БОРОТЬБА ЗА ГАРД Книжная полка НГ

«ПРИРОДА І СУСПІЛЬСТВО», 20 жовтня 2017 року, № 20 (176)

ВСЕУКРАЇНСЬКЕ ЕКОЛОГІЧНЕ ВИДАННЯ  www.ekoinform.com.ua

Природні водні артерії країни, Богом нам надані, є об’єктами загальнонаціонального значення і… не підлягають приватизації

Якщо прискіпливо розглянути ситуацію в нижній течії Південного Бугу, складається враження, що річку активно приватизує НАЕК «Енергоатом», незважаючи на протести місцевого населення та громадських екологічних організацій. На Миколаївщині більше 30 років громадськість стурбована перспективами подальшого розвитку Южно-Українського енергетичного комплексу, який щороку розширює свої програми поневолення козацького духу Південного Бугу. Про історію протистояння громадськості й адміністрації енергетичної галузі вже можна писати книжки, наскільки ці події масштабні й важливі для жителів Побужжя.

Історія Южно-Українського енергетичного комплексу бере початок з 80-х років минулого століття, коли з Москви на Миколаївщину прийшло повідомлення про будівництво атомної станції на чотири енергоблоки, а згодом миколаївці дізнались ще й про те, що роботу потужної АЕС мають забезпечувати цілий перелік об’єктів: 10 гідроагрегатів Ташлицької ГАЕС, Костянтинівська ГЕС-ГАЕС з водосховищем, яке заповнить бузький каньйон до міста Первомайська (близько 45 км від ЮУ АЕС), Олександрівське водосховище з ГЕС, на яке покладались функції нижньої водойми Ташлицької ГАЕС, Ташлицький ставок-охолоджувач конденсаторів АЕС та ряд потужних насосних станцій, що мали забезпечити кругообіг бузької води заради виробітку дешевих (на той час) кіловат електроенергії.

Та благословення Москви на здійснення проекту в повному обсязі не допомогло закувати у міцні енергетичні кайдани бурхливий і норовистий Південний Буг. Протести проти розбудови Южно-Українського енергокомплексу розпочалися з 1987 року, коли на лівому березі Бугу вже з’явились контури гідроакумулюючої станції.

В Миколаєві було створено обласну екологічну асоціацію «Зеленийсвіт», програмні цілі якої активно підтримували наукові співробітники Академії наук УРСР та вузів. Проти будівництва ЮУ ЕК у 1988 році підписалось більше 200 тисяч жителів області. І тільки після цього булла проведена державна екологічна експертиза проекту Южно-Українського енергетичного комплексу. До речі, це була перша в СРСР експертиза в рамках нового закону про охорону природного середовища.

У 1989 році Академія наук України оприлюднила свій негативний висновок стосовно розширення енергетичного комплексу на Південному Бузі. Всі ці фактори вплинули на остаточне рішення Ради Міністрів СРСР, яким було припинено будівництво 4-го реактора ЮУАЕС, греблі Костянтинівського водосховища й Костянтинівської ГЕС-ГАЕС. Рекомендовано проектному інституту переробити проект Ташлицької ГАЕС з 10 на 3 агрегати та надати його на розгляд і узгодження відповідним організаціям, завершити будівництво Олександрівської ГЕС, порушити питання про створення заказника республіканського значення «Гранітно-степове Побужжя».

У 1993 році, після проведеної державної екологічної експертизи, Міністерство охорони навколишнього природного середовища України негативно оцінило «Уточнений проект ТГАЕС», а наступного року на території, де мав розбудовуватись Южно-Український енергокомплекс, рішенням Миколаївської обласної ради, створено об’єкт природно-заповідного фонду – регіональний ландшафтний парк «Гранітно-степове Побужжя».

Здавалось би, вдалось врятувати річку від поневолення гідроенергетиками – та де там. Вже в 1995 році Прем’єр-міністр України П.І. Лазаренко підписав постанову про відміну мораторію на добудову деяких енергетичних об’єктів та призначив додаткову державну екологічну експертизу «Уточненного проекту ТГАЕС». І знову – протести… Вони тривають до цього часу, мабуть, тому, що керівники енергетичного відомства намагаються правдами-неправдами досягти максимальної реалізації відхиленого ще Москвою проекту розбудови Южно-Українського енергетичного комплексу.

