису Тирло до х. Куйбишева включно зібрано на поверхні чимало череп’я доби «римських» впливів. Серед знахідок траплялись черепки з канельованою поверхнею. В урвищах х. Куйбишева знайдено кілька черепків пізньо – неолітичного та «трипільського» типу. В хуторі розвідна група придбала випадково знахідку – шліфовану сокирку з чорної гальки, з просвердленою невеликою дірочкою.

На захід від х. Львова, на віддалі 1,5 – 2 км зберігся ряд могил; найбільші з них – Шпакова та Розкопана – мають до 5 м висоти. Біля могили Шпакової помітні невеликі підвищення – рештки колишнього могильника. З поверхні біля Шпакової піднято кілька черепків «римського» типу.

На віддалі 75 метрів на захід від Шпакової могили виявлене ледве помітне підвищення з купою каміння. В закладеній на цьому місці розвідчій дільниці розміром 8 х 8 м виявлено на глибині 50 см досить густий шар череп’я від посуду «римського» типу (амофосне) та кістки тварин (свині, вола). Можна припустити, що цей шар належав до решток розораного поховання.

Рекогносціюванням узбережжя Бога біля Іванівського порона та х. Львова виявлено на поверхні поодинокі фрагменти «трипільського» верхньобозького варіанту (Томашівка, Сушківка) та черепки «римського» часу.  Біля порона виявлено рештки осади XVIII – XIX ст. аналогічної до виявленої біля х. Львів. Рови і валки займають тут площу до 4 гектарів. Рештки подібних «військових» осад виявлено групою й безпосередньо на схід від с. Богданівки, на нижчій терасі берега та частково на узбіччю й верхнього плато.

Проти острова Малого на поверхні, в урвищі берега (на глибині 1,5 м) знайдено череп’я «римського» типу та кілька дрібних скалок кременю. 1,5 – 2 км на південь від с. Богданівки виявлено ряд могил, що стоять паралельно бозькій долині. Найбільша з них – могила «Баба» домінує над місцевістю, заввишки вона 4 м, з обводом підошви – 380 метрів.

На південь від неї, за 300-400 м, помітно дві могили, заввишки до 3 метрів. Ще далі на схід, за 35 метрів, стоїть могила до 2 м заввишки, за 409 м від якої на схід – могила до 4 м заввишки. Біля лісових насаджень виявлено могилу із  зсунутою вершиною, заввишки до 3 м; біля останньої стоять три невеликих могили до 1 м заввишки.

На захід від острова Гардового, проти скелі Пугач, на клинуватому схилі, поміж двох байрочних балок виявлено в горішній частині рештки правильно спланованої осади XVIII – XIX ст., своєю конструктивною фігурацією тотожні з осадами біля х. Львова та с. Богданівки. У нижній частині виявлено найвидатнішу з усіх раніш знайдених пізньо -неолітичну стацію, що з поверхні характеризувалася численними знахідками керамічних скалок, пластини, шкребків, череп’ям товстостінного з ритою орнаментацією посуду тощо.

10. Дослідження Гардової неолітичної стації

Урочище Гард, чи не найкраще, мальовниче місце на всьому середньому Бозі. Р. Бог, подолаючи скелясті пороги, розливається тут досить широко і двома рукавами обмиває острів Гард. Із сходу здіймається над Богом велетенська скеля Пугач; високі гранітові урвища обрямовують річку вверх та вниз за течією. Лише в західній стороні положистий, клинуватий схил утворює ніби ворота до Гарду. Бічні клинові балки заросли деревами та кущами, завалені звалищами архейських порід. По днищу обох балок протікають невеликі струмочки. Гардів клин, що в своїй основі є гранітова тераса, вкритий чорноземлею, очевидно, нанесеною з верхнього плато берега. Надбережна смуга клину, метрів 10-15 від води, являє собою піскове плесо, з наваленим подекуди камінням.

