Голодування – як засіб вирішення проблеми История

З архіву Верховної Ради України

Олександр Олександрович Чебан був обраний депутатом Верховної Ради УРСР 12-го скликання 18 березня 1990 року (7 претендентів, 2-й тур, 63.64% голосів) по Арбузинському виборчому округу №288 Миколаївської області. Після прийняття Акту проголошення незалежності України позачерговою сесією Верховної Ради УРСР 24 серпня 1991 року, яким проголошено незалежність України та створення самостійної української держави — України, український парламент отримав нову назву – Верховна Рада України, а її обранці стали народними депутатами 1-го скликання.

Перші роки українського парламенту були нелегкими. Довелось кардинально змінювати структуру управління державою, визначати пріоритети становлення незалежності, розвитку економіки. А з наближенням весняно – польових робіт гостро постала проблема їх оперативного проведення і, зокрема, забезпечення паливно-мастильними матеріалами. Посівна на селі виявилась під загрозою.

4 лютого 1992 року народний депутат Бичков В.В., перший заступник голови  виконавчого комітету Херсонської обласної  Ради народних  депутатів,  у ході засідання  Верховної ради, оголосив депутатський запит Президенту України Леоніду Макаровичу Кравчуку, Голові Верховної Ради України Івану Степановичу  Плющу,  Прем’єр-міністру України Вітольду Павловичу Фокіну. В ньому, зокрема, зазначалось, що працівники агропромислового комплексу глибоко стривожені  розвитком подій у суспільстві,  нехтуванням  інтересами селянства, продовженням гноблення їх державою. Він наголосив на невідкладних заходах, які слід вжити для успішного становлення  агропромислового комплексу.

Депутатський запит до Президента України з пропозицією щодо прискорення виходу документів,  які створюють  реальний  механізм земельної реформи,  був підтриманий  Верховною Радою і направлений  Президенту України,  Прем’єр-міністру України і Голові Верховної Ради України, однак до оперативного вирішення нагальних проблем руки у високопосадовців не дійшли. За місяць ніяких змін не сталось, парламент вирішував державні питання, приймав потрібні закони, однак вагався з прийняттям рішення про забезпечення весняно-польових робіт.

І ось сталось, 3 березня 1992 року народний депутат України від Арбузинського виборчого округу №288 Олександр Чебан з трибуни українського парламенту заявив про початок голодування в залі засідань Верховної Ради у зв’язку з ігноруванням справедливих вимог депутатів, керівників сільськогосподарських підприємств.

Фрагмент стенограми засідання Верховної Ради:

«Засідання двадцять шосте. Сесійна зала Верховної Ради України. 3 березня 1992 року, 11 година. Головує Голова Верховної Ради України Плющ І.С.

«ЧЕБАН О.О., голова колгоспу імені Леніна Арбузинського району (Арбузинський  виборчий  округ, Миколаївська область):

Дорогий Голово, шановні колеги депутати! Шановні колеги по праці, які   знаходяться в залі, а також на селі! Я – голова сільськогосподарського товариства «Семенівське» (це вже згідно з новим законом, а до недавнього часу – голова колгоспу), голова страйкового комітету агропромислових  формувань  Миколаївської області.

Дозвольте за дорученням учасників мітингу – селян з Арбузинського району (Миколаївщина) – зробити особисту заяву та зачитати резолюцію.

«Резолюція мітингу працівників сільського господарства Арбузинського району Миколаївської області від 29 лютого 1992 року».

«Ми, учасники мітингу, висловлюємо рішучий протест проти дії Верховної Ради  України, Кабінету Міністрів України, а також обласного виконавчого  комітету, внаслідок яких трудівники села опинилися в тяжкому становищі. Нас обдурили й продовжують обдурювати. Незважаючи  на прийняття Закону України про пріоритетність  соціального  розвитку села, його промислового комплексу, сільськогосподарське     виробництво продовжує катастрофічно падати.

Складається думка,  що дії  Верховної  Ради і Кабінету Міністрів України  спрямовані на придушення селянина, а президентська влада, на яку було покладено стільки  надій  з 1 грудня, стала безсила і не в змозі нас захистити.

Ми заявляємо: вихід України з кризового стану і  її державність у повній    мірі залежать від рівня сільськогосподарського виробництва, від стану справ на селі.

А що ми маємо на сьогоднішній день? Завершується зимівля худоби, яку селяни витримали ціною неймовірних моральних і матеріальних  затрат. Починається комплекс весняних польових робіт, тобто, той період, про який у народі говорять,  що  один весняний день рік годує. І в цей час господарства – без  жодного  граму  палива, бензину, масел.  Про запасні частини до сільськогосподарських машин та іншої техніки і говорити не доводиться.

