АРХЕОЛОГІЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ НА ТЕРИТОРІЇ БОГЕСУ Книжная полка НГ

Підсумки археологічних розвідувальних робіт в районі майбутнього підтоплення Бозької гідроелектроцентралі 1930 – 1932 рр.

(ПРОДОВЖЕННЯ. Початок – в публікації від 12, 13, 15, 18 грудня 2017 року)

 13.Дослідження на Паланковій балці

Яворницький визначає балки Сухий Ташлик і Паланкову, на яких була розташована запорізька паланка. Він також каже, що на схилах Паланкової балки залишилось запорізьке кладовище.

Провадячи розвідкові розшуки на цій території, ми обслідували Паланкову балку, застосовуючи при тому методу шурфування, вивчаючи обвали ярів, схилів, терас.

Паланкова балка – галузь Сухого Ташлика, що приєднується до нього з правого боку за 300 м, не доходячи до р. Бога.

З другого боку Паланкова балка доходить до Бога вище устя Сухого Ташлика метрів за 300 – 350, оточуючи півколом високе підвищення – скелясте, довгасте плато. Сама балка являє недосить глибоку, розложисту долину, 250-350 м завширшки, з дуже розвинутою системою розгалужень, повироблюваних тут водою з ярів.

Своїм положенням вона для оселення дуже зручна. Тут тепер розташований хутір Скроцького (5 дворів): оселі мельника Скроцького, млин який й досі стоїть на порогах Бога.

На городах хутора, розташованих на дні балки, ми не встановили слідів давніх будь-яких решток, які свідчили б про можливі тут будівлі. Однак у розмивах новоутвореного яру, що почав тут утворюватися з північного схилу балки при спуску до річки, вимиті розрізнені кістки і череп людини. На краю цього яру на землі ми знайшли фігурні обкладки з уламків граніту в формі хреста або чотирикутника. На цьому місці член експедиції Г.П. Крисін провадив розвідкові розкопи.

  1. Перший розкоп: хрестувата обкладка над землею з великих, вагою до 50 кг, кавалків каменя; фігура орієнтована з півдня на північ, має вподовж 5,4 м і завширшки 2,49 м. Зверху могила вкрита шаром чорноземлі на глибину фігурно покладеного каміння (0,15 м). Далі йде мішаний шар землі – чорноземля з піскуватим лесом у суміші з окремими фрагментами кераміки: вінця з посуду типу слов’янських горшків, уламки кременю та кременевих відщепів, кістки коня та інших тварин.

Під хрестом, на глибині 0,82 м на материковому грунті виявлено поховання людини. Кістяк, очевидно, чоловіка середнього віку лежав на спині, простягнутий удовж, із схрещеними на грудях руками, орієнтований головою на захід, голова схилена праворуч; кістяк має вподовж 1,88 м, на колінах залишився шматок тканини (парча). На правому боці мідний хрест з ушком. Форма хреста – уширені кінці (див. візантійські зразки), 0,08 х 0,07 м.

Навколо кістяка – напівзотлілі рештки труни (соснові дошки – 4 см), збитої дерев’яними дубовими кілочками. Поруч залишилося ще 6 таких самих кам’яних фігур, очевидно теж поховань. Розкопів на тому місці, через брак часу і коштів, ми в 1931 р не могли зробити.

Поховання в розкопаній нами могилі II, за матеріальними рештками (хрест, тканина, фрагменти посуду) можна залічити до тих запорізьких поховань, про які згадує Яворницький. Щоб перевірити цю гіпотезу, треба буде цілком розкопати цей могильник.

