ОСТРОВ НЕВЕЗЕНИЯ Книжная полка НГ

Листая старые архивы – 5

Нет-нет, в этой публикации речь пойдет вовсе не об острове Невезения, который упоминается в песне из кинофильма Леонида Гайдая «Бриллиантовая рука» с Юрием Никулиным, Андреем Мироновым и Анатолием Папановым, а о нашем острове Гардовом, Малом или Клепаном, который в недалеком будущем вообще может исчезнуть с карты Северного Причерноморья. И это может произойти в результате конфликта природы с развитым индустриальным обществом, когда энергетические интересы предприятий преобладают над желанием людей жить в согласии с окружающей средой.

О нашем острове Клепаном, который удобно разместился посредине Южного Буга в самом окончании гряды бугских порогов, много написано в документальных книгах, в отчетах об археологических исследованиях. Вниманию читателей – сотни публикаций в сети Интернет, в библиотеках еще можно найти подборки газетных сообщений о легендарном прошлом нашего края и не совсем радостном настоящем территории, входящей в зону интересов украинских гидроэнергетиков.

Много интересного материала для толкования истории Северного Причерноморья собрано археологами на территории Гранитно-степного Побужья, в том числе и на острове  Клепаном, который является центральным объектом урочища Гард.  В разные годы минувшего столетия здесь проводили археологические раскопки  известные археологи Ф. Козубовский, Т. Мовчановский, В.Н. Даниленко, К.К. Красильников, Н. Т. Товкайло,  О. Г. Шапошникова, А.Н. Фоменко, В.Н. Клюшенцев и другие. Они собрали и обосновали  ценные материалы, относящиеся к буго-днестровской, трипольской, среднестоговской культур, эпохи бронзы, нового времени.

Научные сотрудники Одесского государственного университета им. И. И. Мечникова О.Ф. Ковалева и  В.П. Чистов  исследовали период создания, жизнедеятельности и уничтожения Бугогардовской паланки и полученным материалам посвятили одну из глав своего «Очерка истории и культуры Южного Прибужья».

Неоценимыми для современников являются свидетельства нашей давней истории выдающихся историков и писателей Д.И. Яворницкого, А.А. Скальковского и других.

ГАРДОВИЙ ОСТРІВ НА ПЕРЕТИНІ ВІКІВ

Урочище Гард знаходиться за 2 км на південний схід від с. Богданівки Доманівського району Миколаївської області та за кілометр на південь від м. Южноукраїнська. Це глибо­кий і вузький каньйон з крутими скелястими берегами, по дну якого серед гранітних брил тече Південний Буг (давня українська назва — Бог), утворюючи тут великий поріг завдовжки понад 0,5 км. З ліво­го берега височать три великі скелі, що називаються Сова, Брама і Пугач. Навпроти скелі Пугач, посеред ріки, розташований скелястий, порослий кущами та деревами острів Клепаний (давня назва його – Гардовий), яким і завершується один із найбільших на Південному Бузі порогів, а навпроти острова з правого берега впадає Сокурова (Гардова) балка. Нижче скелі Пугач і Клепаного (Гардового) остро­ва з лівого берега знаходиться Паланкова балка, або Паланка, що є відгалуженням Сухого Ташлика, з яким вона з’єднується через сідло­вину за 300 м від його впадіння в р. Південний Буг. Зараз на цій території побудовані об’єкти  Ташлицької ГАЕС.

Ландшафт каньйону на зазначеній ділянці є унікальним об’єктом природи, належить до наймальовничіших порожистих ділянок нижньої течії річки Південний Буг, де збереглися класичні річкові пороги. Русло річки, прорізаючи гірські породи, пролягає у глибокому каньйоні. Скелясті береги переходять у пологі плакори, що мають на поверхні скупчення великих обвітрених округлих скель і каменів, а на перефирії – у хвилясті степові ландшафти.

Старожили Прибужжя стверджують, що в недалекому минулому острів Клепаний простягався по руслу Південного Бугу майже на півкілометра і розділявся на дві частини неглибокою промоїною.  Завжди острів покривали буйна рослинність і шуміли вікові дерева. Місцями поміж дерев та чагарників височіли великі скелі, а з півночі, по руслу ріки,  виступали великі камені, які утворювали каскад  порогів.  Через стрімку течію Південного Бугу, буєраки серед річки, бурхливі перекати складно було дістатись острова і тому протягом століть він давав прихисток то біглим селянам, то козакам запорізьким, які створили тут свій сторожовий пост, що переріс у центр однієї з найпотужніших паланок війська Запорізької Січі, а також руських військових та місцевих рибалок.