Щоб виявити характер, стабільність та стратиграфію культурних нашаровань Гардової стації, група провела тут глибшу розвідку. Для цього на клинуватому схилі закладено чотири розвідкових траншеї, які розроблялися за системою квадратних метрів.

Траншею №1 закладено біля виходу на плесо південної балки, за десять метрів від води. Грунт у цій траншеї – чорноземля, але в східній частині дільниці із значною домішкою піску. З розвідковою ціллю метрові квадрати розробляли шаховим порядком. Заглибленням траншеї на глибину 40 см виявлено значну культурну насиченість грунту, що характеризувалася знахідками кременевих шкребків, гостроконечників, численних кременевих пластин, відщепів, фрагментів посуду «римського» та пізньо-неолітичного типу разом з дрібними уламками тваринних та риб’ячих кісток тощо.

У східній частині дільниці розвідковим розкопуванням виявлено камінь-брилу, що займає площу майже чотирьох метрових квадратів, а дрібне каміння, до 2-3 кг вагою, знаходилось майже на всіх квадратах. На глибині від 40 до 70 см шар знахідок ще густіший і характеризується кістками великих тварин (бика, оленя, лося, кабана), більшою кількістю цілих кремінних виробів (платин, шкребків), дрібними вкрапленнями вугілля, плямами попелу, уламками черепашок Unio та групами каменів.

На глибині 40-60 см, у східній частині розкопу, на площі 20 кв. м, виявлено цікаве скупчення каменя, що утворювало подобу кількох точків, на взірець бруківки. Такий «брукований» точок розчищено в квадратах 64,19 та 20, де він складався з невеликих, вагою до 1,5 кг, камінців, що горизонтально залягали навкруги  великої камінної брили.

За 1,5 м  на північний схід від першої точки виявлено аналогічну споруду в квадратах 17, 53, 59, з тою лише відміною, що шар дрібного каміння (щебеню) лежав на каркасі з великих каменів (до 25 кг вагою), заповнюючи щілини та заглиблення між окремими каменями.

Третя група каменю сконцентрована на захід від другої  і є ніби зруйноване продовження її, заповнюючи площу квадратів 1, 13, 54, 55.

У третій групі точка переважають великі камені, близько 20-30 кг вагою. Площа всіх трьох груп, крім невеликих відхилень – горизонтальна поверхня точків укрита попелястим прошарком до 2-3 см завтовшки. Особливо згущений із вкрапленням вугілля попелястий прошарок виявлено в першій групі, навкруги камінної брили. На поверхні всіх точків -груп, а також між камінням, знайдено трубчасті кістки великих тварин (вола, лося, кабана здебільшого розколоті); крім того, на точках виявлено потрощені скойки річкових мушлів, кремінні скалки, уламки кремінних пластин, шкребки, дрібні кавалочки охри чи залізистої породи, кілька простих грубостінних черепків, в’язки великої риби тощо.

Дані групи припадають своєю площею на місце стику західної частини берегового піскового плесу з південно-східною чорноземельною частиною Гардового клину. Лінія поверхні клину щодо горизонтальної поверхні плеса здіймається вгору в цьому місці під кутом 20-30 градусів.

В усіх західних квадратах ділянки також знайдено чимало решток кремінної індустрії, черепків посуду та тваринних кісток, але культурний шар у міру піднесення схилу помітно слабшає. На глибині 1,35 м у всіх квадратах дільниці №1 знахідок уже не було. В  аналітичному перетині всієї дільниці №1 на лінії №5 виявлено велику й складну мішанину прошарків, що їх, за ознакою природних та культурних рушійних сил, можна визначити як:

а) прошарки каменю та чорноземлі, утворені обвалами і зсувами верхнього плато кристалічних архейських порід та м’яких четвертинних покладів;

б) прошарки намулу, утворені розливами р. Бога.

Можливі прошарки стабільної культурної стації. Цікавий структурний вузол, де перехрещувались перші й другі прошарки,  виявлено в квадратах 14, 15, 16, 21. У цьому місці під тонким чорноземно-пісковим прошарком, близько 2-3 см завтовшки, йде кулясто-пісковий, завгрубшки від 5 до 15 см.