Припинено всяке кредитування сільськогосподарського виробництва. Немає  за що придбати посівний матеріал. Колгоспи, фермерські  господарства,  інші  виробники  сільськогосподарської продукції, а за ними весь народ України не можуть розраховувати навіть на звичайне виживання.

Попереджувальний страйк і припинення на сьогодні (тобто, на 29 лютого) на один  день продажу державі молока та м’яса не означав, що ми щось маємо проти жителів міста. Там багато і наших дітей.  Цим  страйком ми попереджаємо  владу і просимо підтримки в усього народу України.

Не посіємо – загинемо всі.  Що посієш, те й пожнеш, говорить народна мудрість.

Від імені  багатотисячного колективу трудівників сільського району і всіх селян Миколаївщини звертаємося з вимогами.

До Верховної Ради: надати надзвичайні повноваження Президентові України, прийняти відповідні законодавчі акти і уклінно просити Президента працювати на економіку; переглянути діючу систему оподаткування,  яка не дає надалі змоги господарювати на землі.

До Президента та Уряду: створити нормальні умові праці для завершення зимівлі худоби та забезпечення проведення весняних польових робіт; встановити паритетні ціни для продукції сільського господарства та промисловості.

До Миколаївського облвиконкому: поряд з іншими  проблемами сьогодення сприяти максимальному перепрофілюванню промислового виробництва на виробництво техніки та знарядь для сільського господарства».

Поставлені також питання про відставку Верховної Ради та Уряду України.  Страйкові  комітети, учасники мітингу доручили голові страйкового  комітету довести текст звернення і вимоги до Президента України,  Верховної Ради України,  Кабінету Міністрів республіки, обласної Ради, народних депутатів. Підписи під заявою є. Виконую доручення.

Виходячи із висловленого, заявляю як народний депутат: безладдя, економічна  криза, злиденність народу, безпорадність місцевої влади приведуть до непоправного лиха. Страйковий комітет селян Миколаївщини і мої виборці вважають, що для того, аби не опинитись у безодні, з якої  немає вороття, потрібні невідкладні рішучі дії з боку Президента України.

Я розпочинаю голодовку і голодуватиму, не виходячи з Верховної Ради до  того часу, поки в сільськогосподарському товаристві «Семенівське», в колгоспах Арбузинського, Братського, Єланецького, Доманівського районів – всієї Миколаївської області – не на папері, а на ділі буде пальне для початку весняних польових робіт.

А вас, шановні колеги, прошу підтримати мій відчайдушний крок. Готовий  дати пояснення представникам засобів масової інформації. А тих, хто не вірить і сміється (наприклад, Іван Заєць та інші депутати), прошу на південь. Час починати польові роботи, а колгоспи не мають чим їх розпочинати.

Якщо Уряд не почне діяти, закликаю всіх селян негайно приїхати до Києва,  а групу «Земля і воля», всіх аграрників прошу для з’ясування наших подальших дій вийти зараз у фойє.

ГОЛОВА. Шановні народні депутати! Гадаю, шум і репліки тут не дуже  доречні. Питання,  яке порушив депутат у зверненні, надзвичайно складне і серйозне. Сьогодні на вулиці температура становить десять градусів тепла,  і вже можна розпочинати польові роботи… Хочу звернутися до всіх депутатів – аграрників: давайте консолідуємося в тому, як вийти з такого становища, а не в іншому – як загнати сьогодні того чи іншого представника влади, політичних партій чи рухів у безвихідь…

ПАВЛИЧКО Д.В., голова  Комісії  Верховної  Ради  України  у закордонних  справах. Шановний Іване Степановичу! Шановні народні депутати!  Гадаю, те, що  тут  щойно сталося,  і ця  заява повинні торкнутися  нашого серця. І треба включити до порядку денного, який ми обговорюємо, все ж таки інформацію Прем’єра про те, чим і коли буде починатися  сівба на півдні України. Я підтримую цю пропозицію».

Тим часом вже сформувалась група з депутатів-аграріїв, які підтримали вимоги Олександра Чебана і згодились разом з ним голодувати у залі Верховної Ради. Звичайно, це був відчайдушний крок, але іншого для вирішення проблеми проведення весняно-польових робіт у 1992 році, на той час, не було. Саме так вважали народні депутати.

