АРХЕОЛОГІЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ НА ТЕРИТОРІЇ БОГЕСУ Книжная полка НГ

Підсумки археологічних розвідувальних робіт в районі майбутнього підтоплення Бозької гідроелектроцентралі 1930 – 1932 рр.

(ПРОДОВЖЕННЯ. Початок – в публікації від 12, 13, 15, 18, 20, 23 грудня 2017 року)

 19. Олександрівські катакомбні поховання

Катакомбні поховання в УСРР були досить відомі в Харківській області (в основних межах так званої салтівської культури). В археологічних дослідженнях і в спеціальній літературі ще не було досі спроб поширити цю межу на Надчорноморські степи, щоб поставити в новому світлі питання про т.зв. «салтівську культуру», всупереч закостенілій расово-міграційній теорії, яку підпирала зокрема й т. зв. «салтівська культура».

Тому викриття так званих катакомбних поховань на Середньому Надбожжі, в с. Олександрівці, розташованому на р. Бозі 5 км нижче Кременчука й 5 км вище м. Вознесенського, примушує вже тепер наново переглянути питання про міграційне поширення «салтівської культури» і переоцінити давніші археологічні погляди на цю  культуру.

Зовсім випадково науковий співробітник експедиції т. Луцкевич довідався від місцевих селян в Олександрівці про якісь провалля на дворах та серед вулиць в Олександрівці. Того часу переїжджаючи через село т. Луцкевич оглянув одне з тих «проваль».

13.IX ми докладніше обслідували ці провалля. Перше провалля сталося в дворі Гната Мошнарського: кінь провалився в катакомбу. Мошнарський розкопав це місце і використав катакомбу для господарських потреб, на льох. За його словами, коли він викидав із східців землю, то в «льоху» (катакомбі) знайшов кістяк, який лежав простягнутий посередині катакомби, головою на захід, лівим боком до сходів у катакомбу. В ногах (із сходу) була маленька ніша, де стояв невеличкий горщик. В стінках – північній та в кутку північно-східної – в різних місцях було навстромлювано 14 наконечників-списів («штиків», за словами Мошнарського). Кістяк Мошнарський викинув у р. Бог, горщика розбили, а списи повиламували і десь позакидали.

Ми застали катакомбу ще майже не зіпсованою. Вона являє собою в плані півовальну камеру з круглястим, вищим перед входом верхом. З півночі в катакомбу ведуть 9 приступків; нанизу перед входом приступки обкладені пласким камінням.

В плані катакомба має: 1,72 х 1,12 м, пересічна висота 1,72 м; бічна, підбійна камера: 1,20 х 1,25 м, висота 0,75 м; вхід підкопуватий, звужений донизу: 1м  – 0,60 х 1,82 м. Місця встромлених списів – іржаві гнізда в лесі – та сліди виколупування їх збереглись теж.

Крім цієї катакомби нам показували в трьох місцях сліди западання землі серед вулиці – проти двору Мошнарського та на городах на схилі до р. Бога, що, можливо, теж є давні катакомбні поховання. Найбільшу катакомбну камеру нам показали на північному схилі в бік Бога надрічкової тераси в садибі гр. Литовченка. Цю катакомбу вже років 15 використовують, як льох для господарських потреб. У стінах – сліди копання льоху самим господарем (шукав скарби). Усіх місць, що мають очевидні ознаки катакомб, ми виявили в Олександрівці – 6.

На схилах надрічкової тераси коло останньої катакомби, на поверхні города, ми знаходили дуже багато фрагментів кераміки, що зовнішніми ознаками нагадує кераміку кременчуцьку: фрагменти посуду, із злегка відхиленими назовні вінцями, з рожуватою поверхнею, лискованого горизонтальними смужками. Техніка виробу – груба, в глині багато домішок жорстви; фрагменти простостінного посуду, з високими вінцями, слоїкуватого з налипним валиком та скісними рисками.

Земля тут не угноюється, але в окремих місцях має темно-попелястий колір. Зрідка трапляються дрібні кавалочки перепалених кісток.

