ЗАПОРОЗЬКИЙ ҐАРД: ПРАВДА Й ВИГАДКИ Книжная полка НГ

У мережі з’явилось повідомлення ВП «ЮУ АЕС» про те,  що «у відповідь на звернення жителів зони впливу Ташлицької ГАЕС щодо забезпечення більш широкого доступу до участі в громадських слуханнях з розгляду матеріалів оцінки впливів на навколишнє середовище підняття рівня Олександрівського водосховища до проектної позначки 20,7 м змінюється графік проведення слухань».

Це дає можливість широкій громадськості Миколаївщини заглянути в «таємниці» ОВНС добудови Ташлицької ГАЕС і нових проектних доробок ВАТ «Укргідропроект» стосовно використання Ташлицького ставка-охолоджувача та інших актуальних питань для мешканців зони впливу енергетичного комплексу та Олександрівського водосховища.

Враховуючи, що в ОВНС проекту -20,7  закладена сумнівна версія щодо розташування острова Гардовий, редакція «Новый Город» звернулась за роз’ясненнями до Інституту археології НАН України, експедиції якого протягом 40 років досліджували історичні та культурні пам’ятки Побужжя в районі розташування об’єктів енергокомплексу.  Відповідь надійшла від керівника досліджень Бузького Гарду М.Т. Товкайла. За час своєї  праці  він розкопав більше десятка багатошарових поселень і некрополів (ще більше виявив розвідками), в тому числі на Клепаному (Гардовому), Великому (Кривому) та Малому островах. Ці пам’ятки датуються в широкому хронологічному діапазоні – пізній  мезоліт, ранній і пізній неоліт, енеоліт, усі етапи доби бронзи, а також античність, середньовіччя і козацтво.

До уваги читачів – стаття, опублікована в другому числі журналу “Археологія” за минулий рік, яка присвячена історії дослідження Гарду та місцезнаходженню окремих пам’яток, написана М.Т. Товкайлом у співавторстві з археологом Оленою Титовою. У статті розглянуто перипетії  боротьби, маніпуляції і фальсифікації навколо питання місцезнаходження Ґардового острова, похідної церкви Покрови Пресвятої Богородиці, Паланки та ін.

Раніше, 1 лютого, редакція «НГ» розміщувала на сайті ці матеріали з посиланням на електронну адресу, а зараз пропонуємо читачам її у вільному доступі.

 

М.Т. Товкайло, О.М. Титова

ЗАПОРОЗЬКИЙ ҐАРД: ПРАВДА Й ВИГАДКИ

Наприкінці серпня 2015 р. на базі Південно – Українського енергетичного комплексу відбулася міжвідомча нарада, на якій було прийнято рішення про добудову Ташлицької ГАЕС у складі передбачених проектом шести агрегатів і заповнення Олександрівського водосховища до відмітки 20,7 м (Медвінська 2015). Восени того ж року дирекція ВП «Южно- Українська АЕС» розмістила на своєму сайті чергову Оцінку впливу на навколишнє середовище (ОВНС) , у якій вона продовжує ігнорувати факт утворення на землях і угіддях, одним із користувачів яких є ДП НАЕК «Енергоатом», об’єкту культурної спадщини «Історичний ландшафт центру Буго-Ґардівської паланки Війська Запорозького», що є порушенням Закону України «Про охорону культурної спадщини». Цьому об’єкту культурної спадщини було надано статус пам’ятки національного значення (охоронний № 140001-Н) постановою № 928 Кабінету Міністрів України від 03.09.2009 р. (Перелік пам’яток…).

У поданій для ознайомлення ОВНС, а саме в розділі «2.11. Історичні ландшафти. Археологічні пам’ятки» та ін.(ОВНС, с. 47—48, 128, 182) знову вказано неправдиву інформацію, що стосується місцезнаходження історичного Ґардового острова, похідної церкви Покрови Пресвятої Богородиці, Паланки, Малого острова. Ці дані ґрунтуються на сфальсифікованих результатах незаконних архітектурно-археологічних досліджень та археологічної розвідки на Великому острові, проведених у 2001 р. експедицією державної інспекції з охорони пам’яток культури в Миколаївській області під керівництвом Ю.С. Гребеннікова на виконання договору з ВП «ЮУ АЕС». Ідеться про Великий (історична назва — Кривий) острів, що знаходиться між с. Костянтинівка Арбузинського району Миколаївської області та с Богданівка Доманівського району цієї ж області. Саме його дирекція ВП «Южно-Українська АЕС», переслідуючи власні меркантильні інтереси, наполегливо намагається видати за історичний Ґардовий острів.

У зв’язку з цим заявляємо про неприпустимість такого підходу, що веде до втрати пам’ятки культурної спадщини «Історичний ландшафт центру Буго-Ґардівської паланки Війська Запорозького» — останнього історичного ландшафту Вольностей Запорозьких Козаків.

