ФОРМУЛА ЩАСТЯ ЛЕОНІДА СЛІВІНСЬКОГО Книжная полка НГ

Нещодавно відзначив своє 85-річчя знаний на Арбузинщині й на теренах Миколаївської області  талановитий організатор сільськогосподарського виробництва Л. Г. Слівінський, який одним із перших включився до відродження  району в 1966 році і протягом 25 років очолював управління сільського господарства Арбузинського району. Незабаром виповнюється 60 років подружнього життя Леоніда Гавриловича та Ніни Андріївни, яка майже чверть століття трудилась на педагогічній ниві в Арбузинці і теж готується відзначити своє 85-річчя.

У 1933 році, під час Голодомору в Україні, сім’я Слівінських, що проживала в селі Тернувата Кривоозерського району, від голоду втратила трьох дітей. Так трапилось, що на багатій благословенній українській землі люди гинули від недоїдання через те, що нелюди в такий спосіб вирішили знищити частину волелюбної, нескореної нації.

– Від тих днів минули довгі роки, але й зараз не можу дивитись фільми і читати книжки про голодомор, – говорить Л.Г. Слівінський. – Великі стались втрати в країні, в нашому районі. Щоб люди завжди були з хлібом, щоб достатньо було в Україні продовольства, і вирішив зайнятись цим професійно…

Але до цього довелося пережити ще один страшний період у житті – була війна, була окупація, були нестерпні страждання,  коли в сім’ї дізнались про загибель  батька, Гаврила Венедиктовича, при обороні Сталінграду, коли старшого брата – Володимира – проводжали на фронт.

Вже після  Перемоги Леонід закінчив місцеву школу і вступив до Мигіївського сільськогосподарського технікуму на агрономічний факультет. А після  закінчення отримав призначення на посаду дільничного агронома  МТС у Кривоозерському районі. Так збулась дитяча мрія – вирощувати хліб і до хліба, щоб у кожному домі був достаток.

Служба в армії  – особливий період в життя кожного юнака.  Спогади про армійські будні й сьогодні  ніби такі, що відбувались зовсім недавно. Леонід Гаврилович приховує посмішку і розповідає:

– Навчався на радиста, після «учебки» отримав посаду начальника радіостанції і забезпечував зв’язок дивізії з округом. Відповідальна робота, а втім встиг перечитати всі томи «БСЭ». Командування відзначало, навіть у званні старшого сержанта, після  відповідних іспитів, отримав офіцерське звання з перспективою на  престижну армійську посаду. Однак мене покликало поле, адже колегам з МТС обіцяв повернутись після служби.

Вже через кілька днів, скинувши армійську форму, з головою  поринув у справи сільськогосподарські у своїй МТС, вступив до Одеського сільгоспінституту на агротехнічний факультет.

Згодом отримав посаду головного агронома і познайомився з молодим спеціалістом Ніною Єрмаковою, яка прибула на підприємство заступником головного агронома з овочівництва та садівництва. Дружба молодих людей швидко переросла у палке кохання і 28 серпня 1955 року відбулось їхнє весілля. З того часу, ось вже 60 років, Леонід Гаврилович і Ніна Андріївна  йдуть поруч по життю, у всьому підтримуючи і допомагаючи один одному в різних життєвих ситуаціях.

Життя в післявоєнній країні швидко змінювалось. Впроваджувались нові технології,  техніка, колективні господарства прагнули самостійності. Цей свіжий подих змін у житті села відчували і в столиці. Мабуть, тому  у 1958 році МТСи  ліквідували, техніку пропорційно було розподілено між колгоспами.

А в родині Слівінських теж настали зміни: Леоніда Гавриловича призначили начальником знову організованого управління сільського господарства Кривоозерського району.  Клопоту додалось чимало. Все починалось з чистого аркушу, де щодня записувались завдання, які терміново треба виконати. Підбір головних спеціалістів, узгодження планів робіт, розробка технологічних карт, знайомство з господарствами, вивчення проблем… Досвід, отриманий в 50 – х роках, стане в пригоді Л.Г. Слівінському ще й в 1966-1967- х, коли з мандатом міністерства доведеться створювати управління сільського господарства в Арбузинському районі. Але про це згодом…

Одного разу, в селі Берізки, куди прибув на колгоспні збори, щоб привітати голову колгоспу з виходом на пенсію і запропонувати нову кандидатуру на  посаду керівника, нежданно – негадано Леонід Гаврилович був обраний головою місцевого колгоспу. Селяни настояли на своєму: «Ми вас добре знаємо і довіряємо керувати господарством».  І як тут вчинити?  У відповідь Леонід Гаврилович подякував і пообіцяв своєю працею виправдати виявлене довір’я. На цій посаді трудився шість років.

Зусиллями  Л. Г. Слівінського та його однодумців Кривоозерський район займав перші місця в області по виробництву й продажу продукції рослинництва й тваринництва, брав участь у Всесоюзній виставці досягнень сільського господарства, нагороджений чотирма медалями ВДНГ.