Голодування в сесійній залі Верховної Ради України – це був шок для громадськості, інформаційний привід для вітчизняних та зарубіжних ЗМІ. Статті, фоторепортажі, коментарі заполонили сторінки газет, програми новин на телебаченні, в радіопрограмах. Широкий розголос подій у Раді, а також гострі проблеми в аграрному секторі змусили керівництво парламенту невідкладно розглянути проблеми на селі на черговому засіданні, 5 березня 1992 року.

Фрагмент стенограми засідання Верховної Ради:

«Засідання двадцять дев’яте. Сесійна зала Верховної Ради України.

5 березня 1992 року. Головує Голова Верховної Ради України Плющ І.С.

ГОЛОВА. Доброго ранку,  шановні  народні  депутати!  Прохання зареєструватись; вмикайте табло. У залі  присутні  398 народних депутатів.  Ранкове засідання оголошується відкритим. У нашому засіданні беруть участь  Президент України Леонід Макарович  Кравчук і всі члени Кабінету Міністрів України за винятком Прем’єра, який ще не повернувся з Тюмені.

Засідання було присвячене обговоренню ситуації в агропромисловому комплексі України. З трибуни і від мікрофонів в залі виступали народні депутати представники всіх регіонів країни і говорили про невідкладність прийняття рішень щодо забезпечення проведення весняно-польових робіт.  У виступі  на засіданні Верховної Ради  віце – прем’єр-міністр України, народний депутат В.П. Ситник відзначив складну обстановку в сільському господарстві, яка ще більше ускладнилась через зростання  цін на промислову продукцію, енергетику і на все те, чим користується село, через цілий ряд життєво важливих проблем, які з’явилися за останні два місяці.

Після тривалого обговорення, виступу Президента України України Л.М. Кравчука, Верховна Рада прийняла постанову «Про депутатський запит групи народних депутатів України – аграрників від 4 лютого 1992 року», якою зокрема, визнано незадовільними дії Уряду по виконанню вимог, викладених у депутатському запиті, по стабілізації ситуації в

сільському господарстві. Верховна Рада, зокрема, вирішила:

– прийняти пропозицію Національного банку України про виділення банкам емісійних кредитів в сумі 20 млрд. карбованців для проведення міжбанківського заліку;

– доручити Кабінету Міністрів України протягом 7-10 днів, з урахуванням строків проведення польових робіт, вирішити питання по забезпеченню сільського господарства паливно-мастильними матеріалами  з розрахунку 15-денного запасу;

– подати Верховній Раді України програму заходів по забезпеченню паритетності цін на сільськогосподарську продукцію, матеріально – технічні ресурси, будівництво та послуги; – розробити державну програму по розвитку сільськогосподарського машинобудування з тим,  щоб уже в 1995 році забезпечити потреби сільського господарства в машинах і обладнанні, в основному, за рахунок власного виробництва.

Однак постанова вирішувала тільки нагальні питання і не торкалась перспектив розвитку українського села. І все ж депутати – аграрії сприйняли її як важливий крок для успішного проведення весняно-польових робіт, а О.О.Чебану – як привід в черговий раз звернутись до парламентарів та Президента України Л. М. Кравчука.

Цитата зі стенограми засідання Верховної Ради: 

«ЧЕБАН О.О.  Шановні  депутати!  Я особисто підтримую дану постановку питання з боку Президента України. І дай Бог, щоб нам з вами вистачило здорового глузду підтримати й прийняти дану постанову.

У резолюції мітингу селян з Миколаївщини, яку я зачитував, і в моїй особистій заяві однозначно сказано, що безвладдя  (і в першу чергу, безвладдя в економіці республіки) якраз призвело нас до такого стану.

Треба надати Президенту можливість працювати.  Він  бере на себе  відповідальність. Люди його обрали, довірили йому високий пост. Якщо ми  його не підтримаємо, то ця наша колективна безвідповідальність загубить  усе те, що ми  набули з вами 1 грудня. Це моя однозначна думка.

Бог свідок, що я третій день чесно і добросовісно виконую те, про що сказав перед цим залом і перед народом.

Леоніде Макаровичу! У мене до вас запитання. Ми посіємо хліб у цьому  році?  Буде можливість у наших селян виконати посівні роботи? Будуть вони забезпечені пальним?

КРАВЧУК Л.М. Я сказав у своєму виступі, що впевнений – посівна відбудеться.

ЧЕБАН О.О. Можна припиняти голодування?

КРАВЧУК Л.М. Можна».