Нині, у результаті будівництва гідроспоруд Ташлицької ГАЕС, уже повністю зруйнована Паланкова балка — місце розташування головного військового табору та козацького кладовища. Частково засипані щебенем Клепана Балка і Клепаний (Ґардовий) острів. Заповнення Олександрівського водосховища до відмітки 16,9 м призвело до часткового затоплення Клепаного (Ґардового) острова та нижньої частини Ґардового порога. Мусимо констатувати, що плановане подальше підняття рівня води в Олександрівському водосховищі до відмітки 20,7 м загрожує остаточним знищенням урочища Ґард, Ґардового острова, низки інших козацьких урочищ, скель, бродів, давніх переправ — останніх історичних ландшафтів Запорозької Січі, що входять до складу пам’ятки «Історичний ландшафт центру Буго- Ґардівської паланки Війська Запорозького».

Виникає парадоксальна ситуація, яка полягає в тому, що для роботи на повну потужність шести агрегатів Ташлицької ГАЕС не потрібно далі підвищувати рівень Олександрівського водосховища. Адже вистачить уже досягнутого проектного наповнення цього водосховища до 16,9 м (Оцінка впливу… 2015, с. 156). Звідки ж така заповзятість, що змушує вдаватися до порушення українського законодавства у сфері охорони культурної спадщини і фальсифікування історичних відомостей? Чи не полягає вона в тому, щоб за всяку ціну знищити останні історичні ландшафти Запорозької Січі?

Історія питання

Ще на громадських слуханнях у вересні— жовтні 1997 р., де розглядався уточнений проект із підвищення рівня води Олександрівського водосховища, представники Українського товариства охорони пам’яток історії та культури (далі Товариство) зіткнулися зі спробою фальсифікації з боку авторів проекту історичних відомостей про місцезнаходження Ґардового острова та ряду інших пам’яток ХVІ— ХVІІІ ст., пов’язаних з історією Запорозької Січі. З метою введення в оману громадськості, щоб довести, що при підйомі води в Олександрівському водосховищі до позначки 16,7 м історичному Ґардовому острову й козацьким пам’яткам на ньому затоплення не загрожує, автори проекту позначили цей острів у супровідних картах на місці сучасного Великого острова, за межами урочища Ґард. На відміну від Ґардового (сучасна назва — Клепаний) острова, Великий острів, який знаходиться за 2,0 км вище за течією, є високим скелястим останцем, тому при заповненні водосховища навіть до відмітки 20,7 м він буде затоплений лише частково. Уже тоді наші представники звертали на це увагу авторів проекту.

У 1997 р., виконуючи завдання Товариства, М.Т. Товкайло (один із дослідників Запорозького Ґарду) підготував історичну довідку «Про місцезнаходження Ґардового острова, Ґарду та інших козацьких пам’яток», яка в 1998 р. була опублікована в 7-му випуску щорічного збірника статей «Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні». На початку 1999 р. Товариство направило цю довідку для ознайомлення й подальшого використання головам Миколаївської облради, Миколаївської обладміністрації та дирекції Південноукраїнської АЕС (лист Головної ради Товариства № 6-04 від 20.01.1999 р.). Миколаївська обладміністрація отримала його 26 січня 1999 р. (Вхідний номер № 564-15-05). Однак, як показали громадські слухання 2001 р. у м. Миколаєві, позиція Товариства була проігнорована, що є порушенням Закону України «Про охорону культурної спадщини», а маніпулювання з місцезнаходженням Ґардового острова та інших козацьких пам’яток тривали далі. Більше того, на початку літа 2001 р., виконуючи договір із ВП «ЮУ АЕС», експедиція державної інспекції з охорони пам’яток культури в Миколаївській області під керівництвом Ю.С. Гребеннікова провела архітектурно-археологічні дослідження та археологічну розвідку на Великому острові. Ці роботи здійснені незважаючи на те, що в Польовому комітеті Інституту археології НАН України Ю.С. Гребеннікову було відмовлено в отриманні Відкритого листа на право їхнього проведення. Тим не менше, дослідження відбулися, а їхні результати опубліковані у брошурі ВАТ «Укргідропроект» «Матеріали для всебічного розгляду проблемних питань, пов’язаних із реалізацією уточненого проекту з підвищення рівня води Олександрівського водосховища, на громадських слуханнях з приводу добудови Ташлицької ГАЕС» й оприлюднені у вересні 2001 р. на слуханнях у Миколаєві.

З них випливало, що на Великому острові нібито було виявлено залишки фундаменту знаменитої козацької церкви Покрови Пресвятої Богородиці, сліди куренів, могильника та ін. На підставі цього зроблено висновок про те, що Великий острів «…є дійсно «Ґардом» — базовою територією однойменної паланки Війська Запорізького», і його не буде за- топлено Олександрівським водосховищем навіть при найвищому його рівні 20,7 м.