 Результати археологічних розкопок на острові  Клепаний (Гардовий)

 

Проведені в 1985-1986 рр. археологічні розвідки вия­вили в різних частинах острова матеріали, що свідчать про заселен­ня і господарську діяльність в часи Запорізької Січі. У шурфах, закладених у південній частині острова, на глибині 0,6-0,7 м було виявлено культурний шар ХVII-ХVIII століття. У цій частині острова знаходилися житла козаків, а церква розміщалася по інший бік промоїни, у північній частині острова. Тут, в одному з шурфів на захищеному від повені узвишші, було виявлено залишки старовинної споруди. Залишки ще однієї споруди знайдено у північній частині ос­трова, на одному з найвищих каменів. Це місце є досить великим майданчиком завдовжки 12 та завширшки 5-8 м, складеним з відкладів річкового піску й обмеженим з трьох боків  гранітними брилами, що захищали від повені.
На острові в 1987 році  було проведено розкопки, що дало змогу виявити характер розташованої там спору­ди. Це прямокутна в плані будівля, орієнтована за сторонами світу. Південна її частина розмита повністю й не збереглася. Довжина цілої північної стіни – 7,5 м, розміри частково зруйнованих східної та західної стін – відповідно 6,0 та 3,5 м. Серед шматків обмазки східної стінки будівлі, переважно з внутрішнього боку і особливо в північно-східному кутку,  виявлено багато уламків кахлів, що датуються кінцем ХVII-ХVIII ст. На­явність кахляної печі свідчить про стаціонарний характер цієї спо­руди. Знайдено також уламки гончарної ке­раміки від кількох горщиків гутного скла, уламок точильного бруска, вістря стріли та підківки від чобіт. Археологи зазначають, що досліджена на острові будівля могла використовуватись для влаштування в ній похідної церкви.

***

За підрахунками Д. Яворницького, на території Війська Запорізького було 44 церк­ви, 13 каплиць, 2 скити та одна молитовна ікона. Із загальної кількості 5 церков були похідними, їх виготовляли з грубого полот­на і церати, і вони нагадувала намети, їх запорожці возили з собою в походи і встановлювали поблизу сторожових постів, рибних про­мислів чи інших місць, де ставали табором більш-менш численні за­гони козаків, і навіть у зимівниках. Головним атрибутом похідної церкви були предмети церковного культу – антимінс, іко­ностас, ікони, ризи, священні книги тощо, і, власне, саме вони підпадали під поняття «похідна церква».

За твердженням А. Скальковського, під гардами в Південній Ук­раїні розуміли місця влаштування риболовецьких споруд. Свою назву урочище з островом Клепаним отримало від розташованого тут з давніх часів рибо­ловецького гарду. Щодо місцезнаходження Гарду дослідник, зокре­ма, зазначає: «Це місце було спочатку призначене лише для пере­прави через річку та рибальства в ній, але згодом, уже в XVII ст., перетворилося на найголовнішу прикордонну варту чи паланку».
Услід за А. Скальковським опис Гарду подає Д. Яворницький, який особисто обстежив урочище. При цьому він спирався на скла­дений 1742 року французьким інженером-підполковником Даніелем де – Боскетом план Запорізького Гарду. За цими даними, у Гарді зна­ходився найвідоміший на Бузі рибний завод. У Паланковій балці розташовувався військовий табір козаків та запорізький цвинтар. Навпроти цієї балки у запорожців існувала також стара переправа (перевіз) через Буг, куди сходилося кілька великих транзитних шляхів, відомих під назвами: Чорний польський (Шпаків), Гардовий (Королівський), Січовий вищий, Січовий нижчий та Кер-ван-їоль.

Дослідники Бузького Гарду часто посилаються на історичне донесення кошового Олексія Білецького від 4 серпня 1760 року, в якому відзначається: «Сюди, в Гард, кожного року, в літній час, із Січі та зимівників вирушав полковник з особливою командою для охорони кордону та дотримання порядку між рибалками й козаками, які мали пере­бувати тут протягом літа до осені».

За топо­графічним описом 1774 року, влітку в Гарді утримувалася команда до 500 чоловік, які жили в 50 куренях, двох хатах та 10 землянках, а на зиму залишалася лише неве­лика залога. Завдяки розташованому тут рибо­ловному заводу, Буг вва­жався найкращим місцем для рибної ловлі в Запо­рожжі.
Риболовецькі споруди – Старий, або Козаць­кий, гард – знаходилися в північному кінці острова, на місці поро­га. Ще один, Новий, або Архієрейський гард був розташований трохи нижче гирла Паланкової балки. Тут була облаштована човнова та паромна переправи через Буг.