  1. На поверхні розкопу, зробленого для захисту городів від худоби та по краю дороги хутора ми зібрали: наконечник на стрілку з кварцового кришталю (15 х 12 см) трикутний, оброблений ретушуванням; шкребачки з пластин, решетованого оброблення (3); різак платівчатий, вподовж 0,07м; півовальний плаский камінь з заглибленою смужкою по колу, що нагадує коліщатко.
  2. Плато між Паланковою балкою, С. Ташликом і Богом своєю конфігурацією й характером рельєфу та поодинокими знахідками на поверхні дуже нагадує Кременчуцьке городище. Тому ми так докладно зупинилися на дослідженні його шурфуванням. Але на диво жодних культурних решток та прошарків на ньому наша розвідка не знайшла.
  3. На тому місці, де Паланкова балка входить в б. Сухий Ташлик, терасами один над одним спускаються три округлі горби, що складаються з піскових наметнів, укритих на поверхні рідким рослинним шаром. Ще минулого року, під час попереднього рекогносціювання, тут викрито шурфами 3 поховання, при чому одне з них – подвійне.

1) На глибині 2 м простягнутий кістяк, з орієнтуванням W – O, із схрещеними на грудях руками. З лівого боку кістяка зберігся фрагмент дерева від труни та залізний цвях, кований з плоскою голівкою. Кістяк майже зотлілий.

2) Такий самий кістяк, орієнтований на №5, черепа при ньому немає. Кістяк лежить на спині, з простягнутими ногами і схрещеними на грудях руками. Коло лівого коліна – гострий кремінчик-різак. Довжина кістяка – 1,85 м. Будь-якого іншого речового матеріалу при похованні немає.

3) Три метри на північ від 2-го поховання викрите подвійне поховання, орієнтоване W – O, на глибині 1,6 м. Перший кістяк у цьому похованні вподовж 1,86 м, простягнутий на спині, руки схрещені на грудях. Права нога простягнута, а ліва зігнута в коліні. Другий кістяк – поруч першого, – простягнутий теж на спині, але ноги покладені просто. Права рука лежить на грудях, ліва простягнута вздовж кістяка. Довжина 183,5 см. Інвентарних знахідок при похованні теж не знайдено.

Відсутність інвентаря при викритих похованнях не дає поки що змоги зробити будь-які певні висновки. Апріорно можна лише пов’язувати ці поховання з якоюсь окремішністю від поховань на запорізькому кладовищі над Богом.

Розвідкою на плато, нижче малої балочки, над Пугачем встановлено 4 плоских кургани з слідами ледве помітної кам’яної обкладки. Ці кургани помітно деформовані давньою оранкою. Можливо, верхню обкладку каміння тоді таки знято.

Далі Г.П. Крисін провів рекогносціювання терасуватих схилів Сухого Ташлика від його устя до дороги з с. Костянтинівки в Бугівське.

На північному боці, на верхній терасі, проти виноградника Костянтинівського колгоспу, на площі понад 1 гектар, встановлено сліди давньої  кочовницької стоянки (?). Стоянка ця характеризується попелястими прошарками землі (під рослинним шаром на глибині 0,15 – 0,25 м). Подекуди ці прошарки (в окремих шурфах) поширюються до 2 – 3 кв. метрів, мають глибину 0,5 – 0,8 см та супроводяться фрагментами кераміки, уламками костей тварин (коня, вівці, рогатої худоби). Насиченість керамікою, попелясті прошарування та досить численні покидьки (кості) свійських тварин на цій терасі дозволяють думати, що тут було селище найдавніших осельників скотарів – хліборобів, що недалеко звідси мали й свій могильник, де ховали своїх небіжчиків «скорченими». Тому за даними розвідки ми запланували на наступний рік провести тут широкі розкопувальні досліди.