Навесні 2002 р. Ю.С. Гребенніков подав звіт про свої роботи на Великому острові (Гребенников 2001), який засвідчив порушення прийнятої методики фіксації археологіч- них об’єктів. 23 серпня 2002 р. за дорученням Польового комітету Інституту археології НАН України (далі ІА НАНУ) група співробітників Миколаївської археологічної експедиції, у складі начальника експедиції В.М. Фоменка, наукового співробітника ІА НАНУ М.Т. Товкайла, в.о. молодшого наукового співробітника Миколаївської експедиції О.М. Балушкіна та лаборанта П.О. Улька, провела натурне обстеження залишків фундаменту на Великому острові, які Ю.С. Гребенніков у своєму звіті безпідставно подає як залишки фундаменту козацької похідної церкви Покрови Пресвятої Богородиці. Здійснено графічне (рис. 4) та фотографічне (рис. 5; 6) фіксування об’єкта (Фоменко та ін. 2003, с. 31—32, рис. 142—144). За результатами огляду складено «Акт обстеження залишків будівлі на Великому острові» (Фоменко та ін. 2003, с. 33), копію якого подаємо на рис. 7а і рис. 7б. Установлено, що «…характер кладок та план будівлі, її орієнтація, датування за керамікою не дають жодних підстав вважати цей фундамент залишками культової споруди, а саме похідної Покровської церкви ХVІІІ ст.». Подані у звіті Ю.С. Гребеннікова орієнтація фундаменту за лінією захід—схід і наявність абсиди із західного боку (!) будівлі є його домислами. Тобто йдеться або про некомпетентність автора розкопок, або про пряму фальсифікацію результатів.

У 2002 р. на замовлення Міністерства екології і природних ресурсів група експертів провела науково-екологічну експертизу, результати якої викладені у Експертних висновках науково-екологічної експертизи матеріалів техніко-економічної доповідної записки «Порівняльний аналіз соціально-економічних здобутків та матеріальних втрат у разі завершення будівництва Ташлицької ГАЕС», завізованої  ректором Київського національного університету ім. Т. Шевченка В.В. Скопенком. У складі експертної групи працювали: професор, академік НАН України, д. б. н. М.Є. Кучеренко; професор, академік УААН, д. б. н. А.Л. Бойко; професор, член-кореспондент УААН, заслужений діяч науки і техніки України, д. б. н. М.М. Мусієнко; професор, член-кореспондент АПН України д. і. н. А.І Слюсаренко; професор, д. б. н. Л. І. Остапченко; доцент, експерт Міжнародного союзу охорони природи та природних ресурсів, к. б. н. В.В. Серебряков (IUCN, Швейцарія). Під час дослідження об’єктів археологічного та історичного значення експерти приділили основну увагу питанню місцезнаходження Гардового острова. Вони вирішили його в дуже оригінальний спосіб, залучивши для цього єдине джерело сумнівної якості — розвідкові археологічні роботи на Великому острові, проведені експедицією державної інспекції охорони пам’яток культури в Миколаївській області під керівництвом Ю.С. Гребеннікова. При цьому свідомо чи за некомпетентністю були проігноровані різноманітні історичні, археологічні, етнографічні, картографічні та топонімічні джерела, критичний аналіз яких дозволяє однозначно вирішити це питання.

Реагуючи на події, Товариство дало власну експертну оцінку цієї розробки в частині п. 2.3.6 та п. 4.4. «Про об’єкти археологічного та історичного значення», в якій показало несумлінність авторів «Експертних висновків…» й направило її до дирекції АЕС (Лист першого заступника…).

Однак дирекція атомної станції проігнорувала ці розробки і в наступних ОВНС, у частині присвяченій історичним ландшафтам та археологічним пам’яткам (розділи 2.11, 5 та 9), продовжувала користуватися неправдивими даними щодо місця розташування Козацького Ґарду, Ґардового острова та інших пам’яток. Вони зводяться до двох основних постулатів:

Великий острів — це історичний Ґардовий острів, саме на ньому розміщені залишки козацької церкви Покрови Пресвятої Богородиці. Він не затоплюється Олександрівським водосховищем навіть за найвищого його проектного рівня в 20,7 м. Будівництво Ташлицької ГАЕС не завдає жодної шкоди історичним пам’яткам, які можуть бути на цьому острові;

Клепаний острів (розробники ОВНС неправомірно називають його Малим островом), що знаходиться в урочищі Ґард, не може бути носієм археологічного матеріалу через часте його затоплення під час водопілля і повеней. Він може представляти цінність лише як природний об’єкт (ВП «Южно-Українська АЕС»…, с. 47—48, 128, 182). Ці твердження є неправдивими.