В  «Історії запорізьких козаків» Д. І. Яворницький зазначає:

«У Гарді на ріці Бузі перша похідна церква Покрови Богородиці існувала вже в 1742 році. Вона була влаштована на острові Гардовому серед Бугу, як це видно з плану 1742 року інженера де-Боксета. У 1758 р. запорізькі козаки зробили вклад у цю церкву: 14 перлин, проданих згодом за 15 карбованців, три срібні позолочені кубки, один з яких мав покришку з хрестом, кілька шматків штофної тканини різного кольору на священі ризи та три копи грошей.  Весь цей вклад подів невідомо куди бугогардівський полковник, на якого вкладники подали згаданого року скаргу кошовому отаманові.

У 1772 р. на цю церкву було виділено з гардової здобичі, тобто від рибальства і перевозів, 19 крб. і 40 коп. та з очаківської здобичі — 73 крб., 46 левів і 80 парі.

Гардова церква, як прикордонна, постійно зазнавала нападів з боку поляків, татар, турків, а якось навіть з боку власного козака, ренегата Сави Чалого. У цю церкву з тієї ж причини, що стояла вона на межі запорізьких володінь, часто приходили різні ченці й священики. З цього приводу запорізький  Кіш 1772 року видав ордер бугогардівському полковникові Сухині, зобов’язуючи його разом із бугогардівським ієромонахом Никоном усіх «шатающихся, гробы печатающих, проповедующих и другия требы исправляющих монахов», не допускати до цього, а «безпашпортних» відсилати у їхні монастирі.

Після знищення Січі в 1775 році  Гардову церкву забрав молдавський гусарський полк. На прохання полковника цього полку Василя Зверева і з дозволу генерал-майора Петра Текелі її поставили у Катерининському шанці, де на той час іще не було церкви, хоча священика, Григорія Лабенського, вже призначили. Ця церква мала багато начиння: срібні кадила, кипарисові, окуті золотом і сріблом хрести, срібні ліхтарі та інші цінні речі».

Исторические факты

В 1742 году французским инженером Даниэлем де– Боксетом, по поручению императрицы Елизаветы Петровны, был составлен план Запорожской Сечи с ситуацией и Запорожского Гарда на Буге. Оба эти плана чрезвычайной ценности. Подлинники  находятся в архиве Военно-топографического депо Генерального Штаба, а копии воспроизведены   г. Шмидтом в издании “Записки Одесского Общества истории древности”.

На плане Запорожский Гард обозначен среди  р. Буга  как большой и очень скалистый остров, на котором “запорожские казаки жительство имеют” и на этом же острове показана запорожская церковь; на протяжении самой реки обозначены гарды или “рыбные заколы”, поделанные запорожцами для ловли рыбы; затем вдоль берегов реки отмечены места, где запорожцы жительство осенью имеют; также отмечен берег реки, где имеется камень, называемый Пугач, до 20 сажен вышиной; наконец, протянута – казацко-турецкая граница от р. Буга и Великого Конара (Ташлыка).

Гард постійно  потерпав від нападів з боку поляків, татар, турок. В  1740 році загони козаків польського графа Потоцького, на чолі зі зрадником Савою Чалим варварськи розгромили паланку та запоріжці її знову відбудували.

З історичних джерел відомо, що в 1752 році в Гарді  розміщувались  руські драгунський і український компанійські полки, які переслідували гайдамаків.  Це викликало незадоволення  місцевих козаків і навіть доходило до сутичок між гардовим полковником М. Рагулею та командирами караульних полків. За це, а також за те, що він дав прихісток 40 гайдамакам на території паланки, М. Рагулю закували в кайдани.

4-5 червня 1775 року російські полки під керівництвом генерала Текелія знищили Запорізьку Січ. Її територія була включена до складу Новоросійської губернії (1764 – 1783  рр.). Частина козацьких військ відійшла в район бузьких порогів і тривалий час намагалась відновити свій бойовий потенціал.
З історичних джерел дізнаємось про адміністративну приналежність поселень Бугогардової паланки та Гардового острова. З 1735 року адміністративним центром паланки було поселення Гард на правому березі Південного Бугу, яке в 1791 році було перетворене в село Гардове. В 1801 році місцеві жителі були записані за поміщиком Акацатовим, який виграв у карти село разом з 75 сім’ями кріпаків. Він же й перейменував село в Богданівку – «данную ему богом».