Боротьба за проект розпочалась розбудовою Ташлицької ГАЕС на три гідроагрегати. Враховуючи, що ГАЕС мала працювати без гідравлічного зв’язку зі ставком-охолоджувачем АЕС, було споруджено верхню водойму, а нижньою мало стати замкнуте водоймище, яке б не мало зв’язку з річкою. Це відповідало Уточненому проекту ТГАЕС, але при такій схемі робота двох агрегатів в енергосистемі обмежувалась 40–50 хвилинами, а цього замало.

«Енергоатом» знайшов підходи до депутатів Миколаївської облради, пообіцявши 10% з коштів, що надходять на будівництво ГАЕС, на соціально-екологічний розвиток області, які, в свою чергу, дали дозвіл на підвищення рівня Олександрівського водосховища до позначки НПР-14,7 м, що перетворює Олександрівське водосховище у нижню водойму Ташлицької ГАЕС.

Далі – більше. Енергетики підвищують рівень до 16,0 м під приводом пуску третього гідроагрегату, а зараз наполягають на підвищенні рівня водосховища ще майже на чотири метри, до позначки НПР-20,7 м., при тому, що згідно з проектом добудови Ташлицької ГАЕС у складі шести агрегатів, достатньо рівня 16,9 м. І це пояснюється додатковим забезпеченням області водними ресурсами й спасінням Південного Бугу в нижній течії. Річці гарантують мінімальний ресурс – 17 кубометрів на секунду, при тому, щоб забезпечити їй нормальний стан, потрібно дотримуватись принципу «стільки у водосховище води надходить – стільки й має поступати в нижню течію». Та й цей фактор «Енергоатом» не в змозі забезпечити, тому що з Південного Бугу щомісяця відбирає на випаровування та фільтрацію ставка-охолоджувача більше 5 млн кубометрів бузької води і тільки близько 1,5 млн кубометрів скидає з Ташлицького ставка-охолоджувача в Олександрівське водосховище, так званої, «продувальної води». В ході реалізації «проекту-20,7» планують ще 9 млн кубометрів забирати для потреб ЮУ АЕС та десятки мільйонів – на забезпечення роботи ГАЕС. При цьому ніде не оголошено про додаткові потреби області води від чергового підвищення Олександрівського водосховища. Виходить, що новий рівень НПР-20,7 більше потрібен «Енергоатому», ніж жителям пониззя Бугу на Миколаївщині.

І це підкреслює у своєму виступі керівник «Енергоатому». 26 серпня 2015 р. президент НАЕК Юрій Недашковський на нараді стосовно продовження будівництва Ташлицької ГАЕС, зокрема, добудови її третього гідроагрегату, зазначив:

«Через низьку охолоджуючу спроможність ставу-охолоджувача АЕС, ми влітку, замість трьох тисяч, можемо видавати лише тисячу шістсот мегават. То ж у планах велика робота з удосконалення системи техводопостачання. Йде мова й про будівництво четвертого енергоблока ЮУАЕС, бо цей майданчик має найвигідніше серед інших географічне розташування для доставки сюди (водним шляхом) обладнання нового блока прогресивного західного дизайну. Не слід скидати з рахунку добудову решти – чотирьох – гідроагрегатів ГАЕС. Та аби все це втілити, нам потрібне Олександрівське водосховище в його проектному вигляді, а не в тому, у якому воно наразі функціонує».

Президент говорить про чотири гідроагрегати ГАЕС, але ж з них потрібно запустити перший, а в офіційному проекті другої черги – третій агрегат Ташлицької станції. Згідно з офіційними повідомленнями, проект завершення будівництва Ташлицької ГАЕС (добудова гідроагрегату № 3) реалізується на підставі розпорядження КМУ від 21.11.2007 № 1036-р «Про затвердження проекту завершення будівництва Ташлицької ГАЕС», який підлягав коригуванню та перезатвердженню у термін до 30 грудня 2015 року. Гідроагрегат споруджується для покриття пікових навантажень, заповнення нічних «провалів» в енергосистемі України, створення аварійного резерву потужностей в Південному регіоні України.