Далі ми досліджували острів Кривий на Бозі, що являє собою сідлувату скелю з похилим на ній плато (NW – SO).  Перед цією скелею, вище проти течії р. Бога, є ще 3 острови, що утворилися від наносу піску на широко розкинутих тут порожистих виступах. В літню пору ці острови об’єднані між собою, обмиваються перехідними протоками, але при нашому об’їзді, в травні місяці, коли випали чималі дощі, острови були майже неприступні через бурхливі протоки. Під урвищами цього скелястого острова, з північного боку, є чимало затишних печер. За літературними відомостями ( Бронйовський та ін.) на цьому острові було становище рибальських ватаг з лісостепу, які отаборювалися й рибачили тут ціле літо. Можливо, була тут і рибальська стація (запорізька, козацька, що про неї знаходимо згадки в Яворницького). Досліджуючи острів, ми зареєстрували там сім печер, що можуть вміщати для захисту від дощу або вітру 9 – 10 чоловік кожна.

Під печерою №3 провели розкопи. Глибина розкопаного земляного шару в печері сягає 35 – 55 см; знахідки: купа кісток тварин (баран, свиня), сліди кострищ – вугілля, прошарки попелу; в рештках кострищ – риб’ячі кісточки (осетер) та риб’яча луска. Там таки знайдено залізний ножик, гачок на рибу та інший дрібний рибальський інвентар, не старіший за XVII – XIX ст..

Дослідженням верхнього плато на острові Кривому встановлено лише поодинокі знахідки (дуже рідкі) пластівчастих відщепів сіруватого кременю та фрагменти грубостінного посуду неолітоідного типу.

Серед острова зберігся фундамент з добре обтесаних плит. Знахідки посуду серед фундаменту й план будівлі доводять, що то могла бути будівля недавнього часу (XIX ст.).

Під час досліджень інших частин острова знахідок не виявлено. За 1 кілометр на північний схід від Костянтинівки на шпилі другої тераси тягнеться в NS  напрямку досить значна група могил. На обох кінцях (на NS) вона має великі могили, коло яких скупчуються менші, всі дуже розорані. Ці дві групи зв’язуються між собою низкою невеликих, близько одна до одної розташованих могилок, і це створює враження єдиної могильної групи. В цій групі член експедиції О.Ф. Лагодовська провела розвідні розкопи двох могил.

В могилі №1  виявлено вже пограбоване поховання «скитського» типу. На ній не будемо спинятися докладно.

Могила №2 являє собою кладовище, мабуть, родинне (18 поховань «покорчених»), з незначним, правда, але виразним характером для т. зв. бронзової доби, інвентарем: кераміка, бронзові стріли, певно експортовані десь із Приуралля. Місцевих майстерень бронзових виробів на Побожжі ні в наших дослідах, ні в відомій досі спеціальній літературі не знаходимо.

14. Розвідка на дільниці Костянтинівка – Ак – Мечет

По закінченні праці коло с. Костянтинівки група в складі О.Ф. Лагодовської та Ф.О. Петруня дістала завдання обслідувати лівий берег Бога від Костянтинівки до Ак-Мечетки. Частину маршруту від Костянтинівки до балки Сухий Ташлик або Великий Ташлик обсліджувала раніше інша група під час стаціонарної праці в Костянтинівці, тому дослідчу роботу нова група розпочала тільки за Сухим Ташликом.

Група обстежила протягом 3 днів усе узбережжя з виходом балок та піскуваті змиви схилів у районі Ташлик – Лефтерів млин (місце Богесу) – Бугівка (Шабарова) – Кременчук-Олександрівка – хутір Ак-Мечетський).

Крім окремих знахідок, на всьому маршруті виявлено найбільше скупчення культурних решток (кераміки і тваринні кісток) у балочці безпосередньо перед Бугівкою та фрагменти на піскуватих схилах тераси, луках між Кременчуком та Олександрівкою.

Але особливу увагу притягла до себе розвідка Кременчука – надрічкового скелястого плато над берегом Бога.

Група в перший день перебування тут обслідувала околиці цього урочища, провела реєстрацію та огляд культуроносних нашарувань та могильники, що про них дали відомості місцеві селяни.