Сучасні дослідження Гарду

Початок археологічних досліджень Гарду та його околиць поклала Бозька археологічна експедиція НКО (Народний комісаріат освіти) під керівництвом Ф. Козубовського. Ці  дослідження були пов’язані з проектом будівництва  біля Костянтинівки, Богданівки та на території  колишньої паланки гідроелектричних станцій, водосховища яких мали  затопити більшу частину бузького каньйону.  Протягом 1930-1931 років експедиція досліджувала рештки військового табору і цвинтаря в Паланковій балці та відкрила ряд нових пунктів зі старожитностями ХVІІ-ХІХ ст. Більшість із здобутих матеріалів віднесено до часів неоліту, енеоліту в репрезентації залишків трипільської доби.

З 1978 року розпочалося систематичне дослідження неолітичних пам’ яток Степового Побужжя Інгульською (з 1980 року – Миколаївською) новобудовною експедицією Інституту АН УРСР, очолюваною О.Шапошниковою (з 1989 року  функції керівника були покладені на наукового співробітника Інституту археології Віктора Фоменка).

Ці роботи, що ознаменували новий етап в дослідженні буго-дністровської культури регіону, проводились у зв’зку з будівництвом Южно-Українського енергокомплексу.

У 1980 році Миколаївська експедиція провела розвідки по обох берегах Південного Бугу, в результаті яких було виявлено ряд нових неолітичних пам’яток, серед них Пугач -1, а пізніше, у 1985-1988 рр., дослідники старовини під керівництвом Миколи Товкайла – поселення Гард -3, Гард – 4, де були відкриті стародавні поселення і стоянки.

Миколаївська експедиція Інституту археології АН УРСР, в результаті археологічних робіт, відкрила нові пам’ятки доби Запорізької Січі й добула матеріали, що значною мірою розширюють історичні відомості про Гард.

Багато даних про історію Побужжя було зібрано Причорноморською експедицією Інституту археології НАН України під керівництвом В.М. Станка. Окремі знахідки були надані дослідниками старовини В.М. Клюшенцевим, С. Смоляниновою, О.П. Чернишом та іншими археологами.

Археологічні дослідження в каньйоні Південного Бугу продовжуються й зараз, тільки тепер вони пов’язані з планами Мінпаливенерго України та НАЕК «Енергоатом» на підвищення рівня Олександрівського водосховища до НПР -20,7 м. Це має забезпечити умови для завершення будівництва Ташлицької ГАЕС і створити запас води для  невідкладних потреб області. Археологи поспішають провести розкопки, доки вода не затопила місця, пов’язані з нашим героїчним минулим. Загроза бути затопленим  нависає й над Гардовим (Клепаним) островом, який в Україні залишився єдиним доступним природним свідком історичної доби Запорізької Січі.

Перша загроза затоплення Клепаного острова назрівала  в 30-х роках минулого століття, коли проектувальники розробили проект каскаду гідроелектростанцій в межах території гранітно-степового Побужжя між Первомайськом і Олександрівкою.  За проектом, рівень новоутворених водосховищ сягав би 30-50 метрів, а це створить реальну загрозу для природи – всі бузькі пороги, буєраки, а також острови потрапляли в зону затоплення. На щастя, цього тоді не сталося, через відсутність коштів у державній казні встигли лише провести грунтовні археологічні дослідження території, що підлягала затопленню.

Неосуществленные проекты

В соответствии с проектом, плотина длиной 353 метра должна была упереться в скальные крутые берега и обеспечить подъем воды до 50 метров. Для её строительства планировалось использовать местный гранит. Бугское водохранилище должно было покрыть каменистые пороги в русле реки до г. Первомайска, частично подтапливая жилую территорию Константиновки и Богдановки. Компенсация за ущерб от подтопления сельской местности оценивалась в полтора миллиона карбованцев (в ценах 1929 года).

Второй вариант проекта «Богской центральной гидростанции» предусматривал строительство двух ГЭС с крупными водохранилищами в каньоне Южного Буга без подтопления жилой территории. Одно из водохранилищ оставалось всё там же, у Лефтеровой мельницы, но только заполнять его следовало с подъёмом воды до 19 метров. Вторую плотину планировалось возвести на бугских порогах выше по течению реки, возле с. Швирнево (с. Марьин Бог), с подъёмом воды в водохранилище до 32 метров. Рукотворное море должно было заполнить водой Константиновский каньон и покрыть все пороги на реке до г. Первомайска.