Третім за порядком прошарком залягала знову чорноземля в 7 см,  4-й прошарок – попелясто-пісковий завтовшки 1,5 -2,5 см, 5-й прошарок – чорноземля 8 см завтовшки, 6-1 – шар-намул 10 см, 7-й – грубий шар чорноземля, під яким уже непомітно прошарків річкового намулу.

Всі кулясто-піскові прошарки поступово тоншають в напрямку на захід (протилежний від річки бік) і в квадраті 22, на віддалі 10 метрів від літньої води р. Бога та на висоті 60 – 70 см від її рівня, зовсім зникають у чорноземельному грунті.

Перші два точки з каменя своїм обсягом припадають на 4, 5, 6 прошарки намулу, але генетично, очевидно, з ними не зв’язані, так само як не зв’язані з прошарками зсувного походження.

Цей факт дає деяку можливість припустити, що точкуваті каменясті конструкції з частиною культурних знахідок на їх поверхні є залишки вогнищ короткотермінової прибережної стації пізньо – неолітичної стадії (родова громада в стадії найвищого розвитку).

З розвідної дільниці ч.3, закладеної посередині Гардового клину, від плеса річки, вверх по схилу на 24 м, виявлено аналогічні матеріали як щодо типів кремінної індустрії, так і щодо характеру утворення прошарків. Каміння безладною групою виявлено на західній частині дільниці, що відповідає подібному заляганню каміння на дільниці №1 і має виразний характер звалища та зсуву. Каменястих точків на дільниці №3 не виявлено і знахідки культурних решток припиняються в дільниці №2 на глибині 1,20 – 1,40 м.

Серед здобутих матеріалів з дільниці №3 слід вважати за відмінну знахідку в квадраті 75 на глибині 1 м 10 см – невеличкий зливок міді та мідну жолобчасту дротину.

У дільниці №2 розкопано рештки поховання людини. Дільницю закладено в місці виходу кісток на поверхню, в урвищі клину біля устя Осокорової балки. Значно порушений кістяк залягав тут на глибині 0,70 м від поверхні в піскуватій чорноземлі.

Головою кістяк орієнтований на схід, обличчям на північ. Усіх кісток лівої ноги, гомілки правої ноги та лучевих кісток обох рук кістяка бракує, як бракує більшої частини ребер і тазу. Руйнація, очевидно, сталася через обвал краю тераси з кістяком у русло Осокорової балки. Довжина кістяка в частині, що збереглась (до колінної чашки) – 1,20 м. З півдня біля кістяка виявлено гряду (39 шт.) каменів, що залягали в напрямку з півдня на північ; у головах кістяка залишалося, очевидно, від попередньої гряди два камені. Камені ці, можливо, від північної стінки поховання знайдено в осипу балки. У грунті, що ним укритий був кістяк, знайдено керамічні скалки, пластини, шкребки, – звичайний для Гарду тип кремінних виробів.

На віддалі 30 см від голови кістяка, в осипу, на 10 см нижче поховання, знайдено кістяний виріб у формі пласкуватого шліфованого півкільця (фрагмент кільця). Коли дану знахідку залічити до ритуального інвентаря поховання в дільниці №2, то саме поховання наближено можна залічити до типу покорчених поховань, властивих для околиць Гарду.

Ділянками № 4 – 5, закладеними посередині клину, між плесом та верхнім плато берега, виявлено рештки рибальського житла в грунтовому заглибленні з входом із сходу. Добре збереглася на цей день головна комірка з печищем. Стінки комірки, на 3-4 м складені з цегли, сирівцю та каменю; вони завтовшки 40 см. До західної стіни припирається піч, що з припічком та черівцем займає щось 1,5 кв. м площі. Припічок укріплено трьома довгастими плитами каменю. Склепіння печі та комин, очевидно, були збудовані з випаленої цегли. Характерна особливість будови черівця є те, що його «набивали» глиною всуміш із прошарками череп’я, якого виявлено три рівня. На глинястій підлозі хатини знайдено серед хатніх покидьків залізні рибальські гаки на велику рибу, цвяхи тощо. Кількома розвідковими шурфами в різних місцях площі клину констатовано наявність кремінних та керамічних решток густіших у бік річки Бога.

