16 травня – День Південного Бугу Общество и время

Відповідно до рішення Басейнової ради Південного Бугу, з 2009 року, щорічно, у третю суботу травня відзначається День Південного Бугу. Цього року свято припадає на 16 травня.

Наш Південний Буг вважається найбільшою річкою України, яка повністю розташована в межах країни.  Довжина української водної артерії перевищує 800 кілометрів, а басейн займає площу більше 63 тисяч квадратних кілометрів.

Південний Буг бере початок на Поділлі  і  несе свої води по Придніпровської височини, розливається широкими плесами на  Причорноморській низовині, утворює бурхливі потоки на перекатах і порогах в місцях виходу на поверхню Українського кристалічного масиву (від  Первомайська до Олександрівки),  біля Нової Одеси утворює Бузький лиман і впадає у Чорне море.

Упродовж століть назву річки змінювали. Турки називали її Ак-су, що означає “біла вода”, греки – Гіпанісом або Іпанісом. Слов’яни нарекли річку Богом (в розумінні “багата” або “та, що тече по багатій, родючій землі”). Вважається також, що назва річки походить від слова «бгати», тобто згинати, звідси — «кривий», «покручений». Ще у француза Ґійома Левассера де Боплана, який може вважатись засновником української картографії, вона зафіксована саме як Бог Руський.

Сучасну назву річка отримала випадково. Проводячи на початку XX століття дослідження Правобережної України, російський геолог В.Д. Ласкарєв звернув увагу на існування двох річок з однаковими (як йому здалося) назвами – Буг. Західна річка й справді звалася Бугом, південна – Богом. Проте В.Д. Ласкарєв не помітив цього і, щоб можна було в подальшому розрізняти річки, наніс їх на карту як Західний Буг і Південний Буг.

Південний Буг – бурхлива і спокійна місцями і приємна погляду мальовнича річка. У своїй середній і нижній течії вона продирається крізь кристалічні породи Українського щита,  скута  віковими  скелями, порізана великими й малими островами, бурхливими порогами і перекатами.

Наша важлива водна артерія  потерпає від надмірного господарського використання.  У басейні річки  утворено більше 150  водосховищ та близько 7 тисяч ставків, сумарний обсяг яких становить близько 1,3 кубічних кілометрів.

Гідрологічний режим Південного Бугу добре вивчений, завдяки десятку розташованих на річці водних постів, спостереження на яких ведеться з 1914 року. За даними багаторічних досліджень середня річна витрата води на водному посту Олександрівка становить 89,0 куб/сек., а річне значення стоку – 2,81  куб.км. Найбільша  річний витрата спостерігалася в 1980 році – 188 кубометра в секунду, найменша – в 1921 році – 28,0 кубометрів за секунду. Абсолютний максимум витрат води в Південному Бузі встановлено 8 квітня 1932році – 5320 куб/сек., а мінімум – 24 лютого 1954 року – 2,60 куб/ сек.

Південний Буг належить до річок, стік яких використовується в багатьох господарських сферах. Основними водокористувачами є гідпроенергетика, промислове і комунальне водопостачання, зрошення.

Серед великих водогосподарських об’єктів на Південному Бузі виділяється Ладижинське водосховище, створене в 1964 р. у Вінницькій області і має комплексне призначення – служить водоймою-охолоджувачем Ладижинської ТЕС і використовується для однойменної ГЕС та Олександрівське, яке використовується для роботи ГЕС та одночасно служить нижньою водоймою Ташлицької ГАЕС.  Найбільшими водосховищами на притоках є Ташлицьке , яке служить водоймою – охолоджувачем Южно-Української АЕС, повний обсяг 86,0 млн. кубометрів і Софіївське (на річці Інгул, 36,0 млн.куб).

До недавнього часу Південний Буг досить інтенсивно використовувався для судноплавства, яке здійснювалося до м. Вознесенська. Нині спостерігаються поодинокі проходи вантажних суден до Нової Одеси, а  вище по течії пасажирські пристані і  навігаційні знаки відсутні.