Мощность гидроузла по обоим вариантам была одинаковой и составляла 40 000 конских сил или 30 000 киловатт. Строительство электростанции оценивалось в 50 млн. карбованцев (по ценам 1929 года). Новому гидроэнергетическому узлу на Южном Буге отводилась важная роль в обеспечении электроэнергией г. Николаева. Достаточное количество электроэнергии позволяло планировать здесь строительство мощного химического комбината и трёх агрокомплексов с предприятиями переработки сельскохозяйственной продукции.

Строительство новой электростанции было включено в окончательный вариант первого пятилетнего плана СССР. Однако этому проекту не суждено было осуществиться. В стране начиналась коллективизация, поэтому со строительством новой ГЭС решили повременить. Археологи только успели провести изыскательские работы в зоне предполагаемого строительства на прибрежном участке реки между Первомайском и Вознесенском.

Друга спроба підкорити природу Побужжя  виникла в сімедесяті роки минулого століття, коли проектувальники «Укргідропроекту», використавши  напрацювання 30-х років, запропонували спорудження потужного Южноукраїнського енергетичного комплексу у складі атомної, гідро- та гідроакумулюючих станцій.

За  проектом спорудження об’єктів Южно-Українського енергетичного комплексу, зокрема, Костянтинівської ГЕС-ГАЕС,  всі  бузькі пороги, острови, серед них і Клепаний, потрапляли в зону водосховища, яке наповнювалось водою майже до міста Первомайська. Якщо проект вдалось би реалізувати, то природну окрасу Побужжя, тісно пов’язану з героїчною минувшиною України, поглинула б вода. Громадськість Миколаївщини вирішила не допустити знищення природного та історичного надбання краю, і в області виникло громадське екологічне об’єднання під назвою «Зелений світ».

Активісти «зеленого руху» організували збір підписів проти будівництва гідрокомплексу, звертались до міністерств, відомств, народних депутатів, урядовців з вимогою проведення екологічної експертизи поекту. В цей час у Миколаєві, в районах області, в селищі будівельників та енергетиків Южно-Української АЕС і навіть у підніжжя скелі Пугач, навпроти острова, проходили масові мітинги, основними вимогами яких було зупинити будівництво Костянтинівської ГЕС-ГАЕС, обмежити потужність атомної станції й Ташлицької ГАЕС, зберегти природні та історичні багатства Побужжя.

А тим часом потужна будівельна техніка безжалісно нищила останки Бугогардівської паланки  на берегах Ташлика й засипала гірською масою та глиною берег напроти острова.

І все ж громадська ініціатива достукалась до високих столичних кабінетів. В 1989 році було прийнято рішення про обмеження потужності атомної станціїї та Ташлицької ГАЕС і зупинено спорудження Костянтинівської ГЕС-ГАЕС.

Здавалось би, досягнута значна перемога по захисту оточуючого природного середовища. Однак, виявилось, що не так просто побороти  пристрасті проектантів й енергетиків. Через певний час громадськість мала можливість познайомитися з Уточненим проектом Ташлицької ГАЕС, який передбачав введення в експлуатацію двох гідроагрегатів  на замкнених водоймах, тобто, не пов’язаних з Ташлицьким ставком-охолоджувачем  і річкою Південний Буг. Закипіла робота й на будівельному майданчику ГАЕС і в кабінетах обласної ради, де готувались рішення про підвищення рівня Олександрівського водосховища, ніби з благих намірів, щоб  заощаджувати весняну повінь для потреб області.  В той же час працювала комісія Міненерго України, яка запропонувала нижню водойму ГАЕС  поєднати з Південним Бугом. Таким чином було зроблено перший крок для реалізації відхиленого екологічною експертизою проекту ЮУ ЕК – Ташлицька ГАЕС отримала бузьку воду.

Наступна «перемога» енергетиків – вдалось умовити  депутатів обласної ради про чергове підвищення рівня Олександрівського водосховища до 16-метрової позначки. Після цього  керівники енергетичного комплексу заявили, що цього достатньо для забезпечення роботи й третього гідроагрегату Ташлицької ГАЕС. А згодом виявилось, що й цього недостатньо: щоб ввести цей агрегат в роботу, слід підвищити рівень водосховища ще на 90 см, а крім цього збільшити об’єм верхньої водойми і приєднати до неї частину Ташлицького ставка –охолоджувача конденсаторів ЮУ АЕС. Але ж це означає «промивку» в Південний Буг (Олександрівське водосховище) через агрегати ГАЕС  частини ставка – охолоджувача з усіма його «компонентами», зібраними за час роботи атомної станції, що не відповідає екологічному статусу території.