20. Розвідка на Бакшалі

1930 р., провадячи рекогносціювання  на надбережних терасах і ярах р. Бакшали (що є правий доплив р. Бога в 2 км нижче Кременчука), ми звернули увагу на поодинокі знахідки кременевих конкрецій і на те, що уламки знарядь праці на Кременчуку та на Гарді, на нашу думку, виробляли з місцевого матеріалу – кременю, який мав бути десь поблизу.

Отже, постала потреба провести розвідку на виявлення місцевих кременевих родовищ. Вивчаючи відслонення ярів, балок над р. Бакшалою, ми спостерігали в спідніх нашаруваннях крейдяні поклади, зверху над ними – пеліканізовані породи, а над ними – лесову верству під чорноземлею. Ці нашарування вже вочевидь показували, що тут можливі поклади кременевих наверствовань.

В обслідуваній частині р. Бакшали, від Анетівки до р. Бога, долина її складається з різко окреслених 2 – 3 терасуватих підвищень над рівнем води. Ці тераси прорізані до гранітової породи ярами, що їх порозмивала вода, збігаючи з вододілів. На дні трьох балок, на лівому березі Бакшали, проти Ленінового хутора, на самому дні яру ми викрили поклади кременевих конкрецій вагою пересічно до 10 – 12 кг кожна. Нашарування в цих ярах стратиграфічно виявляється так:

– шар рослинного чорноземельного грунту – 1,0 – 1,5 м;

– пеліканізована глина – 6,0 -6,5 м;

– каолінізована порода з кременевими конкреціями;

– граніт.

Зібраний для лабораторного оброблення й для аналізу матеріал з цих родовищ, як і матеріал, зібраний на неолітичних стаціях, повинен буде остаточно розв’язати нашу гадку про «місцеву кам’яну індустріальну базу».

Від селянина-кореспондента К.М. Друза т. Харлампович довідався про давнє знаходження в Анетівці кам’яної баби. Ця кам’яна баба червонуватого граніту стояла на дворі в Друза, вкопана в землю на 0,30 м. Над землею баба заввишки 1,22 м, має плоске, невиразне, напівсхематично позначене обличчя. Виразно видно на голові шапку (половецьку), вуха, ніс, рот. Над землею дві горизонтальні смужки. Спина плоска.

Цю кам’яну бабу Друзів дід перевіз на двір з поля від Богданівського хутора років з 30 тому. Баба стояла коло могили на захід на 1,5 км.

На кошти експедиції її перевезли до Первомайського музею.

На правому березі р. Бога, за 250 м від устя р. Бакшали, обіч надрічних терасуватих схилів, підноситься подовгуватий, сідластий горбок, що за основу для нього стала тут невеличка скеля. Горбок утворився від давнішнього еолового діяння.

На південному схилі цього горбка під час рекогносціювання ми знаходили кремневі шкребки, платівчаті різаки та зрідка проколки. Там же знаходили й дрібні кавалочки кераміки неолітоідного типу.

В балці Загичишиній, на правому боці її 200 м уверх на захід, від долини р. Бога (проти Леніного хутора), було «два льоха», зроблені на схилі балки, обидва зруйновані тепер. З докладних розпитувань місцевих жителів, які знають ці льохи, з’ясувалося, що то було підземне заглиблення типу катакомбних поховань, з бічним підбоєм та приступками розчищеними для входу в льох. В 1921 році ці льохи, дуже добре захищені непролазними кущами шипшини, були добрим захистом для дезертирів та бандитів. На місці цих підземних заглиблень нашою розчисткою культурних решток не виявлено.

21. Розвідка на дільниці Кременчук – Гард

Після роботи в «воротах» Кременчук правобережна група провела рекогносціювання правого берега Бога між Кременчуком та ур. Гард. Рекогносціювання було пов’язано з розвідками через закладання шурфів у трьох лініях; нижча тераса берега, середні терасові виступи і скелі на узгір’ї та верхнє плато берега, вище надбозької скелястої смуги.

Огляд місцевості безпосередньо на північ від Бугівського порона на каменястих виступів нижньої тераси аж до Виноградного хутора не дав жодних археологічних знахідок.