Більшість здобутих на Гарді матеріалів орієнтовно можна залічити до часів неоліту, а менше – до енеоліту в репрезентації залишків трипілля, доби «покорчених кістяків» і, можливо, інших.

До пізньо – неолітичної групи матеріалів слід залічити численні вироби й покидьки кремінної індустрії, вироби з обламаних відщепів і череп’я глинястого посуду. «Кам’яна» індустрія Гарду характером ужитого матеріалу базується в основному на використанні кременю й зрідка кремениці. Камінь на Гарді вживали різноманітний щодо будови, якості й кольору; це дає змогу припустити, що Гардову стацію насичував матеріал з кількох родовищ кременю.

Привертає до себе увагу кремінь темного кольору, що наближається по типу волинських кременів, хоч пізніше виявлялося, що більшість виробів та покидьків з димчастого, прозорого на світлі кременю, очевидно, з найближчих місцевих родовищ.

Колір такого сорту градує від темно димчастого через сірий до майже білого (молочного). Трапляється, крім того, зразки кременю жовтуватого, рожевого та червоно – брунадного. Кременю латинізованого знайдено дуже мало.

Характерна ознака Гардової кремінної індустрії – присутність у ній мікролітичних елементів у формі й техніці виготовлення знарядь.

Слід застерегти, що окремого культурного прошарку з самим мікролітичним матеріалом розвідкою 1930 року не простежено. Спосеред інвентаря Гардової стації нуклеуси та відтискувачі займають незначне щодо кількості місце.

Нуклеусів з усебічною робочою площею виявлено 4, з трибічною використаною площею, що мають із четвертого боку рештки натуральної шкаралупи кременю – 2, нуклеусів пласких із половиною використаної площі -1. До розряду відтискувачів можна залічити знаряддя, виготовлене з нуклеусу рожевого кременю; обидва кінці знаряддя мають тупу дзьобувату форму, значно спрацьовані та потріскані.  Відщепів – пластин цілих та майже цілих розкопами виявлено – 89. Ковалків пластин знайдено – 115. Спосеред цілих відщепів-пластин виявлено – 16 та серед уламків -39 зразків з підретушованими бічними лезами. Ретуш спостерігається з обох країв пластини та здебільшого з одного краю.

Окремо слід відзначити гостроконечні відщепи та проколки, що найчастіше мають заокруглений дрібним ретушем вузький робочий кінець, а також підретушований вигнутий край. До цього виду знарядь можливо залічити з Гарду 8 примірників. Треба відзначити й мініатюрні вироби з ретушованих уламків пластин, яких на Гарді знайдено кількадесят. Частина таких виробів з кремінного «утилю» наближається до геометричних форм: ромбічних, трапецеподібних. Вироби ці дрібно підправлені простим та скісним ретушуванням у місці зламу відщепка; характерні вони й чималою загостреністю країв.

Відносно небагато виявлено шкребків, зроблених з довгастих пластин, що один кінець їх дрібно відретушований. Шкребаків інших форм, переважно круглястого типу, знайдено – 74, з яких 24 слід залічити до мініатюрних виробів.

Дев’ять шкребків мають явні ознаки діяння на них вогню, від чого вони частково деформувалися та змінили свій попередній натуральний колір. Поодинока знахідка на Гарді є також пласка, трикутна, всебічно ретушована, насадка до стріли.

Скалок та інших видів покидьків з виробництва в розвідкових ділянках на Гарді знайдено близько 1800, що проти кількості виробів становить дуже незначний відсоток.