Підвищення  НПР до 16 метрів вже завдало непоправних негативних наслідків: підтоплений острів Клепаний, вода поглинула значну його територію й частково підтопила бузькі пороги на річці аж до насосної станції підживлення Ташлика. А попереду – наступні підвищення рівня до НПР 16,9 та НПР- 20,7 м.

На жаль, аргументованих пояснень цим діям знайти не вдалось. Якщо для роботи Ташлицької ГАЕС достатньо рівня 16,9 м, то з якою метою планується підвищити рівень річки ще майже на 5 метрів? Адже позиція, що це в інтересах області, малоймовірна, поскільки не названі факти додаткового використання води. А між тим добудова Ташлицької ГАЕС не обмежується введенням в експлуатацію третього гідроагрегату – в планах енергетиків збудувати 4-й, 5-й і 6-й енергоблоки. Вони теж потребують бузької води, як і атомна станція, яка під проект 20,7 замовила додаткове споживання більше 7 млн. кубометрів води з Олександрівського водосховища. На жаль, пояснень цим «не стиковкам» не знайшлось.

Якось у Києві довелось спілкуватися з провідними спеціалістами  Міністерства охорони навколишнього середовища. Непередбачено зайшла мова про спорудження Ташлицької ГАЕС. Довелось вислухати багато чого про її збитковість і про те, що набагато дешевше  замість трьох  гідроагрегатів побудувати сонячну чи вітрову електростанції  для покриття коливань в енергосистемі, тим більше, що на правому березі Південного Бугу, навпроти Южноукраїнська, є чудовий майданчик для такого будівництва. На скільки ця пропозиція має сенс – не знаю, але переконаний, що в сучасному світі люди мають бути ближче до природних багатств і всебічно захищати, охороняти навколишнє середовище від надмірного технологічного впливу.

ДЕ Ж ОСТРІВ  ГАРДОВИЙ?

27 вересня 2001 року в Миколаєві відбулись громадські слухання про хід будівництва пускового комплексу та можливості реалізації «Уточненого проекту Ташлицької ГАЕС» із заповненням Олександрівського водосховища. На громадських слуханнях було розглянуто комплекс питань, пов’язаних з добудовою Ташлицької ГАЕС. Аналіз аргументів дозволив зробити висновок, що ряд питань, пов’язаних із завершенням будівництва Ташлицької ГАЕС в обсязі Уточненого проекту, потребує додаткового опрацювання та висвітлення.

Серед проблем, які вимагали додаткового дослідження, були й такі, що стосувались заповнення Олександрівського водосховища вище нормального підпірного рівня (НПР) більше 8 метрів. Проектувальникам належало пояснити, як будуть виконуватись при цьому вимоги ст.82 Водного кодексу України, обґрунтувати доцільність спорудження рибопропускного каналу в тілі греблі  водосховища, а також вирішити проблему острова Гардовий, визначити заходи з його охорони як об’єкта природного та історичного значення і узгодити строки виконання археологічних досліджень території Бугогардової паланки Війська Запорізького низового.

20 листопада 2001 року Генеральний директор Відкритого акціонерного товариства «Укргідропроект» В.О. Осадчук направив на адресу Миколаївської  облдержадміністрації (голова О.М. Гаркуша)  «Відповіді на запитання, що виникли внаслідок громадських слухань з приводу завершення будівництва Ташлицької ГАЕС в обсязі «Уточненого проекту».

В представлених  «Відповідях…» містилась  пропозиція «Проблема острова Гардовий. Визначення заходів з охорони», в якій зокрема відзначалось:

«Експедиція державної інспекції по охороні пам’яток культури в Миколаївській області під керівництвом завідуючого кафедрою Всесвітньої історії МДПУ Ю.С.Гребенникова здійснила в 2001 році розвідувальну археологічну шифровку на острові Великому, розташованому навпроти м. Южноукраїнська поруч з малою Костянтинівською ГЕС. На острові знайдений археологічний матеріал, який дозволяє чітко ідентифікувати його з історичним «Гардом» Бугогардівської паланки  Війська  Запорізького. Остров Малий, розташований навпроти скелі Пугач, на думку Ю.С. Гребенникова,  носієм археологічного матеріалу бути не може у зв’язку з щорічним затопленням, а може бути цікавим лише як природний об’єкт.