Ось так народний депутат України Олександр Чебан відстоював інтереси працівників сільського господарства, перспективи розвитку села. На жаль, перші обнадійливі кроки держави в реформуванні сільськогосподарського сектора розтягнулись у довгий і тернистий шлях. І до нині не вирішені проблеми, які обговорювались у залі парламенту того пам’ятного березневого дня 1992 року. Сподіваємось, що не крайніми заходами – голодуванням в залі парламенту, а зваженою, плідною копіткою роботою на всіх щаблях української влади вдасться досягти відродження села, а сільським трударям, пенсіонерам, молоді – отримати можливість для достойного життя.

ПІСЛЯМОВА ДО ПОРУШЕНОЇ ТЕМИ

Під час голодування у залі Верховної Ради Олександра Чебана підтримували не тільки колеги народні депутати – аграрії, а й група підтримки від Миколаївської області та Арбузинського району. Минулої середи  вдалось поспілкуватися з Миколою Яковичем Омельченком,  який у 1992 року очолював арбузинський колгосп «Україна» і разом з іншими підтримував О.О. Чебана під час голодування у Верховній Раді. Ось що він розповів:

– «Резолюції мітингу працівників сільського господарства Арбузинського району Миколаївської області від 29 лютого 1992 року» ми приймали на сходах районного Будинку культури. Учасниками мітингу стали більшість керівників сільськогосподарських підприємств, був присутній народний депутат Олександр Чебан. Виступаючі з тривогою говорили про відсутність паливно-мастильних матеріалів для  проведення  весняно-польових робіт. Звернення до керівників області, держави не дають позитивних результатів і  якщо не вжити заходів, у селах настане катастрофа. Тому вирішили доручити Олександру Чебану донести нашу тривогу про долю агропромислового комплексу до Президента України, Прем’єр – міністра, Голови Верховної Ради, міністерства і всіх народних депутатів.

Наступного дня О.О. Чебан поїхав у Київ, а ми з головою райкому профспілки працівників сільського господарства В.В. Єдином – у Миколаїв, облвиконком, за підтримку. В обласному центрі зустрілись з головою обласного виконавчого комітету І.Т. Грицаєм. Резолюція мітингу хліборобів Арбузинщини була підтримана на обласному рівні. Щоб добитись результатів, вирішили зустрітись з Президентом України Л.М. Кравчуком. До складу делегації від Миколаївщини ввійшли І.Т. Грицай – голова облвиконкому, А.І. Самойленко – редактор обласної газети «Південна правда», М.Я.Омельченко і В.В. Єдин, у столиці до нас приєднався і народний депутат від Миколаївщини М.В. Башкиров.

Першого дня нам не вдалося зустрітися з Президентом. А наступного – була тривала зустріч. Ми виклали своє побоювання з приводу забезпечення пальним  весняно-польових робіт 1992 року, а також виклали невирішені проблеми сільського господарства. Мені навіть довелось висловити свою точку зору стосовно статті у газеті «Правда», в якій Леонід Макарович хвалив високі темпи розвитку агропромислового комплексу в Україні. Довелось говорити і про низьку рентабельність тваринництва та рослинництва, і про високі ціни на продукцію для сільського господарства та інше. Президент вислухав і зазначив, що розділяє нашу стурбованість долею села, але в нього мало повноважень для вирішення цих проблем. На що я відповів: «Якби в моєму господарстві хтось обмежував мої повноваження, я б звільнив його з роботи». Зрозуміло, що колгосп порівнювати з державою недоречно. І все ж  Л.М. Кравчук запевнив, що намагатиметься втрутитись у ситуацію, що склалась у сільському господарстві, і сказав, що знає про голодування  народного депутата О.О. Чебана і навіть просив посприяти наданню йому більших повноважень.

Тим часом Олександр Чебан суворо дотримувався голодування. Для його підтримки і забезпечення елементарних умов ми придбали йому постільну білизну, а мені випала нагода в ті тривожні дні перебувати у Верховній  раді і спостерігати за подіями, що там розвивались.

5 березня 1992 року до Верховної Ради завітав Президент України Л.М. Кравчук, був у повному складі Кабінет Міністрів, і після тривалого обговорення було прийнято постанову, яка частково вирішувала проблеми агропромислового комплексу, а головне – що пальне пішло в господарства і ми успішно справилися з посівною.

Підготував Анатолій НЕНЬКО.

На фото: депутати – аграрники Леонід Яковишин (Чернігівська область) і Олександр Чебан протестують проти невиконання законів у аграрній сфері.

Show Buttons
Hide Buttons