Оскільки Дніпрова заплава й козацькі пороги зникли під водою каскаду водосховищ, на території колишніх Вольностей Запорозьких на даний час лише каньйон р. Південний Буг зберігає автентичні ландшафти, в яких постала і розвинулася Запорозька Січ. Найціннішою їхньою частиною є ділянка каньйону в урочищі Ґард і його околицях, яка від ХVІ ст. була торговим перехрестям і головним місцем рибальства та рибообробної промисловості Запорожжя і всієї України. У ХVІІІ ст. козацькі поселення в околицях Ґарду перетворилися на головний адміністративний центр Вольностей Запорозьких козаків на Південному Бузі — центр найбільшої Буго-Ґардівської паланки Війська Запороз- ького (Ленченко та ін., 2006; Біляшівський та ін., 2008, с. 9). Тому логічним було надання Кабінетом Міністрів України цьому місцю (постанова КМУ № 928 від 03.09.2009 р.) статусу пам’ятки культурної спадщини національного значення «Історичний ландшафт центру Буго-Ґардівської паланки Війська Запорозького» (Перелік пам’яток…).

На основі паспорта цієї пам’ятки, підготовленого в Науково-дослідному інституті пам’яткоохоронних досліджень Міністерства культури України (Ленченко та ін., 2006), було опубліковано в 2008 р. «Довідник найцінніших територій та об’єктів у межах Арбузинського, Доманівського районів Миколаївської області». Один із його розділів присвячений історичному ландшафту центру Буго-Ґардівської паланки Війська Запорозького, у ньому надається вичерпна інформація щодо Гардового (Клепаного), Великого (Кривого) та Малого островів, Козацького Гарду, Паланкової балки (Паланки) та інших пам’яток (Біляшівський та ін., 2008).

Однак затвердження об’єкта культурної спадщини «Історичний ландшафт центру Буго-Ґардівської паланки» пам’яткою національного значення та видання вказаного довідника жодним чином не вплинули на позицію авторів ОВНС 2015 р. У частині, що присвячена історичним ландшафтам та археологічним пам’яткам, про існування пам’ятки національного значення «Історичний ландшафт Буго-Ґардівської паланки Війська Запорозького» (охоронний номер № 140001-Н) навіть не згадується. Що є порушенням Закону України «Про охорону культурної спадщини».

Дискусія

Головним питанням, яке мали дослідити експерти з Київського національного університету ім. Т. Шевченка, було місцезнаходження Козацького Ґарду, Ґардового острова та церкви на ньому, Старого (Козацького) і Нового (Архієрейського) риболовецьких ґардів (заколів), основного військового табору та запорозького кладовища. Саме на них зав’язана низка проблем, що постали у зв’язку з будівництвом гідроспоруд Ташлицької ГАЕС та розширенням Олександрівського водосховища. Тому невипадково навколо цього питання виникли суперечності між громадськістю і проектантами, які гостро поставали під час громадських слухань, у листах, депутатських запитах тощо. Саме це питання потребувало всебічного ґрунтовного дослідження, використання різноманітних історичних, археологічних, етнографічних, картографічних і топонімічних джерела, критичний аналіз яких дозволив би однозначно вирішити це питання. На жаль, свідомо чи з некомпетентності експерти з університету не скористалися цими загальновідомими й лег- кодоступними джерелами, як і розісланою Товариством для офіційного використання історичною довідкою «Про місцезнаходження Ґардового острова, Ґарду та інших козацьких пам’яток». Для експертизи були залучені лише матеріали незаконних розвідкових археологічних робіт на Великому острові, проведених згаданою експедицією під керівництвом Ю.С. Гребеннікова.

Імовірно, експертна группа не була зацікавлена в повному дослідженні відомих джерел. Достатньо було відкрити топографічний опис земель, що відійшли від Оттоманської Порти до Російської імперіїза Кючук-Кайнарджийським мирним договором 1774 р., складений інженер – підполковником Томіловим. На с. 180 цього документу знаходиться опис Ґарду й точна прив’язка Ґардового острова на місцевості — біля колишнього кордону за 3 версти нижче влаштованого запорожцями перевозу та за 6 верст від відомого урочища Кременчук (Томилов 1868, с. 180, прим. 54). За Томіловим, при Ґарді влітку для риболовного промислу завжди утримується команда до 500 чоловік, для яких побудовано до 50 куренів, 2 хати та 10 землянок (Томилов 1868, с. 182). Згаданий в описі Томілова кордон з Туреччиною починався від гирла р. Ташлик (Великий Конар), тодішня переправа знаходилась на місці сучасної  — порому між селами Костянтинівка і Богданівка, а відоме урочище та скеля Кременчук — в околицях сучасного села Бузьке Арбузинського району. Лише цих даних було б достатньо, щоб вказати на теперішній Клепаний острів.

Також невідома експертам «История Новой Сечи или последнего Коша Запорожского» А. Скальковського. У цій праці зазначені точні географічні координати Запорозького Ґарду: «…в урочищі Запорозький Ґард, що знаходиться в гирлі балки Ташлик в Бузі, де донині бузькі рибалки на порогах поблизу с. Богданівки і волості Колишнього військового поселення Костянтинівки, за дві версти від теперішньої переправи… знаходилась Буго-Ґардівська паланка» (Скальковский 1885, с. 40—41).