Протилежну позицію відстоює відомий археолог М.Т. Товкайло, який наполягає на тому, що козацький Гард пов’язаний саме з островом Малим (Клепаним).

Визначитись у цій ситуації повинна Національна Академія наук України на підставі ретельного ознайомлення з відповідними матеріалами польових досліджень.

Острів Великий не затоплюється Олександрівським водосховищем навіть при найвищому його рівні – 20,7 м., тобто будівництво Ташлицької ГАЕС ніяких збитків історичним пам‘яткам  на цьому острові не завдає. Тому, якщо буде підтверджено, що острів Великий є дійсно «Гардом» – базовою територією однойменної паланки війська Запорізького, пропонуємо, паралельно з продовженням будівництва Ташлицької ГАЕС, таку послідовність робіт по вивченню, відновленню і збереженню пам’яток історії часів Запорізької  Січі:

– повернути історичну назву острову Гардовому на офіційному рівні;

– продовжити повномасштабні археологічні дослідження на о. Гардовому;

– виготовити проект історичної реконструкції знаменитої козацької церкви Покрова Пресвятої Богородиці і здійснити його за кошти, передбачені в кошторисі будівництва Ташлицької ГАЕС;

– створити краєзнавчий музей в м. Южноукраїнську з включенням до його складу о. Гардового з наданням йому заповідного статусу і виконанням необхідних робіт за кошти, передбаченні в кошторисі будівництва Ташлицької ГАЕС».

Пропозиції «Укргідропроекту» не знайшли офіційного підтвердження, а ініціатори  цих досліджень тепер бажають і не згадувати про те, як хотіли змінити історичні дослідження науковців на користь реалізації шкідливого для природи проекту.

«ЗА» І «ПРОТИ» ПРОЕКТУ НПР- 20,7

У 2006 році, за рішенням Миколаївської обласної ради від 6 липня 2006 р. № 10, енергетики НАЕК «Енергоатом» підняли рівень води в Олександрівському водосховищі до 16,0 м, затопивши майже повністю останні козацькі пороги та частину о. Гардовий – центрального елементу цього історичного ландшафту.

Не дивлячись на постанову Центрального районного суду м. Миколаєва від 22 січня 2007 р. про незаконність цього рішення Миколаївської облради, що 6 листопада 2012 р. підтвердив і Одеський апеляційний адміністративний суд, рівень водосховища не знижений.

«Згідно з листом Державної інспекції з охорони пам’яток культури в Миколаївській області від 06.12.2005 р. №165, у зоні затоплення Олександрівського водосховища об’єктів культурної спадщини, які підлягають перенесенню за межі водосховища та музеєфікації, не виявлено». До такого висновку в області дійшли, спираючись на лист інституту археології  НАН України від 29.07. 1996 року за підписом академіка П.П. Толочка.

В той  же час в мережі Інтернет розміщено більш детальне дослідження українських науковців, проведене у червні 2006 року.

За дорученням Міністерства культури і туризму України, міжвідомча група фахівців  під керівництвом  наукового співробітника НДІ пам’яткоохоронних досліджень Міністерства культури і туризму України, члена Національної спілки архітекторів України, дійсного члена ІКОМОС В. О. Ленченка, до якої входили фахівці Інтитуту археології НАНУ, НДІ пам’яткоохоронних досліджень Міністерства культури і туризму України, Зоологічного музею Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, провела обстеження та фотофіксацію пам’ятки місцевого значення “Історичний ландшафт центру Буго-Гардівської паланки Війська Запорізького”, розташованої в регіональному ландшафтному парку “Гранітно-степове Побужжя” (каньйон річки Південний Буг у межах смт. Костянтинівка Арбузинського р-ну, с. Богданівка Доманівського р-ну та м. Южноукраїнськ Миколаївської обл.).

Члени міжвідомчої групи Міністерства культури України відзначили, що

археологічний комплекс “Історичний ландшафт центру Буго-Гардівської паланки Війська Запорізького” відповідає критеріям пам’ятки національного значення, як об’єкт, що справив значний вплив на розвиток культури України і безпосередньо був пов’язаний з видатними історичними подіями, оскільки з XVII ст. відіграв роль осередку формування славетної Запорізької Січі. Особливу цінність являють культурні шари: енеоліту, неоліту, середньовіччя  та пізнього середньовіччя, що утворюють цілісний комплекс. Вони споруджені у тісному зв’язку з майже недоторканим ландшафтом, а тому цілком відповідають і критерію автентичності. Крім того, комплекс включає ряд археологічних, подекуди унікальних об’єктів попередніх епох: від неоліту до середньовіччя, поширених на всій території Історичного ландшафтного центру Бугогардівської паланки Війська Запорізького.

