ПИТАННЯ БЕЗ ВІДПОВІДЕЙ. ЧИ ТРИМАЮТЬ НАС ЗА ДУРНІВ? Книжная полка НГ

20 грудня 2017 року в газеті «Южная правда», № 143 (23769) опублікована стаття під заголовком «Южно-Український енергокомплекс: пріоритети визначені, завдання поставлені». Це повідомлення про успіхи енергетичного комплексу за минулий період і визначення завдань на майбутнє. Прочитав, зважив всі «за» і «проти» та визначив кілька темних плям у цій  публікації.

Щодо святкових акцентів, то автор справедливо відзначає плідні здобутки у діяльності держпідприємства, точніше відокремленого підрозділу «Южно-Українська АЕС» НАЕК «Енергоатом». Дійсно заслужили, от тільки… Вказується: «щороку енергетичний комплекс виробляє 17 – 20 млрд. кВт.год електричної енергії». Звучить переконливо, але ж тільки  одного року, здається 1997-го, станція, ще до введення в експлуатацію Олександрівської ГЕС (1999 р.) та Ташлицькогої ГАЕС ( 1-й гідроагрегат 2006 р), виробила максимальну кількість електроенергії для споживання в Україні в обсязі 20 млрд. кВт. год.  Але цей рекордний показник 20-літньої давності не варто включати в середній за 35 років роботи. Тобто, можна припустити про середній виробіток в межах  17-18 млрд. кВт. год.

В публікації багато уваги приділено підняттю рівня Олександрівського водосховища, відзначається, що це – «дієвий шлях вирішення проблеми дефіциту води в нижній течії Південного Бугу», враховуючи його комплексне призначення та використання для зрошування, питного водопостачання й гідроенергетики, а саме – забезпечення роботи Олександрівської ГЕС і Ташлицької ГАЕС. Чомусь при цьому забули про  Южно-Українську АЕС, конденсатори якої охолоджуються бузькою водою з Ташлицького ставка – охолоджувача. Слід врахувати ще й нову насосну станцію, споруджену на березі річки,  призначення якої та потужність поки ще втаємничені від громадськості. Можна зробити припущення, що цей стратегічний об’єкт вже розрахований на рівень Олександрівського водосховища при НПР-20,7 за балтійською системою.

Щодо «позитивних перспектив», які жителям Миколаївщини обіцяють від підвищення рівня водосховища. Про це говорять атомники чи не щодня з ефіру радіо, з програм телебачення, зі сторінок газет та інших друкованих видань, в соціальних мережах і, особливо, під час громадських слухань. Але жодного факту поліпшення комплексного використання  водосховища для зрошування,  питного водопостачання, промислового використання  в межах  Миколаївської області не наведено.

Варто нагадати керівникам та спеціалістам ВП ЮУ АЕС, що після  створення Олександрівського водосховища «поховано» зрошувальні системи навколишніх районів і ще нічого не зроблено для їх відновлення. Тільки в Арбузинському районі бузька вода зрошувала більше 1000 гектарів сільгоспугідь. Великі площі  колгоспної землі поливались насосами з Вознесенської ГЕС поблизу Олександрівки. Які поля плануються  під полив з підвищеного рівня Олександрівського водосховища до НПР-20,7? Відповіді на це болюче питання прибужан віднайти не вдалось.

Ще одна невирішена проблема. Новий, сучасний водогін, який так активно пропагувався в 80-90 – х роках минулого століття, і мав подати воду з Південного Бугу жителям Єланецького та Братського районів, так і не запрацював. Його залишки вже розпродали на металобрухт. Система питного водопостачання Арбузинки вже давно втратила свою здатність подавати воду до райцентру, труби витягнули з землі і здали в метало- приймальні пункти. Тепер питна вода задорого доставляється жителям селища автоводовозами. Ось це – реальні факти «поліпшення комплексного використання водосховища». А ще треба пригадати роками обіцяний рибохід в греблі Олександрівської ГЕС, який мав відродити втрачений рибний промисел до самого Первомайська. Та й нездійснений проект  комплексу по вирощуванню рибної молоді цінних порід відійшов у небуття.  Яких нових обіцянок нам чекати від ініціаторів подальшої розбудови Южноукраїнського енергокомплексу?