У відповідності з Указом Президії Верховної Ради УРСР від 8 грудня 1966 г., було проведено розукрупнення районів Миколаївської області, в том числі й Братського, до складу якого в 1962 році була включена територія Арбузинського району. Відразу розпочалась активна діяльність по відновленню районної влади, в Арбузинці було сформовано оргбюро,  в компетенції якого була підготовка установчих документів для утворення органів місцевої влади.

Леонід Гаврилович Слівінський був не тільки свідком тих знаменних для арбузинців подій, а й чи не найпершою офіційною особою з повноваженнями начальника управління сільського господарства  Арбузинського району і з наказом про призначення на цю посаду за підписом міністра сільського господарства України.

До цього в області був проведений професійний конкурс. З трьох запропонованих кандидатур перевагу отримав саме Л.Г. Слівінський.  Зараз він вважає, що бонус отримав за п’ятирічну діяльність  на цій посаді в Кривому Озері, за накопичений досвід організації роботи установи.

До складу управління добирав найбільш досвідчених в районі спеціалістів, тут зустрів надійну підтримку від «однокашників» по Одеському сільгоспінституту.

– Було приємно працювати, адже одностайна підтримка відродження району спонукала людей до наполегливої праці і вже через певний час ми отримали хороші показники в роботі,- пригадує Леонід Гаврилович.  – По виробництву зерна район завжди був серед кращих в області, активно розвивалось тваринництво, побудували сучасні комплекси, активно впроваджували новітні технології й предметно займались розвитком соціальної сфери.

В цей час, за ініціативи Л.Г. Слівінського, в районі було побудовано п’ять великих водоймищ. І це в зоні ризикованого землеробства, де не кожного літа бувають сильні дощі, а спрагла земля так потребує живильної вологи.  Добитись будівництва ставків за рахунок держави – справа була не з легких. Довелося консультуватись зі спеціалістами, вивчати особливості місцевості, водний баланс річок і відшукувати джерела… Важливо, що в міністерстві вдалось отримати згоду на будівництво водосховищ в Арбузинському районі. А з’явилися ставки, то  приступили до спорудження зрошувальних систем. Таким чином в районі було створено більше 1000 гектарів зрошувального землеробства.

Леонід Гаврилович пригадує, як «правдами  й неправдами»  розвивали  будівельну сферу. За його керівництва управлінням сільського господарства, а ця посада завжди відповідала статусу першого заступника голови райвиконкому, вдалось побудувати районну лікарню, стадіон, житлові будинки, школи й дитячі садки, заклади культури, комбікормовий завод,  потужну хлібну базу, а з залученням можливостей будівництва Южно-Української АЕС -прокласти  водопровід від Південного Бугу до Арбузинки,  побудувати нову дорогу від райцентру до республіканської траси…

Важко перерахувати всі заслуги Л.Г. Слівінського перед Арбузинським районом. Його  чесна громадянська позиція, наполегливість у досягненні поставленої мети, любов до людей, відданість професії  відчувається в усіх справах, які здійснював для блага людей. В цьому його щаслива доля.

Свою відданість сільськогосподарській справі передав дітям. Для прикладу, після виходу на пенсію, сам організував фермерське господарство, згодом залучив до цього сина Вадима, а після його трагічної загибелі, справу продовжує невістка, Ольга Степанівна, яка очолює фермерське господарство «Джерело», що утворює єдиний комплекс з фермерським господарством «Слівінський В. Л.», а керує ним дочка, Тетяна Набожинська.

Дочка Слівінських, Маргарита, вже на пенсії, однак продовжує викладання французької мови у московському коледжі. Син Юрій  продовжує родинну справу й займається вирощуванням високих врожаїв сільськогосподарських культур. Вони трепетно турбуються про батьків і в усьому їм допомагають.

За самовіддану працю Леонід Гаврилович нагороджений чотирма медалями ВДНХ за роботу в Кривоозерському районі, орденами «Знак Пошани», «Трудового Червоного Прапора», багатьма грамотами, дипломами та подяками, йому присвоєно звання Почесного громадянина селища Арбузинка.

Нині Леонід Гаврилович і Ніна Андріївна мешкають в невеличкому будиночку в Арбузинці.  Подвір’я заполонили квіти, серед крислатих  фруктових дерев зустрічаються й незвичні для нашої зони кущі, залиті яскравими квітами.

– Це, дякуючи дбайливим рукам Ніни Андріївни, зростають ці рослини, а ще вона -майстриня з вишивання художніх картин і живе спогадами про свою діяльність на  учительській ниві. Ось так: вона – «профі» в педагогіці, а моя місія – сільське господарство, а, значить, турбота про людей. А нині ще й виховні функції додались: маємо сім онуків і шість правнуків, дякувати Богу, нас не забувають – ось так охарактеризував свою формулу щастя  Леонід Гаврилович Слівінський.

 Анатолій Ненько.

Show Buttons
Hide Buttons