Крім матеріалів з розкопів рекогносціюванням місцевості на Гардовому плесі та клині зібрано кілька сот зразків кремінної індустрії та фрагментів посуду, що здебільшого стосувалися до описаних вище археологічних типів. Проти кількості зразків кремінного виробництва залишків кераміки неолітичного часу знайдено небагато.

Здебільшого це черепки від товстостінного посуду, недбало зліпленого та нетривкого. Завтовшки ці черепки сягають пересічно 6-8 мм; зовнішня (лицева) сторона черепка найчастіше рудого кольору,  в той час, як решта черепків на зламі мають чорний, майже вугляний  колір. Глина черепка грубо вимішана з частим вкрапленням товчених мушлів та дрібних зерняток кварцу, – це, можливо, свідчить про вживання в гончарстві дрібного річкового піску. Характерна ознака майже всіх черепків цього типу є густі відбитки на внутрішній поверхні стеблин рослин чи соломи, якими, очевидно, був заповнений ще сирий посуд.

Посуд щодо форми характерний майже вертикальними стінками з ледве помітним за гнуттям вінця назовні. Лицевий бік посуду в частині шийки та почасти вичеревка прикрашений здебільшого простим лінійним витисненим орнаментом. На деяких зразках,  риті лінії починаються безпосередньо від самого вінчика і діагонально спускаються до вичеревка. На інших зразках ці лінії перетинаються поперечними тоншими смужками; подекуди можна простежити вже досить густу сітку ліній, що перетинаються між собою. Були знайдені фрагменти з перехресними широкими лініями, напевне, утвореними відбитком якогось плетіння, що свідчить про техніку виготовлення посуду способом плетеного каркасу з дальшим обліпленням глиною.

Знайдено також «гребінчастий», на три-чотири зубці вряд, орнамент, що вміщався у вертикальний круг шийки посуду, 4-5 см нижче від вінця; самий вінчик посуду теж мережаний двома рядами зарубок, що частково захоплюють і внутрішню частину вінчика.

До горизонтального грибінчатого наближається орнамент черепка, де два ряди (й слід четвертого) густих ямок обперезують паралельними колами верх посудини: звужений край вінчика вимережаний тут глибокими косими зарубками. Зрідка подибується орнамент, де ряди витягнутих неглибоких ямок чергується з ритими паралельними кільцями круг шийки посуду.

Загалом стацію на Гарді найскоріше можна залічити до типу пізньо – неолітичних стоянок, що їх ми знаємо, з певними місцевими відмінами.

Зокрема можна навести аналогію, – коли не цілковиту, то часткову, – з такими  стаціями України, як в околицях Києва (Почайна–Куренівка), на Чернігівщині, Остерщині, на Юровій горі біля м. Слобідки, у м. Смілі, на Баришпільщині, Луганщині, Коростенщині тощо.

Залишки  «трипільської» культури на Гарді виявлені нечисленними черепками посуду обох культурних виявів «А»  та «Б».

Серед черепків варто відзначити черепок, що являє собою фрагменти мисочки, зробленої з добре відмуленої глини та прикрашеної ламано-лінійними зубчастим орнаментом брунатного кольору. Характерні ознаки форми та орнаменту наближають дану знахідку до раєцько – войцехівського та усатівського варіантів.

Верхньо – бозькі варіанти (Томашівка) відбуваються в технічному та художньому оформленні черепка. Фрагмент мініатюрної посудини зубчасто-орнаментованим по краю вінчиком нагадує аналогічні матеріали Шевченківського музею в Києві (В. Хвойко. Круча над Кирилівською стоянкою).

Плисківсько – чернявський, володимирський та інші варіанти з розвинутою комбінованою ритою орнаментикою представлені на Гард черепками.  Вигідне географічне положення Гарду, багаті природні дані, зокрема близькість родовищ кременю, сприяли, очевидно, концентрації, культурному осмосові та матеріальному виявленню, як ряду варіантів трипільської так і інших культур.

(Далі буде)

На знімку: околиці річки Велика Корабельна

 

Show Buttons
Hide Buttons