У середині 1880-х рр. Д. Яворницький особисто обстежив урочище Ґард і на власні очі бачив залишки військового табору, запорозького кладовища та чинного на той час риболовецького ґарду, що знаходився на місці Старого (Козацького) ґарду. Історик у своїх працях описував: «Ґард знаходиться за 3 версти нижче Костянтинівки на р. Бузі… Нижче ґарду серед Бугу стоїть острів Ґардовий, дуже скелястий і по краях зарослий густою травою та лозою. На одному з каменів Ґардового острова показують місце, де стояла у запорожців церква» (Эварницкий 1888, с. 151). Описуючи це урочище, Д. Яворницький дає чітку прив’язку Ґардового острова: «…біля лівого берега річки Бугу проти Ґардового острова стоять три великих скелі: Сова, Брама і Пугач…» (Эварницкий 1888, с. 153). І далі: «На чверть нижче скелі Пугач і острова Ґард існувала у запорожців стара переправа через Буг, до якої вела з лівого боку балка Паланкова. У цій балці, навпроти колишньої переправи тепер зберігається запорозьке кладовище, місце куренів та ям, розташованих на схилі Паланкової балки…» (Эварницкий 1888, с. 154). Сюди сходилися кілька великих транзитних і торговельних шляхів: Чорний Польський (Шпаків), Ґардовий (Королівський), Січовий Нижчий, Січовий Вищий та Керван-Іоль. Історик подає опис та прив’язку власне ґарду, тобто риболовецьких споруд, від яких походить назва острова й урочища (Эварницкий 1888, с. 151). У «Історії запорозьких козаків» Д. Яворницький уточнює місце розташування церкви, посилаючись при цьому на план 1742 р. інженера Д. де Боскета, — вона була «влаштована на о-ві Ґардовому серед Бугу» (Яворницький 1990, с. 210). Військовий табір, за дослідником, знаходився «…біля Ґарду на Бузі стояло для сторожі й рибного промислу 500 чоловік у 50 куренях, 2 хатах та 10 землянках» (Яворницький 1990, с. 234). Саме від цього табору збереглися залишки описаного Д. Яворницьким запорозького кладовища, куренів та ям, досліджених у 1930—1931 рр. Бозькою археологічною експедицією на схилах Паланкової балки (Козубовський 1933, с. 39—40). Уточнюємо: на схилах Паланкової балки, що з півдня прилягає до скелі Пугач, а не на Великому острові. У гирлі цієї балки Миколаївська археологічна експедиція Інституту археології НАН України у 1985 р. також виявила козацькі матеріали ХVII—ХVІІІ ст. (Товкайло 1990, с. 208— 209; 1998, с. 174). На той час місця розташування козацького кладовища й військового табору були вже повністю зруйновані гранітним кар’єром та засипані щебенем із підземних тунелів гідроспоруд Ташлицької ГАЕС.

Бозька археологічна експедиція відкрила низку пунктів зі старожитностямиХVІІ—ХІХст., зокрема на Великому острові (Козубовський 1933, с. 39—40). На початку 1930-х рр. цей острів ще називався Кривим, як і в часи Запорозької Січі.

Дослідження археологів початку 1930-х рр. чомусь залишилися невідомими для експертів з університету. Так само як і багаторічні дослідження Миколаївської новобудовної археологічної експедиції ІА НАН України, яка добула нові матеріали, що значно розширили історичні відомості про Запорозький Ґард та пам’ятки, виявлені й розкопані у його околицях. Ці матеріали неодноразово були оприлюднені на конференціях та опубліковані в низці статей (Товкайло 1990; 1991; 1998; 2002; 2003; Товкайло, Будник 1994; 1995). Зокрема в різних частинах Ґардового острова виявлено матеріали, що засвідчують заселення острова й господарську діяльність на ньому в часи Запорозької Січі. У шурфах, закладених у південній частині острова, на глибині 0,6—0,7 м зафіксовано культурний шар ХVІІ—ХVІІІ ст., а в північній частині — залишки двох споруд. Розкопки однієї з них, розташованої на високому камені, приблизно на тому місці, де на плані Д. де Боскета позначено церкву, виявили залишки стаціонарної будівлі турлучного типу з кахляною піччю в середині, яка за знахідками гончарного посуду та кахлів датується ХVІІ—ХVІІІ ст. (Товкайло 1990, с. 210—212; 1998, с. 174; 2003, с. 90—94, рис. 3—5). Ці дослідження спростовують неправдиві твердження розробників ОВНС про відсутность на Клепаному (Ґардовому) острові археологічних матеріалів. Водночас у північному кінці острова, на місці Старого або Козацького ґарду, виявлено сліди описаних істориками риболовецьких споруд, що перегороджували р. Південний Буг уздовж нижньої забори Ґардового порогу. Також було встановлено, що на місці Старого (Козацького) ґарду, з правого берега ріки у 1945 р. востаннє майстрували ґард для місцевого радгоспу Ісак Кучмій, син потомственного орендаря ґарду Юхима Кучмія, та Юхим Нестеренко, який пристав до нього в компанію. На основі свідчень Ю. Нестеренка та інших очевидців, здійснені опис та графічна реконструкція цього ґарду (Товкайло, Будник 1994; 1995; Товкайло 1998, с. 174; 2003, с. 94—97, рис. 6—8).