Скеля Кременчук (на триверстній карті її помилково названо «Пугачем») є одним з передостанніх виходів гранітів у значних масах, що надають такого типового ландшафту течії Бога. Тут закінчується перегін у протоках між Кременчуком та островами тієї ж назви і рогом правого берега. Бог, виходячи із свого вузького скелястого каньйону ще біля Лефтерового млина, проходить тут останні ворота і тече далі в широкій долині з низовинними луками та городами.

Посилання.  Эварницкий, II, 150. «За Вознесенском небольшое село Александровка и за Александровкой  – Кременчуг. Здесь между этими двумя селами, через р. Буг у запорожцев существовал небольшой брод. Ниже оного через несколько верст на той же реке Буг имеется брод, называемый Чертайский, но через оный брод никакого проезду иметь не вольно и не допускается, а бывало когда казаки сечовые верхом через этот брод проезжают за какой-либо их добычей и то разве скрытым образом, да той переезд через оный брод верхом лошадью бывает в самое время малой воды и то с опасностью от быстрого течения воды, так что и возы и коня свалит, но (151) во время великой воды никакому проезду быть не может».

Скеля Кременчук різко відокремлена з усіх боків і являє собою колишній острів. Протока, яка відділяла його від суходолу, замулена і на ній розташований тепер хутір Кременчук. Поверхня цієї гори, що має вигляд столової (на взірець замкових гір), займає площу майже півтора гектара.  Найбільш неприступна сторона з OS боку, від Бога та з південного урвища. Група провела розвідні розкопи на плато Кременчука, що привернуло нашу особливу увагу, знахідками та інтенсивними культурними нашаруваннями.

Знайдене знаряддя: вістря стрілки з кременю, 2 вістря та стрілка з кості – одна з них тригранчата з орнаментованою втулкою, уламок клинуватої сокири, сокира-молот, кремінні знаряддя – відщепки, кераміка (2 посудини вдалось склеїти). Кераміка так званої ранньої залізної доби, горщик з широким отвором і орнаментом, з наліпною смужкою з ямками на шийці.

Кераміка ранньозалізного часу, тригранчасте кістяне вістря на стрілку типу, що наближається до тригранчастих бронзових вістер на стрілках скирського часу, разом з кам’яною індустрією (клинувата сокира в одному шарі із згаданими вище предметами кераміки) викликали надзвичайно важливі питання  історичного порядку і робили Кременчук одним з найцікавіших і найважливіших об’єктів дослідчої археологічної роботи надалі. За типологічними характерними ознаками цю стацію ми умовно залічили до спірних так званих «скитських стацій», а дослідження її в наступному році ми включили в роботи першої черги.

15. Дослідження руїн Ак-Мечету

З 2 до 13 липня експедиція провадила розкопи на залишках стародавнього татарського міста Ак-Мечету. Кілометрів за 3 від с. Ак-Мечетки на південний схід, на правому березі Бога, лежить хутір «Незаможник». Тут в одній із садиб уже давно встановлено місце і знайдено фрагменти будівельних прикрас – пілястрів колон, плити личкування і т.д. і де, як гадають всі старі автори, була стародавня мечеть.

У цілого ряду давніших і нових авторів, істориків українських степів, ми знаходимо відомості, правда неповні, про залишки татарських осель, городків, що правили за форпости кримсько – татарського феодалізму та польсько-литовської колонізації на підступах до Чорного моря з XVI ст. З тих відомостей ми дізнаємося й про Ак-Мечет, Торговицю, Балаклею, Громоклею та ін.