Нижча берегова тераса вкрита дуже грубим верхнім шаром чорноземлі, що подекуди дорівнює 2 метрам і більше. Тому двометрові квадратові шурфи доводилося копати досить глибоко.

На береговій терасі Бога, навпроти Виноградного хутора виявлено глибоку яму скарбошукача, що в її розрізі  є товстий культурний шар; він складається з чорноземельної попелястої засипки на глибину до 2 м (зверху нормальний покрив грунту – чорноземлі до 0,60 м.). Засипка чергується з суто попелястим шаром. У засипці виявлено багато черепів та кісток, переважно великих тварин, зокрема щелепи коня. Тваринячі кістки здебільшого потрощені.  На глибині 2,14 м нашою розчисткою виявлено великий камінь, верх якого вкривала тонка смуга чорноземлі. Сторож (дід) колгоспівського городу оповів, що в ямі знаходили залізні вубла (сторож і був той скарбошукач, що викопав яму, бо «зверху була прикмета з каменів»).

Закладені за 5 метрів від ями розвідні шурфи виявили культурний шар з фрагментами посуду, аналогічними до знайдених в ямі скарбошукача, та кості тварин. Розвідку доводили лише до попелястого шару. В одному з шурфів виявлено уламки кремінних скалок перемішаних у порушеному шарі землі. Розвідка берега в інших місцях не дала нам  жодних культурних знахідок.

Знайдені рештки кераміки слід залічити до основаного на Кременчуку (і в даній частині середнього Бога) типу, що характеризується товстим черепком, здебільшого чорним у зламі, ритою та ямчастою під вінцем орнаментацією, добре відігнутим назовні вінцем («скитоідним тип»). Дальше рекогносціювання з розвідними шурфами на правому березі Бога між Кременчуком та Гардом, крім стації біля Виноградного хутора, не дало більше значних знахідок.

Через те, що Гардів клин, місце безпосередньої стації, було зайняте під карантин (для свиней «Свиновода»), вирішено провести лише розвідки в околицях Гарду.

Як систему розвідки,застосовано широкий охват розвідними точками оточення Гардової стації. Мережу розвідних точок (шурфів, траншей, кесонів) висунуто далеко від устя Гардової балки – в степ.

Підступи до Гарду з боку степу (західна сторона Гардової балки) характеризується каменястими групами, що острівцями виступають на поверхню грунту. Кількість цих груп ближче до Гарду збільшується.

Ці каменясті групи й узято за об’єкт розвідки. Дрібні групи, що складалися з поодиноких брил каменю, давали нечисленні порівнюючі культурні знахідки (черепки, кремінь). Іншу картину виявлено біля великих груп каменів (гранітової породи).

Великі групи каменів утворені здебільшого виходами на поверхню 4-6 великих брил каменю, подекуди оточених меншим камінням.

На площинках, зв’язаних з такою системою каменів, здебільшого і знайдено густі культурні прошарки.

Між 4-6 великими брилами здебільшого міститься невелика, близько 1-1,5 кв. м, «камера», що під чорноземельним першим шаром мала очевидні рештки попелищ.

В оточенні попелищ знайдено чимало різних культурних покидьків та знарядь праці (череп’я, кремінь, скалки та вироби, потрощені кістки тощо).

Чергування шарів грунту в місці культурної плями таке (здебільшого): а) чорноземля від 10 до 25 см; б) суглинкова чорноземля або супіскова (близько 10-15 см; в) нижче йде жорства або скеля (кристалічні породи).

Перший шар у верхній частині має небагато череп’я та кременю, але досить часто трапляється уламки залізних виробів та череп’яної новітньої доби (XVII –XIXст.); у нижній частині чорноземельного шару, а надто на межі з другим шаром, знахідки енеолітичного типу збільшувались і зрідка траплялися  дрібні уламки посуду античного часу (амфоруватий канельований посуд). Другий шар, що має характер мішаного шару чорноземлі з піском або з глиною, дає знахідки енеолітичної та неоліточної культури.