За останній мільйон років річки Південний Буг та її ліві притоки Мертвовод, Арбузинка та Гнилий Єланець прорізали глибокі долини в древніх (утворилися близько 2 млрд. років тому) кристалічних породах Українського щита, створивши величні мальовничі ландшафти. Значні скелі, глибокі каньйони, Куруме (кам’яні потоки) і річкові перекати ділянок парку приваблюють туристів. Найбільш відвідуване місце парку розташоване на лівому березі річки Південний Буг у с. Мигія. Вважається, що свою назву воно успадкувало від давньогрецького поселення Еміг, що означає – “Моя земля”, що існував тут на початку нашої ери. Потім Мігіей називалися десять островів – порогів і зимівник, заснований запорізькими козаками. Перебуваючи в прикордонні, Мигія деякий час була місцем, де переховувалися селяни – втікачі.

Долина Південного Бугу в районі Мигії – одне з наймальовничіших місць не тільки в долині річки, але і на всій рівнинній частині країни. Скелі з давніх гранітів з численними порогами і островами приваблюють сюди любителів байдаркового і плотового сплаву. Деякі гранітні виходи мають власні імена та охоронний статус, як  геологічні пам’ятки природи. Серед них Висока скеля, витягнувшись на сотню метрів упоперек долини річки і утворює один з найвідоміших порогів,  який за своєї форми отримав назву Інтеграл і скеля Турецький стіл – більше двох століть зберігає пам’ять про те, що ця ділянка долини була прикордонням з мусульманським світом.

Велика територія Побужжя входить до складу  Національного природного парку «Бузький Гард», який створений відповідно до Указу Президента України від 30 квітня 2009 року.  До 2009 року ця заповідна земля була відома як  регіональний ландшафтний парк «Гранітно-степове Побужжя».

Національний природний парк «Бузький Гард» підпорядкований Міністерству екології та природних ресурсів України. Він розташований на території п’яти районів Миколаївської області: Первомайського, Арбузинського, Доманівського, Вознесенського та Братського. Загальна площа території парку становить 6138,13 гектара. Парк розташований в долині р. Південний Буг від м. Первомайськ до смт. Олександрівка Вознесенського району, а також в долинах р. Велика Корабельна від с. Благодатне до с. Семенівка Арбузинського району та р. Мертвовод від с. Петропавлівка Братського району до с. Актове Вознесенського району, включаючи долину р. Арбузинка від с. Трикрати до с. Актове.

Відповідальність за дотримання природоохоронного законодавства, планування і розвиток території, покладено на дирекцію парку, що знаходиться в селі Мигія Первомайського району.

До структури НПП «Буькй Гард» входять три природоохоронні науково-дослідні відділення: Мигійське, Богданівське, Трикратське.

НПП «Бузький Гард» створено з метою збереження, відтворення та раціонального використання природних ландшафтів долини Південного Бугу з притоками, що мають важливе природоохоронне, естетичне, наукове, освітнє, рекреаційне та оздоровче значення.

Ще наприкінці 20-хх років ХХ сторіччя відомий географ Г.І. Танфільєв поставив питання про заповідання каньйону Південного Бугу, дійшовши висновку, що багатство краю повинно навіки залишитись в недоторканному стані. Процес створення заповідного об’єкту національного рівня в долині Південного Бугу тривав понад 20 років і починався як альтернатива затопленню цих земель водосховищами Південноукраїнського енергокомплексу. За цей час тут було створено низку заповідних об’єктів місцевого значення: геологічний заказник «Актовський», іхтіологічний заказник “Південнобузький”, зоологічну пам’ятку природи «Колонія сірих чапель», ботанічну пам’ятку природи “Гирло річки Бакшала”, геологічні пам’ятки природи “Протичанська скеля” та  “Турецький стіл”, заповідні урочища “Лабіринт”, “Василева пасіка”, “Лівобережжя”, “Літній хутір Скаржинського”. У 1994 році було створено регіональний ландшафтний парк “Гранітно-степове Побужжя”, який об’єднав ці об’єкти під єдиним управлінням та додатково включив значні прилеглі території.

На основі ландшафтного парку у 2009 році і був створений НПП “Бузький Гард”. При цьому до складу парку не були включені Кодимська ділянка, Прибузьке (Бакшалинське) водосховище та землі м. Южноукраїнська.

В 2008 році територія, на якій розташований парк, була визнана одним із 7 природних чудес України.

Show Buttons
Hide Buttons