В рукопису Гошкевича (Одеський історичний археологічний музей), що з ним мене познайомив колишній директор музею (небіжчик) проф. Дложевський, про Ак-Мечет сказано таке:

«В трех верстах, по дороге в д. Голенкую, на балке Мечетной находятся фундаменты старой турецкой мечети. Судя по встречающимся в почве остаткам строений, на балке Мечетной было когда-то довольно обширное поселение. Старожилы передают, что деды их помнили еще развалины старой мечети и говорят, что из стен этой мечети построена церковь в с. Ново-Григориевка, Елисаветградского уезда. В 80-х годах прошлого столетия проводились раскопки на месте мечети, при чем найден фундамент здания и часть пола. По очертаниям фундамента видно, что здание имело форму шестиугольника, каждая сторона которого равна 3 саженям. Пол был из шлифованного известняка. Ход в мечеть был с юго-восточной стороны, попадались плиты с высеченными на них орнаментами и разными фигурами. Как видно, этими плитами были обложены колонны и арки зданий».

Татарська культура, що була панівна в українських степах щось 600 років, тільки в відображенні російських істориків великодержавників подана як «дика руйнацька сила». Історичні матеріали та рештки матеріальної культури доводять, що в стадії розквіту  й наступній за нею стадії розкладу феодального татарського степового суспільства розвиток продуктових сил у ньому створив серед цього «дикого поля» такі агрикультурні бази, які наступне російське царське загарбання було здатне лише сплюндрувати, а не створити замість них щось нове (крім казенних військових посилень, які являли собою тільки опорні військові пункти, а не звичайні навіть українські села, подібні до сусідського лісостепу).

Щоб з’ясувати стан розвитку продуктивних сил і соціально-побутові ознаки культури татарського феодально – кочовницького суспільства за рештками пам’яток його матеріальної культури, ми намітили розвідні розкопи на місці Ак – Мечету.

Проведені нами попередні розкопи 1930 р. на площі коло мечеті виявили план і рештки великої будівлі, чим і підтверджуються зібрані Гошкевичем відомості. Наші дослідження встановили високорозвинену для того часу будівельну техніку. Зокрема, це виявлено в укладанні підлоги і в обробці плит, якими був вимощений мечет. На місці цих плит залишилися лише гнізда. Плити вкладали міцною мурівлею й заливали вапном. Нижче виявлено також мурівлю в південному обрізі межі будівлі (NO)  на глибині від поверхні 0,75 м і яка стоїть на материку, врізана в нього на 0,35 м; завширшки вона має 0,75 м, заввишки 0,70 м, викладена з бутового каменя, як видно, збирали з місцевих родовищ коло Олександрівки (5 км).

Між мурівлями виявлено поховання (кв.3) на глибині 1,20 м від поверхні. То було, очевидно, повторне, зруйноване поховання під час будування мечету. Поховальна яма завдовжки 0,60 м, завширшки 0,35 м. В ній рештки перетлілого дерева, зуби, уламки черепа.

Серед знахідок на дослідженій площі можна відзначити залізні татарські стріли, фрагменти грубого товстостінного посуду з червоної глини та посуду тонкостінного, уламки посуду з поливою, уламки від амфор, шматочки тинку, дрібні уламочки мармуру, уламки обпаленої цегли та обробленого вапняку, черепашки, кістки тварин.

Передчасно було б робити остаточні, вичерпні висновки про спорудження на підставі самих попередніх розкопин та дослідів. Треба лише припустити, що тут ми маємо перед собою руїни того самого мечету, що про нього досить часто згадується в історичних відомостях, – споруду татарської доби.

Будівля мала долівку з вапнякових плит, навкруги її був двір з бруківкою. Поховання (11) серед мурівель, нижче їх, в материку можна залічити до давнішого часу ніж споруду. Тільки широко розгорнувши площу розкопин, можна дати надалі уявлення як про саму споруду та визначити її призначення, так і цілий виробничо-побутовий суспільний комплекс насельників Ак-Мечету. Це завдання ми поставили перед дослідами на наступний рік.

16. Розвідка в окол. Ак-Мечету, Анетівки на Бакшалі

Проводячи розвідку на терені хут. «Незаможник», викрито поховання покорчених і пофарбованих кістяків. Зовнішньої ознаки на поверхні насипу не було і це викриття було цілком випадкове.

