НАШ ГОРОД ВО ВРЕМЯ ГКЧП Новости

Україна – єдина Батьківщина для всіх громадян

Наша країна наближається до чергової річниці своєї незалежності, 1991 рік – це вже історія. Які події відбувалися в нашому місті в липні-серпні 1991 року?

Я на той час працював заступником голови міськвиконкому, був учасником і свідком подій того буремного часу. В місті особливо не вирували політичні пристрасті. Ось коротка хроніка подій. Газета «Контакт» (від 19 липня 1991 р.) повідомляла:

– Арбузинський район звернувся до мешканців міста за допомогою по збору врожаю (багато механізаторів з села подалися на будівництво  АЕС, де і зарплата висока, і житлом  забезпечують – авт.);

– У своєму інтерв’ю голова міськвиконкому М. Тульський відзначив, що в місті все спокійно – працюють підприємства будівельного комплексу, значне зростання прибутку будівельних організацій і ЮУ АЕС;  в обласний, республіканський, союзний бюджети підприємствами міста перераховано більше коштів, ніж залишилося в місті, а від прибутку підприємств союзного значення до місцевої «казни» – нічого не надійшло; залишок коштів направлено на утримання шкіл, на заробітну плату персоналу; в першому півріччі введено в експлуатацію 200 квартир (в рекордні роки 800-900 квартир будували протягом року); введено в експлуатацію автобусний парк.

Ще в цьому номері розміщена інформація про фінансові піраміди, які не обійшли й наше місто, а також про заборону вивозу зернових та іншої сільгосппродукції за межі республіки. Ще була історія з поставкою кавунів з Херсонської області до Білорусії (автомобіль затримали  на посту ДАІ).

На той час наше місто було більш благополучне, ніж зараз, але і в нас спостерігались процеси, які охопили велику державу. Забезпечення будівельників і енергетиків необхідними продовольчими й промисловими товарами було задовільне, але набагато краще, ніж в окрузі.

В державі спостерігалась гостра нестача необхідних товарів. Навіть на основні виділялись фонди ВРП УБ ЮУ АЕС і, як приклад, вже в 1984 році спільним протоколом УБ ЮУ АЕС і ВО «ЮУ АЕС»  були встановлені норми на бланк замовлень (а якщо реально, то це був талон) на м’ясо й м’ясопродукти, а потім черга дійшла й до масла вершкового. Вже потім, по так званих «приглашениям» (вважай, талонах) реалізовувались промтовари: наприклад, шапка жіноча, шапка кроляча чоловіча, шарф, дезодорант… Це були реалії того часу.

Прийшов до влади М. Горбачов, очолив «перестройку», але й сам так до кінця й не зрозумів, що затіяв. Різкий спад економіки, безробіття, а ще й за рахунок власного народу годували так звані «братські»  країни, країни «соціалістичної» орієнтації.

В липні 1991 року я знаходився кілька днів у Москві. Мене вразила тривожна ситуація, яка спостерігалась навіть візуально: в крамницях продуктових  пусто  – тільки хліб та банки червоної ікри (по 40 руб), а ще вразило те, що ДУМ був зовсім порожній, тільки при вході 3 продавчині реалізовували гумові іграшки. Червона площа – пуста і перед Мавзолеєм африканці організували селфі зі звучним реготом, а ще, так звані,  «членовози» курсували в Кремль. Ситуація, до якої йшла країна не один рік, призвела до параду  суверенітетів.

Дійшло й до нашого міста після звернення ДКНС до народу Радянського Союзу. Що ж відбувалося в місті?

Я на той час виконував обов’язки голови міськвиконкому, який був у відпустці. Це був понеділок, йшла апаратна нарада. На виклик з облдержадміністрації я відповів, що зараз проводиться  нарада в міськвиконкомі і треба вирішувати проблеми в місті, а ситуація загалом стабільна.

На нараді були дані вказівки службам міста бути толерантними, а правоохоронним органам посилити режим патрулювання, не допускати правопорушень. В інтерв’ю  газеті «Контакт» було заявлено, що на території міста діє Конституція і Закони Української РСР.  Оцінку подіям у Москві дав і секретар міському КПУ Черняєв В.Г., який закликав зберігати спокій, уникати конфліктів, а кризу в суспільстві вирішувати тільки політичними засобами.

В газеті «Контакт» за 27 серпня 1991 року в публікації «Смятенье. Шок… и … Суета» –  відзначено:  «Оперативна нарада у виконкомі проходила конкретно по порядку дня, політичної оцінки момента не було». Далі «после длительных уговоров, убеждений В. Сандул согласился дать интервью».

В цьому номері також було розміщено повідомлення про спробу заблокувати міський комітет КПУ. Тільки Черняєв В.Г. добровільно надав опонентам необхідні їм рішення і далі запланована акція вже не мала ніякого сенсу. На запитання журналіста М. Тульський відповів: «Протягом понеділка середи повідомлень у виконком, які  б підтримували дії ДКНС, не поступало, а влада забезпечує той порядок, який необхідний». Генеральний директор ВО «ЮУ АЕС» Фукс В.П. сповістив: «У зв’язку з подіями в країні колектив станції впевнений, що ніяких технічних ускладнень не буде допущено». В цьому номері було опубліковано «Совместное заявление общественных организаций Южноукраинска», в якому вказувалось на нерішучість міської влади. В той час дійсно був шок від того, що сталося, але в діях керівників міста нічого надзвичайного не спостерігалось – діяли спокійно, аналізували ситуацію в трудових колективах і громадських організаціях, робили все, щоб не допустити небажаних ситуацій в Южноукраїнську.