У грудні 2016 року замовник, ВП ЮУАЕС ДП НАЕК «Енергоатом», уклав угоду з Державним підприємством «Спеціалізована державна експертна організація – Центральна служба Укрдержбудекспертизи» на експертизу проекту «Добудова Ташлицької ГАЕС». Введення гідроагрегатів № 3-6. Корегування уточненого проекту». Вартість експертизи – 1049580 грн. з ПДВ. Договір 3-123-08-16-02986 підписаний 14.12.2016 і мав би завершитись 30.03.2017. Однак до цього часу результати експертизи об’єкта, який реально впливає на стан Олександрівського водосховища, котре одночасно визначено нижньою водоймою ГАЕС, не оприлюднено для громадськості. І це викликає занепокоєння. Люди вважають, що таким чином від них приховують можливий негативний вплив добудови Ташлицької ГАЕС на Олександрівське водосховище.

Нещодавно в населених пунктах, наближених до зони впливу ЮУАЕС і гідроенергетичних об’єктів Южно-Українського енергокомплексу, пройшли громадські слухання стосовно підвищення рівня водосховища до НПР-20,7м. Організатори заходу не пов’язували реалізацію проекту з роботою Ташлицької ГАЕС. Здебільшого говорили, що доцільно (на їх погляд) перенести місце розташування Буго-Гардівської паланки Війська Запорозького з острова Гардового на острів Великий, який не затоплюється при реалізації проекту 20,7м, а козацьку місцину (єдину в Україні!) поглине вода Олександрівського водосховища. Також наголошували на збереженні природних багатств краю та підкреслювали додаткові потреби області в бузькій воді. Однак це не справило враження на присутніх, більшість з них не погодились з новими планами енергетиків. І недарма.

Здається, що високою активністю агітації за «проект 20,7 м» атомники хочуть приховати важливі деталі подальшого розвитку енергетичного комплексу, особливо рекомендовану проектним інститутом перебудову системи водозабезпечення всіх енергооб’єктів ЮУ ЕК. Щоб підвищити виробіток електроенергії, на АЕС вже потрібно перебудувати систему охолодження енергоблоків на Ташлицькому ставку-охолоджувачеві й одночасно запускати третій та наступні агрегати ГАЕС. Для цього потрібні додаткові водні ресурси, які можна взяти тільки з Південного Бугу.

Згідно з проектом, систему забезпечення АЕС водою вирішують створенням бризкальних басейнів та спеціальних систем охолодження частини Ташлицького водосховища, яке доведеться поділити навпіл, віддавши найглибшу частину верхній водоймі ГАЕС. Правда, при цьому потрібно з ставка-охолоджувача злити чимало води, знову ж таки, в Олександрівське водосховище. Це найбільше непокоїть прибужан, поскільки відомо, що за тридцятирічний період роботи станції чого тільки не накопичилось у ставку-охолоджувачу.

Ось таким чином атомники, крок за кроком, наближаються до реалізації проекту, відхиленого ще в минулому столітті. Чи буде користь від цього навколишньому середовищу, людям, що мешкають на берегах річки, – важко сказати. А ось очевидно те, що при реалізації таких грандіозних проектів не варто грати з людьми «міченими картами»…

А тим часом у Миколаєві створено штаб супротиву під назвою «Захистимо разом Бузький Гард», який організовує збір підписів на захист Національного природного парку в обласному центрі та в п’яти районах Миколаївської області. Активісти вже звернулись із вимогою до Прем’єр-міністра України Володимира Гройсмана, а також готують звернення до Голови Верховної Ради України Андрія Парубія стосовно розпорядження Уряду з питань енергетичного розвитку України, яке протирічить президентському указу «Про створення Національного парку Бузький Гард».

А ось чи почує столиця голос прибужан – покаже час.

Анатолій НЕНЬКО.