Цей другий шар у деяких групах має виразну консистенцію трамбування. Це особливо позначається в групах ч. 1 і 2, де цей шар має характер нарочитого трамбування, щоб вирівняти скелястий майданчик біля центральної камери – вогнища. (Припустімо, що це трамбування «точок» утворено  механічно – ходінням біля вогнища найдавніших осельників з неолітичною культурою).

Характерна особливість є  і те, що серед кременевих знахідок значне місце займають готові вироби та уламки їх (платівчаті різаки, наконечники для списа й стрілки, шкребачки, проколки). Культурні знахідки в районі скелястих груп аналогічні інвентареві основної Гардової стації (пізній неоліт та енеоліт).

На схилі Гарду біля  каменястих «воріт» до основного типу знахідок домішуються досить густі знахідки керамічних решток «трипільського» типу.

Безпосередньо устя – ворота Гардового клину- характеризується нагромадженням великих брил каменю та численними виходами на поверхню кристалічних порід. Скупчення каміння утворюють перед входом до Гарду ніби природну барикаду, що простягнулася від південної балки до північної (Осокорової). У цьому районі виявлено й найгустіший шар культурних знахідок. Розвідні траншеї в цьому місці розгорнуто на широкі кесони, що їх і викопано за системою квадратних метрів.

Слід відзначити великі труднощі в визначенні чергування шарів грунту; основна причина та, що грунт тут здебільшого складається з чорноземлі, під якою залягає жорства та гранітний масив і все це на схилі значно перемішане довгочасним діянням води.

Найгустіший шар культурних знахідок належить саме до нижчої частини чорноземельного шару, що подекуди сягає до 0,75 – 0,80 м глибини.

Верхні шари грунту здебільшого включають культурні рештки XVIII – XIX ст. (3-10 см) військових осель та рештки доби греко – римського панування над півднем України (7-20 см); нижче подибуються знахідки енеолітичного та пізньонеолітичного часу.

Треба відзначити особливо густу концентрацію кременевих виробів, скалок, шкребаків тощо навколо центральної великої групи каміння. Характер знайденого численного інвентаря дає змогу припустити існування саме в цьому місці рештки майстерні кремінних виробів. Деяку частину кременевого інвентаря можна залічити до напівфабрикатів, зокрема щодо процесу виготовлення кремінних шкребаків.

Треба також відзначити і виявлений у північній частині центрального кесону (біля великої скелястої групи) «точок», що своєю формую дуже наближається до виявленого точка на  південному схилі Кременчука. Вогнище було утворено в квадратній виїмці скелі; виїмка ця була, очевидно, утворена штучно, але безперечно при цьому використано й процес природного звітрювання скелі. Вогнисько площею близько 1 кв. метра. Цікава, можливо, нарочито утворена, технічно-конструктивна деталь вогниська: на підошві її є дві овальні діри з пригладженими краями (до 15 – 25 см у поперечнику). Сама підошва являє собою гранітну пласку плиту, що утворилася через природну деформацію гранітового масиву. Плита ця щось 6-10 см завгрубшки, значно відстала від своєї основної породи і, відійшовши на 5-10 см, утворила під вогниськом камеру.

У «поді» вогниська, тобто під його підошвою, в насипній чи намуленій чорноземлі, виявлено домішки попелу та окремі кавалки вугілля. Можливо, що після перегорання кострища вугілля згортали в камеру під підошвою через зроблені в підошві діри, а саму розпечену плиту використовували для готування їжі (цю гіпотезу підпирає досить численний у фаховій літературі етнографічний матеріал).

Окремі попелясті плями та сліди вугілля знайдено також як навкруги центральних великих каменів головного розкопу, так і в західній траншеї, покладеній на захід від кам’яного бар’єру на Гарді.

Загалом інвентар з даної розвідки характеризується численними шкребками (кілька сот нумерів), двобічно ретушованими пласкими гостроконечниками, звичайними пласкими й однобічно ретушованими різаками, скалками, нуклеусами та нуклеюватими уламками кременю, відтискувачами тощо…

Show Buttons
Hide Buttons