В публікації вірно сказано, що «підняття рівня Олександрівського водосховища передбачене проектом «Завершення будівництва Ташлицької ГАЕС» у відповідності до розпорядження Кабінету Міністрів України від 21 листопада 2007 р., який визначає два варіанти його використання:  з мінімальною позначкою НПР 16,9 м, що забезпечить роботу Ташлицької ГАЕС і додаткове водоспоживання Южно-Української АЕС в обсязі 7,0 млн м3;  з позначкою НПР 20,7 м, що дозволить більше, ніж утричі збільшити запас води, призначеної безпосередньо для водогосподарських потреб регіону».

Вагомих аргументів на користь другого варіанта, окрім примарного поліпшення водогосподарських  потреб, про що йшлося вище, не вдалось знайти. А щодо спростування цього рішення, то важливо нагадати, що свого часу керівництво НАЕК «Енергоатом» наполягало не підвищувати рівень водосховища, а знизити його до рівня НПР-15, щоб зберегти від підтоплення острів Гардовий.

Чого ж чекати нам від «проекту- 20,7»? Та нічого хорошого для природи й жителів Побужжя. Значно збільшиться площа втрати води через випаровування, вода розмиє неукріплені береги, буде знесено лісові насадження в зоні підтоплення, зникне кілька гектарів унікальних природних комплексів Гранітно – степового Побужжя, що мають охоронний статус… А найбільшою загрозою для Південного Бугу може стати проектна продувка Ташлицького ставка – охолоджувача через гідроагрегати Ташлицької ГАЕС. Достеменно невідомо, що там накопилось за 35 років експлуатації енергоблоків атомної станції. Чомусь про це не розповідають обласні газети та програми телебачення.

Не можна не сказати про будівництво другої черги Ташлицької ГАЕС у складі об’єктів третього гідроагрегата.  За проектом «Завершення будівництва Ташлицької ГАЕС» тут має працювати шість гідравлічних електричних машин, які мають виробляти так звану «пікову» електроенергію, компенсуючи провали у системі енерговикористання в Південному регіоні. Це проект минулого століття і зараз нічого нового в ньому не знайти, хоч у світі цю проблему вирішують не за рахунок природних втрат.

Як свідчить інформація газети, через два роки агрегат №3 буде готовий до пуску. Ось тільки не зрозуміло, яким чином його включать у роботу? Верхня водойма Ташлицької ГАЕС, після серйозної реконструкції (нарощування берегів), здатна забезпечити роботу тільки двох гідроагрегатів. Як же буде працювати третій та наступні 3 гідроагрегати?  Компетентної відповіді на ці питання ви не знайдете.

Навіть проект «Завершення будівництва Ташлицької ГАЕС», який ще в травні минулого року мав пройти екологічну експертизу і містить відповіді на актуальні питання, мабуть, зберігається під грифом «таємно».  Чому його приховують від громадськості? Як за таких умов можна вести розмову про визначені пріоритети та поставлені завдання?

Стосовно пріоритетів і завдань. Нещодавно по телебаченню транслювали сюжет про київські новобудови. Там, щоб не дати розпочати будівництво на пустирі, жителі сусіднього будинку вимагали від керівництва міськради та будівельної організації  представити затверджену, у відповідності з чинним законодавством, документацією. Вони добились, на перших порах, відтермінування будівництва, доки не вирішиться доля невеличкого озера, що неподалік їхнього будинку, яке будівельники обіцяли зберегти та забули про свою обіцянку.

У нашому випадку в зону впливу об’єктів Южно-Українського енергокомплексу входить не територія з невеличким озером, а 30-км зона з малими й великими селами, райцентрами та містами.  І забудовники (генпроектувальник, замовник будівництва і виконавець)  мають повідомити жителів про свої наміри, а люди мають знати, що отримають в завершеному вигляді. У нас же куди не кинь – всюди таємниці, домисли, мовчанка та викручування, ухиляння від простих наболілих питань і безмежні обіцянки кращого життя… Чи можливо це у державі, яка прагне європейських цінностей?