Культурні нашарування ХVІІ—ХVІІІ ст. експедиція виявила і в західній частині Паланкової балки, в Сокуровій балці, на Великому та Малому островах, біля с. Богданівка та ін. (Товкайло 1990, с. 208—209; 1998, с. 174; 2003, с. 97—99), які в комплексі й складають історичний ландшафт, пов’язаний з історією Війська Запорозького.

Історик А. Шміт опублікував у свої згаданий Д. Яворницьким план Ґарду 1742 р.(Шмит 1860, табл. ХІ). План Д. де Боскета досить схематичний (рис. 1), але для людей, які знають місцевість, очевидно, що по лівому берегу Бугу знизу вгору зображено р. Ташлик (Великий Конар), від гирла якої починався кордон з Туреччиною, далі — Паланкову балку чи Паланку, ще далі — Клепану балку і скелю Пугач. На правому березі показано Зінцеву та Сокурову балки. Ґардовий острів, «на якому Запорозькі козаки житло мають і при тому церква під № 2», позначений посеред ріки навпроти скелі Пугач. Згідно з планом, у Паланковій балці знаходився основний військовий табір, а на скелі Пугач — сторожові пости. У північній частині острова на одному з каменів позначена церква, а в південній — дві будівлі. На плані зображено також два ґарди. Один із них знаходиться в північному кінці острова, він названий Д. Яворницьким Старим або Козацьким. Сліди цього ґарду вдалося дослідити Миколаївській археологічній експедиції, про що йшлося вище. Інший ґард — Новий або Архієрейський, за визначенням Д. Яворницького, знаходився навпроти Паланкової балки. Проведені нами пошуки слідів цього ґарду не принесли бажаного результату.

Існує також детальний топографічний план, імовірно, кінця ХVІІІ ст. з позначенням Ґардового порогу, Ґардового (Клепаного), Великого (Кривого) та Малого островів, тодіш- нього села Костянтинівка та дороги, що веде до переправи через Буг (рис. 3). Його фотокопія, зроблена наприкінці 20-х — на початку 30-х рр. минулого століття з оригіналу, що зберігався в Центральному архіві РСФСР, знаходиться в Науковому архіві Інституту археології НАН України (НА ІА НАНУ, фонд ВУАК, справа 327/25). Зіставлення цього плану з сучасною топографічною картою регіону (рис. 2) допомогло б остаточно вирішити всі проблемні питання.

Окрім писемних джерел існують численні спогади та свідчення місцевих жителів, які чітко вказують на Клепаний острів, як місце розташування ґарду та Покровської церкви.

Отже, аналіз названих джерел дозволяє зробити однозначний висновок: Ґардовий (сучасна назва — Клепаний) острів, яким закінчується Ґардовий поріг, знаходиться в однойменному урочищі Ґард на тому ж місці, де він знаходився і в часи Війська Запорозького, тобто за 2,0 км на південний схід від с. Богданівка Доманівського району Миколаївської області. Незважаючи на те, що він підтоплювався під час весняних повеней, тут були житла козаків і рибалок проводилася активна господарська діяльність, пов’язана з розташованим у північному кінці острова найбільшим у Запорозькій Січі рибним промислом — Старим або Козацьким ґардом. Тут на одному з найвищих каменів стояла похідна церква Покрови Пресвятої Богородиці.

Що стосується Великого (Кривого) острова, що знаходиться посеред Бугу, між селами Богданівка та Костянтинівка, на 2,0 км вище від Клепаного (Ґардового) острова, то він, враховуючи значний перепад висот у порожистій частині ріки, при заповненні водосховища буде лише підтоплюватися в нижній частині. Цей острів неодноразово досліджувався археологами й увійшов в археологічну літературу під назвами Кривий (Козубовський 1933) та Великий (теперішня назва) острів. Уперше археологічні дослідження тут проводила Бозька експедиція, яка під урвищами острова з північного боку простежила сім печер, а в одній з них провела розкопки й виявила матеріали ХVІІ—ХІХ ст. Окрім того, посеред острова експедиція дослідила фундамент споруди, який, за знахідками та на основі плану будівлі, автори розкопок датували ХІХ ст. (Козубовський 1933, с. 41).