Все було вирішено розвитком подій у Москві. Це була спроба зберегти в цілісності Радянський Союз, яка призвела до прискореного його розпаду, виникнення незалежних держав, які реалізовували своє право на самовизначення.

Такі події в нашому місті відбувались 27 років  тому.

За роки своєї незалежності Україна пройшла складний, суперечливий шлях становлення. В 1991 році наша держава отримала значну частку промисловості і наукового потенціалу, були визначені кордони на морі й суходолі України з сусідніми державами, в першу чергу з Росією. Україна, як суверенна держава, була визнана в світі, в тому числі і сусідніми державами.

За часи незалежності багато розгублено, розкрадено і все тому, що Україна так і не створила дієвий, дійсно український, парламент. Вибори проводяться і в строк, і достроково з постійною зміною виборчого закону на примхи тієї чи іншої політичної групи, які давно поділили нашу державу на сфери впливу. Україна то кидається в обійми Росії, підписуючи вигідні їй угоди, які принесли негативні наслідки для економіки, в той же час веде переговори про асоціацію з ЄС і вступом до НАТО. Звичайно, це не входить в плани Росії.

Прояви порушення цілостності України були ще за часів Президента Кучми Л.Д. (спроба відібрати Тузлу). Росія врахувала всі внутрішні негаразди, ослаблення постійними чварами  влади, надумані проблеми російськомовного населення… Це призвело до того, що в України відібрали Крим і практично вже чотири роки йде війна на Донбасі, де і зараз йдуть бойові дії. В результаті російської агресії поломані долі мільйонів людей, практично відкрита велика частина кордону між державами, через який іде пограбування українських підприємств. Можна говорити, що на Донбасі  створюється нове «Придністров’я», але значно більших масштабів.

Складається враження, що головна мета північного «братнього» сусіда – посилити вплив на Україну та інші республіки для відтворення Росії в кордонах колишнього Радянського Союзу. Важко уявити, що цього можна досягти без збройного втручання тієї ж Росії. І все це робиться під гаслом «защиты русского мира».

Російська пропаганда називає нас, громадян України, «фашистами», «бандерівцями». Не секрет, що для значної частини населення Західної України, той же Бандера і його рух визначається як боротьба за незалежність. Якщо звернутись до історії, то в роки Другої світової війни на боці фашистської Німеччини воювали проти Червоної Армії і армія Власова, козацький корпус СС і декілька дивізій… Цікаво, чию незалежність вони відстоювали і чому про своїх «героїв» – посібників фашистів російські ЗМІ нічого не говорять?

Совістю України є визнані її громадяни. Це Іван Дзюба, Микола Руденко, Дмитро Павличко, пішли у вічність Іван Драч, Василь Стус, В’ячеслав Чорновіл, легендарний Левко Лук’яненко – автор Акту Незалежності України. Більшість з них народилися в центральній Україні, на Донбасі, мали вищу освіту, більшість з них були членами КПРС, мали можливість здійснити блискавичну кар’єру, але все своє життя присвятили боротьбі за майбутнє нової незалежної України.

Напередодні 20-ї річниці незалежності України Ліна Костенко в інтерв’ю газеті «День» намалювала картину святкування: «По Хрещатику повинні пройти всі ті, дякуючи яким, Україна доганяє Гвінею чи Гондурас. А ще «тушки – зрадники», корупціонери всіх мастей з надписами на них «хто і що вкрав». Вони повинні йти і рівнятися на трибуну з чотирма президентами (від Кравчука до Януковича – авт.), в яких на шиї висять плакати: «Хто вкрав флот», «Хто здав ядерну зброю», «Хто здав Помаранчеву революцію», а «Хто здав всю Україну». Повинні пройти міліція і суди, нести портрети Гонгадзе, Чорновола,  Гетьмана,  самогубців – генерала Кравченка і Кірпи…»

Це було сказано в 2011 році – і нічого не змінилося на цей час.

Вже чотири роки йде війна на Сході України, кожен день гинуть як військові, так і цивільні. Українські військові ціною свого життя не дають розгорітись полум’ю війни на всю територію України, яке підтримується сусідньою Росією постачанням сучасної бронетехніки, ракетно-артилерійських систем, боєкомплектів під виглядом «гуманітарки» і «добровольців-відпускників». Йде силове примушення України відмовитись від своєї незалежності.

Сьогодні, як ніколи, реальна загроза  цілостності України. Тільки консолідація влади з народом, рішучі дії владних структур всіх рівнів збережуть Україну. Так як сусіди закріплені історією, то повинна працювати дипломатія, в тому числі й народна. Продовження війни вигідне недругам України. Є межа можливостей і в економічному плані – на це і розраховують недруги, а то й вороги України. Реальні реформи, зростання економіки, зростання добробуту громадян, знищення корупції, боєздатна армія зроблять все, щоб Україна була сильна, квітуча незалежна держава.

 Зі святом – з Днем Незалежності України!

Василь Сандул.

Show Buttons
Hide Buttons