АРБУЗИНСЬКЕ ПЕРЕХРЕСТЯ БОЙОВИХ ДОРІГ История

До 75-річчя визволення Арбузинського району

від фашистської окупації в роки Другої світової війни

Бої за Арбузинку йшли всю ніч під 21 березня 1944 року. Частини 161-ї німецької дивізії, підтримувані танками і користуючись темрявою, а також тим, що один наш полк вирвався надто вперед, почали фланговий обхід до удару з тилу. Але розвідники полку розкрили цей маневр ворога і своєчасно повідомили командування.

Було вирішено силами батальйону під командуванням Василя Савелійовича Гвоздьова напряму увірватись в Арбузику і громити ворога, підняти якнайбільше гамору, щоб створити у німців враження, що їх оточують.  Гармати і декілька танків, прикриваючи і супроводжуючи батальйоном піхоти, розвернулись фронтом наліво, потім занесли фланг так, що колона 371-го німецького полку, яка здійснювала обхідний маневр, потрапила зненацька під сильний фланговий вогонь. Три німецькі танки загорілись, піхота, відрізана вогнем і налякана гуркотом бою, почала безладно відходити і потрапила під вогонь кулеметників і автоматників.

В годинному бою німці були остаточно деморалізовані, кинулись у хаотичний відступ в напрямку Хмарівки, вважаючи Арбузинку вже втраченою. Резерв нашого полку і танки, переслідуючи німців, кинулись напереріз їм. Вільний батальйон частково був переведений в резерв, частково прямував у Арбузинку на допомогу батальйону Гвоздьова.  Вогонь в усіх напрямках був доведений до максимуму. Це створило у німців враження, що наступає не менше дивізії.

На ранок 21 березня полк повністю звільнив від фашистів Михайлівку, Хмарівку, Арбузинку. Люди радісно вітали бійців, запрошували у гості, виносили воїнам подарунки, обнімали і цілували їх. На все життя ми запам’ятали цей теплий прийом на Арбузинському перехресті бойових доріг.

Того сонячного березневого ранку ми  залишили Арбузинку. В обличчя нашим воїнам бив вітер з боку Південного Бугу, перед очима наших бійців маячіли німецькі кати. Догнати їх і розгромити! І нехай багатьом із нас судилось загинути в нових боях, проте ми рвались вперед, долаючи бездоріжжя. Вже о 12 годині дня полк подолав залізничну колію в двох кілометрах південніше станції Кавуни.

Вночі ми зламали німецькі контратаки і пів на п’яту годину ранку 22 березня почали штурмувати Костянтинівку. Ніби ножем пробили німецьку оборону і вийшли до річки Південний Буг. Підірваний міст лежав майже увесь під водою. На кам’яному березі стояв прикордонний стовп з румунськими і німецькими гербами та ворожі прикордонники розбіглися. Як відомо, по правий бік Південного Бугу була земля, зайнята румунами, а по ліву – фашистами Німеччини. Хоча вони спільно загарбали Прибужжя.

Частка німців втекла за Буг і сиділа на дахах будинків у селі Богданівці, що на правому березі Південного Бугу проти Костянтинівки. Вони вели кулеметний вогонь. Але це вже нас не лякало. Форсували Південний Буг. І доля цієї ріки, як і доля німців, була вирішена остаточно. Подолавши опір фашистів, наші війська долали швидку річку Буг і спішили в наступ.

М. Бєлих, гвардії офіцер запасу, учасник визволення Арбузинки.

Show Buttons
Hide Buttons