Землі, що підлягають затопленню внаслідок підняття рівня Олександрівського водосховища, входять до складу Регіонального ландшафтного парку “Гранітно-Степове Побужжя” і Національного природного парку “Бузький Гард”.

Історичний ландшафт центру Буго-Гардівської паланки Війська Запорізького є пам’яткою культури національного значення (охоронний № 140001-Н), (згідно з Постановою Кабінету міністрів України  від 3 вересня 2009 р. № 928 “Про занесення об’єктів культурної спадщини національного значення до Державного реєстру нерухомих пам’яток України”).

За народним голосуванням у 2009 році Бузький Гард ввійшов до 7 природних чудес України.

«Бузький Гард» під загрозою знищення

Українські екологи заявляють про незаконність затоплення території Бузького Гарду на підставі Законів України “Про культурну спадщину”, “Про археологічну спадщину”, “Про природно-заповідний фонд”, “Про охорону біорізноманіття”, “Про Червону книгу України”, підкріплені відповідними статтями Земельного кодексу, Кодексу про адміністративні правопорушення і Кримінального кодексу України, міжнародних конвенцій.

Інститут реформ та розвитку Києва вимагає від Уряду накласти мораторій на подальшу розбудову Ташлицької ГАЕС з метою збереження цього природного чуда України. Про це заявив Президент Інституту Олександр Вовченко. Він наголошує, що на сьогодні відбуваються спроби реанімувати енергетичний проект 70-х років минулого століття, що пов’язаний із розбудовою Ташлицької ГАЕС.

«Всупереч трендам сучасності, відповідальні за прийняття державних рішень особи сприяють не розвитку відновлюваної енергетики, потенціал якої на півдні нашої країни є неймовірно потужним, а просувають застарілий, екологічно небезпечний та економічно необґрунтований проект із минулого століття, який одного разу вже був зупинений ще наприкінці 80-х років минулого століття», – зауважив експерт ІРРК з питань екологічної політики та охорони довкілля, голова НЕЦУ Ярослав Мовчан.

«На жаль, не зважаючи на маловодні роки, НАЕК «Енергоатом» не тільки не знизила рівень води, а й тримає рівень на відмітці 16 м, і заявила про намір підвищити рівень Олександрівського водосховища на р. Південний Буг ще майже на 5 м – до позначки 20,7 м, хоча вже в минулому році велика колись ріка Південний Буг стала нижче Олександрівської греблі жалюгідним потічком»,  – підкреслив експерт ІРРК з питань екологічної політики та охорони довкілля Георгій Веремійчик. Варто пам’ятати, що це 13 гребля на єдиній великій національній річці, басейн якої розташований повністю в межах України.

«Підвищення рівня Олександрівського водосховища до позначки 20,7 м призведе до остаточного затоплення острова Гардовий та прилеглих порогів, що знищить цей унікальний історичний ландшафт, а також призведе до руйнування найважливіших ділянок заповідних об’єктів. Ці дії призведуть до грубого порушення не лише Конституції і законів України, а й вимог багатьох міжнародних конвенцій», – наголосив Президент Інституту реформ та розвитку Києва Олександр Вовченко.

За словами експертів, розбудова Ташлицької ГАЕС призведе до остаточного затоплення бузьких порогів та островів. Наразі Гардовий поріг значною мірою затоплено внаслідок підняття рівня Олександрівського водосховища до позначки 16 м.

Только факты

Национальный природный парк (НПП) «Бугский Гард» общей площадью 6138 га создан Указом Президента Украины от 30.04.2009 г.

С 1994 года здесь существовал региональный ландшафтный парк (РЛП) «Гранитно-степное Побужье», однако накануне создания НПП исторические пороги вблизи о. Гардовый были выведены областным советом из состава РЛП и затоплены.

Территория парка поддерживает жизнедеятельность более 1000 видов сосудистых растений, 40 видов млекопитающих, 190 видов птиц, 32 видов рыб. Многообразие насекомых оценивается в 11000 видов.

Более 150 видов флоры и фауны занесены в Красную книгу Украины, Европейский Красный список, Красный список Международного союза охраны природы, в списки Бернской конвенции и региональный охранный список Николаевской области. 13 растительных сообществ на территории парка занесены в Зеленую книгу Украины.

На основі архівних матеріалів публікацію підготував Анатолій НЕНЬКО.

Show Buttons
Hide Buttons