У 1980 р. розвідкові роботи на Великому острові провела Миколаївська експедиція, яка підтвердила наявність пізньо – середньовічних матеріалів, в нижній частині острова були виявлені залишки землянок (?) із печами. Тоді ж експедиція обстежила й залишки фундаменту, що знаходилися на поверхні в найвищій частині острова, але навіть не за- фіксувала їх — настільки було очевидним їхнє пізнє походження. Цими роботами керував Ю.С. Гребенніков у ранзі заступника начальника експедиції. Ще раз наявність на Великому острові запорозьких старожитностей було підтверджено Миколаївською експедицією в 1986 р. під час дослідження тут поселення доби неоліту—енеоліту (Товкайло 2005). Тоді ж керівник робіт М.Т. Товкайло зібрав у старожилів с. Богданівка спогади, що розкривають природу виникнення на острові згаданих залишків фундаменту. Згідно з цими спогадами, наприкінці ХІХ ст. на Великому та Малому островах місцевим поміщиком було створено ландшафтний парк у венеціанському стилі, куди для відпочинку та розваг з’їжджалося панство з навколишніх сіл. З правого, богданівського, берега до острова ходив паром, а на Великому острові пан тримав псарню, від якої зберіг- ся лише фундамент. Схоже на те, що саме його Ю.С. Гребенніков намагався видати за фундамент козацької церкви.

Одна неправда обов’язково веде за собою й іншу. Невдовзі на місці «панської псарні» було встановлено пам’ятний знак із написом, що на цьому місці в часи Запорозької Січі стояла церква Покрови Пресвятої Богородиці (рис. 5). Таким чином уводяться в оману не лише місцеві мешканці, а й численні туристи, що відвідують ці історичні місця.

А тепер розглянемо «повноцінні дослідження», які були поновлені у 2001 р. і, за висло- вом авторитетної експертної групи, «дали надзвичайно важливі результати». Спираючись на них, група вирішила вважати острів Великий історичним «…Гардом — базовою територією однойменної паланки Війська Запорізького». Оскільки він не затоплюється, то це, на думку експертів, «…знімає цілий ряд проблем, що мають виникнути під час розширення Олександрівського водосховища» і дозволяє усунути занепокоєння громадськості, яке «… на даний момент є безпідставним».

Як бачимо, експертизі було піддане одне- єдине джерело — вже згадувані «Матеріали для всебічного розгляду…», підготовлені ВАТ «Укргідропроект», де кількома рядками подані нічим не підтверджені висновки про розкопки Ю.С. Гребеннікова на Великому Острові. Так вирішується проблема розташування Ґардового острова. Експерти навіть не спромоглися подивитися поданий Ю.С. Гребенніковим до Інституту археології НАН України «Отчет об археологической разведке на «Большом» острове напротив г. Южноукраинск, Николаевской обл.». У ньому наявна інформація, що змусила б засумніватися у достовірності результатів розкопок Ю.С. Гребеннікова та його висновків. Наприклад, стверджуючи у звіті (Гребенников 2002, рис. 1), що кладка фундаменту була розчищена по периметру (насправді кладка фундаменту не була розчищена по периметру, це видно на поданих до звіту фотографіях), Ю.С. Гребенніков не фіксує її графічно, як цього вимагає методика, а на рисунку подає лише схематичний план споруди з шурфом (Гребенников 2002, рис. 1, фото 1—4). У західній частині будівлі цей принцип порушується й замальовується група хаотично розкиданого каміння, яке утворилося нібито «за счет завала стены собственно абсиды» (Гребенников 2002, с. 1). Але в наступному абзаці на цій же сторінці сказано, що стіни будівлі були дерев’яними. Якщо це справді залишки апсиди, вівтарного виступу у християнському храмі, то чому вона раптом розташована із західного боку будівлі? Усі (!) християнські храми апсидою обернені на схід. Далі Ю.С. Гребенніков робить нічим не підтверджений висновок про купольний характер споруди і таке інше.

Відомо, що церква в Ґарді була похідною. Такі церкви виготовлялися з грубого полотна і церати, вони нагадували намети. Їх запорожці возили з собою в походи і встановлювали поблизу сторожових постів, рибних промислів чи інших місць, де ставали табором більш- менш численні загони козаків, навіть у зимівниках (Яворницький 1990, с. 267, 278; Апанович 1991, с. 213). Головним атрибутом похідної церкви були предмети церковного культу: антимінс, іконостас, ікони, ризи, священні книги тощо. Саме вони підпадали під поняття «похідної церкви» (Кузьмук 2001, с. 145). Похідні церкви могли встановлюватися і в стаціонарних приміщеннях. Отже, виникає питання, чому запорожці мали ставити церкву не при військовому таборі чи у поселенні рибалок- гардівників, а за 2,0 км вище по Бугу й у важкодоступному місці?

Ю.С. Гребенніков обгрунтовує висновок про існування на острові козацького некрополю (Гребенников, 2002, с. 2) тим, що в середній частині острова є «курганоподібна споруда». Однак її не лише не розкопували, але і не шурфували. Порівняйте досліджені Бозькою експедицією поховання з козацького могильника в Паланковій Балці (Козубовський 1933). Про тимчасові споруди без фундаментів (курені?) Ю.С. Гребенніков у звіті навіть не згадує. Ось і «…цілий комплекс різноманітних об’єктів…», на яких побудовані «ґрунтовні» висновки експертів.

