ЗБЕРЕЖЕННЯ ГАРДУ Книжная полка НГ

Шановні журналісти! Для мене було несподіванкою зустріти на  Вашому сайті статті на захист Гарду – центру Буго-Гардівської паланки Війська Запорозького. Приємно, що є ще люди, яким не байдужі  наша історія і наше майбутнє.

Враховуючи те, що території всіх Січей сьогодні знаходяться на дні дніпровських водосховищ або є зруйновиними, урочище Гард та прилеглі до нього урочища та острови  – це останні історичні ландшафти Вольностей Запорозьких Козаків. Тому їхня загибель, а це неминуче станеться при піднятті рівня Олександрівського водосховища до відмітки 20,7 м, буде величезною втратою для всієї України, яку неможливо покрити додатковими кіловатами.

Парадоксальність ситуації полягає в тому, що для виведення на повну потужність (шести агрегатів) Ташлицької ГАЕС не потрібно далі підвищувати рівень Олександрівського водосховища, адже вистачає уже досягнутого проектного наповнення цього водосховища до 16,9 м. Тому складається враження, що урочище Гард, Гардовий (Клепаний) острів та прилеглі до нього острови та урочища, хочуть знищити за всяку ціну. І тим позбавити нас історичної пам’яті.

Так доля розпорядилася, що я, як археолог, майже 40 років досліджую археологічні пам’ятки в Гардовому урочищі та навколо нього і мушу сказати, що в археологічному відношені, ця територія – це просто “клондайк, з яким в Україні може порівнятися хіба тепер уже повністю затоплене Надпоріжжя на Дніпрі.

За час своєї тут праці я розкопав більше десятка багатошарових поселень і некроаолів (ще більше виявив розвідками), в тому числі на Клепаному (Гардовому), Великому (Кривому) та Малому островах. Ці памятки датуються в широкому хронологічному діапазоні – пізній  мезоліт, ранній і пізній неоліт, енеоліт, усі етапи доби бронзи, а також античність, середньовіччя і козацтво. Результати цих досліджень опубліковані в монографіях та низці статей.
Надсилаю Вам одну з останніх робіт, присвячену історії дослідження Гарду та місцезнаходженню окремих пам’яток, написану в співавторстві з археологом Оленою Титовою (до речі, вона теж працювала на Гарді) й опубліковану у другому числі журналу “Археологія” за минулий рік.
З повагою – Микола Товкайло.

Tovkailo (1)

Show Buttons
Hide Buttons