«Южная правда» повідомляє про те, як на майданчику ЮУ АЕС «активно втілюється в життя проект реконструкції системи технічного водопостачання (затверджений Кабінетом Міністрів України 2016 р.). Його мета – запобігти втрат енерговиробництва ЮУ АЕС через недостатню охолоджувальну спроможність Ташлицького водосховища (водойми-охолоджувача) в сухі та спекотні літні періоди». Стара пісня на новий лад – про це велись суперечки ще  після введення в експлуатацію першого енергоблока. Атомники ніяк не могли добитись продувки ставка-охолоджувача і, як альтернативу продувці, розглядали подібні проекти, в тому числі і використання бризкальних  басейнів. На той час це був занадто дорогий проект, тому віддали перевагу системі продувки Ташлика в Південний Буг з використанням паводкового водоскиду. І ось через 30 років все повернулось… Та тільки зараз вже з новими вимогами, обсягами і грошима…

Наголошується, що за 2006 – 2016 рр. загальний недовиробіток станції  склав 7838 млн. кВт.год, а середньорічний недоотриманий дохід підприємства через недостатню охолоджувальну спроможність Ташлицького водосховища обліковується в 172,4 млн. грн.  Цифри вражають, але з якого боку глянути на цю проблему. Відомо, що в літній період енергоблоки почергово зупиняються для проведення планово-попереджувальних ремонтів, а тому втрати виробітку електроенергії тільки за рахунок підвищеної температури циркуляційної води рахувати, мабуть, не коректно. Зазвичай, в цей період працює два енергоблоки.

І все ж, щоб компенсувати втрати виробітку електроенергії (вважай – доходу) вже другий рік в акваторії Ташлицького водосховища реалізується грандіозний (більше, як на мільярд грн.) проект реконструкції системи техводопостачання. Він передбачає спорудження
п’яти бризкальних басейнів, струменеспрямовуючої  завіси, потужної насосної станції та комплексу споруд для заповнення та підживлення Ташлицької ГАЕС.

Це вперше так ставиться питання. Раніше говорили про відсічну глуху греблю вподовж автомобільного моста, яка розділить Ташлицьке водосховище навпіл. Невже наміри енергетиків змінились?  Щоб розвіяти всі сумніви про перспективи гідроенергокомплексу, час керівництву ВП ЮУ АЕС відкрити карти й пояснити місцевим жителям та й, не завадить, депутатам обласної ради, які мають приймати остаточні рішення стосовно перспектив ЮУ ЕК,  які зміни чекають нас в найближчому майбутньому. Це треба зробити офіційно, з посиланням на документи – проекти, екологічні експертизи, дозволи місцевих рад на проведення будівельно-монтажних робіт та виділення земельних ресурсів для потреб енергетики.

Додам ще кілька цікавих подробиць стосовно  реконструкції системи технічного водопостачання, посилаючись на публікацію в «ЮП»:
«Розмір одного бризкального басейну – 145 х 395 м (вміщується 8 футбольних полів), площа п’яти бризкальних басейнів – 286375 кв.м.» А далі щось не зрозуміло: «витрата води на один бризкальний басейн – 14 м3, п’яти – 70 м3.» Та цього не вистачить, щоб і дно басейнів намочити…

А читачам цікаво, який  місячний водний баланс роботи системи басейнів, скільки кубів води вони випаровуватимуть в атмосферу за одну годину роботи і який обсяг підживлення води  необхідно з Південного Бугу, щоб забезпечити роботу всієї системи. Вирогідно, що для роботи системи буде використовуватись  тільки бузька вода, зважаючи на те, що ташлицька, за 35 років роботи АЕС, вже за своїми специфічними показниками непридатна для охолодження нових конденсаторів.  А ще, чи не огорнуть густі тумани Южноукраїнськ і навколишні села?  І чи варті ці зусилля і витрати коштів (чи не за рахунок підвищення вартості кіловатта?) для  зниження температури циркуляційної води в одному басейні всього – навсього на 1,4 градуси?

Така в нас економна економіка…

Анатолій НЕНЬКО.

Show Buttons
Hide Buttons