Висновки

Експертна група з Київського національного університету ім. Т. Шевченка несумлінно поставилася до свого завдання. З усього комплексу різноманітних історичних, археологічних, картографічних, етнографічних, топонімічних джерел, яких нараховується близько півтора десятка, експерти опрацювали лише «Матеріали для всебічного розгляду…», підготовлені ВАТ «Укргідропроект», і повторили наведені у них недостовірні дані. Отже, можна стверджувати, що жодної експертизи проекту в частині п. 2.3.6., п. 4.4. «Про об’єкти археологічного та історичного значення» не було проведено.

Подані Ю.С. Гребенніковим у звіті опис та план фундаментів (орієнтація за лінією захід— схід, наявність апсиди, купольний характер споруди), глибина залягання фундаменту та його спорудження за допомогою розчину, як і наявність на Великому острові козацького могильника, не відповідають дійсності.

Насправді фундамент споруди, виявленої на Великому острові (рис. 4—6), походить від прямокутної в плані двокамерної будівлі, яка поперечною стінкою поділена на дві не- рівні частини. Довгою віссю фундамент орієнтований за лінією південь—південний за- хід — північ—північний схід (азимут 25 градусів). Усі рядки фундаменту прямолінійні, кути прямі й чітко виражені, апсида відсутня. Характер кладок та план будівлі, її орієнтація, датування не дають жодних підстав уважати цей фундамент залишками похідної Покровської церкви ХVІІІ ст.

За переказами старожилів с. Богданівка, цей фундамент є залишками псарні, яку наприкінці ХІХ ст. тримав на острові місцевий поміщик. У зв’язку з цим встановлення пам’ятного знаку на цьому місці й намір дирекції будівництва Ташлицької ГАЕС спорудити тут церкву (Матеріали…, с. 19) є блюзнірством та наругою над пам’яттю запорозьких козаків.

Не відповідає дійсності й висновок експертної групи про відсутність археологічних матеріалів на Клепаному острові, що знаходиться в урочищі Ґард навпроти скелі Пугач, який експерти безпідставно називають Малим. Насправді зараз цей острів називається Клепа- ний, тоді як Малий острів розташований дещо вище острова Великого.

Жоден із висновків експертної групи не знаходить підтвердження в працях істориків, інших матеріалах та документах, присвячених історії Запорозької Січі.

Аналіз усіх наявних джерел дозволяє зробити однозначний висновок: Ґардовий острів (сучасна назва — Клепаний) розташований в однойменному урочищі, яке до сьогодні зберегло свою історичну назву Ґард, за 2,0 км на південь від с. Богданівка Доманівського району Миколаївської області. Навпроти острова з лівого берега знаходиться добре відома місцевим жителям скеля Пугач, а з правого берега — Сокурова балка. Саме тут, а не на Великому (Кривому) острові, знаходився центр Буго- Ґардівської паланки Війська Запорозького. Місце розташування Ґарду знають не лише корінні жителі сіл Богданівка, Костянтинівка та інших навколишніх, а й багато приїжджих людей, працівників АЕС.

Нині в результаті будівництва гідроспоруд Ташлицької ГАЕС уже повністю зруйнована Паланкова балка — місце розташування головного військового табору та козацького кладовища. Частково засипані щебенем Клепана Балка і Клепаний (Ґардовий) острів.

Заповнення Олександрівського водосховища до відмітки 16,9 м уже призвело до частково- го затоплення Клепаного (Ґардового) острова та нижньої частини Ґардового порога (броя- ки). Подальше планове підняття рівня води в Олександрівському водосховищі до відмітки 20,7 м загрожує остаточним знищенням урочища Ґард, Ґардового острова, низки інших козацьких урочищ, скель, бродів, давніх переправ — останніх історичних ландшафтів Запорозької Січі.

Миколаївська облдержадміністрація, дирекція ВП «Южно-Українська АЕС» та розробники ОВНС продовжують ігнорувати факт існування на землях і угіддях, одним з користувачів яких є ДП НАЕК «Енергоатом», пам’ятки культурної спадщини «Історичний ландшафт центру Буго-Ґардівської паланки Війська Запорозького», що є порушенням Закону України «Про охорону культурної спадщини».

Очевидно, у цій ситуації слід провести додаткову експертизу проекту в частині, що стосується об’єктів археологічного та історичного значення, залучивши для цього незалежних фахівців із числа археологів, істориків, у тому числі й представників громадськості, зокрема Українського товариства охорони пам’яток історії та культури.

Познайомитися з посиланням авторів на першоджерела, а також з фото та графічними матеріалами можна за посиланням:

Tovkailo (1)

Підготував Анатолій Ненько.

Show Buttons
Hide Buttons