Поховання №1 – кості перетліли майже зовсім. Орієнтація поховання O – W, на глибині 1 м 55 см. Над головою на глибині 5 – 10 см закопаний вапняковий камінь, вагою до 30 кг.

Друге поховання – поруч попереднього, на тій самій глибині. Над похованням майже на поверхні (5 – 10 см в землі), в ногах, з південного боку, лежали 3 невеличкі кам’яні брили.

Викритий кістяк середньої захованості, жіночий, покладений на правий бік з підібганими ногами, орієнтований головою на північ. На згині ліктя правої руки- дитячий кістяк, покритий зверху лівою рукою жінки. В головах мисочка, круглоконічна, гладка (неорнаментована), діаметр 8,5 см, висотою 5 см, наповнена охрою. Кістяк теж густо посипаний охрою. Іншого інвентаря зовсім немає. (Подібне захоронення було виявлено  В.Г. Шапочниковою в 1975 році під час розкопок на території поливного поля біля Бузького в ході реалізації програми про археологічні дослідження території будівництва Південно-Українського енергетичного комплексу – автор копій).

Під час дослідження в Ак-Мечеті окремі загони провели рекогносціювання околиць в напрямку узбережжя Бога. Обстежено смугу на лівому березі Бога, що тягнуться тут хвилястим рельєфом піскових горбів від Олександрівки в напрямку до Вознесенського. Культурних стацій на тому просторі не виявлено, але над самим берегом Бога, на селянських городах бузьких хуторів, що нижче порона, на поверхні знайдено фрагменти грубого товстостінного посуду – однакового типу з ак – мечетською керамікою.

Попереднішим рекогносціюванням експедиція обслідувала також узбережжя р.Бакшали та її течії від устя до с. Анетівки, де на правому березі річки, на схилі до водопою, відкрито дуже значну неолітичну стацію.

Стація характеризується досить насиченим культурним шаром з фрагментами кременю, зокрема кремінного знаряддя мікролітичного типу. Саме тому, що місце стації припадає на вулицю та взвіз до річки, центральна її частина дуже зруйнована, перекопана; найбільше зруйнована головна її частина, де і досі залишилися дуже виразно виявлені попелясті прошарки з значним числом кремінних покидьків та зрідка кераміки. Друга стація на Бакшалі виявлена на лівому березі ріки за 2 км від устя. Ця стація на поверхні бідніша на знахідки, але  аналогічна своєю індустрією Анетівській.

Окремі фрагменти кремінного знаряддя й кавалків кременю із слідами оброблення трапляються зрідка на всій ділянці від Анетівки до устя Бакшали.

Наявність окремих кременевих конкрецій в долині Бакшали припускала думку про місцеві корінні поклади й про місцеву крем’яну базу для неолітичної індустрії найближчих, принаймні, стацій та неолітичних майстерень (Гард, Анетівка та ін.).

Хоч це припущення виникло при недосить перевіреному матеріалі, але сама собою проблема відшукання кремінних покладів на Бакшалі, якби її було розв’язано позитивно, розв’язала б цілу низку питань, що виникали при дослідженні індустрії Гарду, Кременчука та інших вузлових культурних давніх історичних пунктів на Бозі.

* * *

1930 р. експедиція пройшла маршрут загалом понад 250 км впродовж течії Бога (впрост -75 км). Відкрито й обслідувано 12 нових неолітичних стацій. Проведено розвідні розкопи 5 стацій, 4 курганів, 1 старотатарського селища (Ак-Мечет), перевірено археологічну карту Середнього Надбожжя.

Для лабораторного й наукового оброблення експедиція перевезла до 2000 зразків (870 інвентарних номерів) і їх подано разом з графічним і фотоматеріалом на звітній виставці в Одесі та згодом перевезено на Всеукраїнську археологічну виставку ВУАН.

( Далі буде).

Show Buttons
Hide Buttons