Чи потрібна нам Ташлицька ГАЕС? Есть проблема

Двадцять років сперечаються енергетики та екологічна громадськість, однак і досі на це питання не знайдено відповіді

Серед всуціль розораних степів на Миколаївщині дивом збереглася справжня гірська місцевість – Гранітно-степове Побужжя, яке називають українською Швейцарією. Це одна з найдавніших частин Євразії, яка протягом останніх 60 мільйонів років не занурювалась у морські глибини і стала центром видоутворення у Причорномор’ї. Тут, де річка Південний Буг пробила у відрогах Українського кристалічного щита глибокий каньйон, який нависає над берегами прямовисними скелями, увінчаними залишками заплавних і байрачних лісів, зосереджені значні запаси лікувальних радонових вод, збереглися сотні видів рослин, птахів та тварин, багато з яких занесені до Червоної книги України і Європи. Гранітно-степове Побужжя називають колискою не лише української нації, а й одним із осередків, де зароджувалася людська цивілізація. Тут знайдено чимало стоянок стародавньої людини ще часів палеоліту, трипільської та черняхівської культур, мідного і залізного віків, поселень кімерійців, скіфів, давніх слов’ян та римлян, аналогів яким не залишилося у світі. У цих місцях була розташована остання Буго-Гардівська паланка – найбільша серед восьми територіальних одиниць Запорозької козацької республіки.
І ось над цим неоціненним багатством, якому могла б позаздрити будь-яка країна, занесено меч, який може знищити унікальний пам’ятник природи та історії. Впродовж двадцяти років енергетики не припиняють спроб побудувати поблизу цієї унікальної природної перлини Ташлицьку гідроакумулюючу станцію та водосховище, яке має затопити солідну територію. У кінці вісімдесятих років сотні тисяч жителів Миколаївщини поставили підписи під протестом проти будівництва Південноукраїнського енергокомплексу, складовою частиною якого мала бути і Ташлицька ГАЕС.

Різко проти виступила і Академія наук України. Обласна рада тоді заборонила заповнювати заплановане Олександрівське водосховище і вирішила створити на території Гранітно-степового Побужжя національний природний парк. Проте у 2000 році керівництво Південноукраїнської атомної станції почало самовільно заповнювати водосховище. Та екологічній громадськості знову вдалося перешкодити цьому. Але через рік обласна рада чомусь скасувала своє рішення про заборону заповнення. Було порушено питання про зміну меж Гранітно-степового обужжя, а це означало, що влада готова “здатися” енергетикам. У 2002 році Кабінет міністрів України затвердив проект завершення будівництва Ташлицької ГАЕС і розпорядився поетапно ввести в дію шість її агрегатів. Тож сьогодні знову постає питання добудови ГАЕС.
Це збурило екологічну громадськість. Адже ніхто досі так і не відповів на вкрай важливі запитання: чи виправданий ризик втратити унікальну пам’ятку природи та історії? Чи потрібна Україні гідроакумулююча станція, якщо за неї буде заплачено таку ціну? Чи не є добудова Ташлицької ГАЕС спробою енергетиків доступитися до дешевої води Південного Бугу для використання її Південноукраїнською атомною станцією? Відповіді шукали народні депутати України, екологи, археологи та представники громадськості під час слухань у Комітеті Верховної Ради з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи.
Проект добудови станції застарів. Бо створювався ще в період, коли, гвалтуючи природу, ми не замислювалися над наслідками і в пошуках хвилинної вигоди завдавали їй непоправної шкоди. Так вважають представники екологічної громадськості, вчені. Водосховище, якщо воно буде заповнене, змінить біосистему регіону, межі і територію майбутнього національного парку, знищить неоціненні пам’ятки історії, що суперечить багатьом законам України, як і підписаним Україною міжнародним угодам, котрі забороняють подібне вилучення цінних земель. Тим паче, що таке вилучення можливе лише з дозволу Верховної Ради, а вона його не давала.
Внаслідок заповнення водосховища чорноземи, які тут сягають метрової глибини, перетворяться на заболочену місцевість, вважає голова Національного екологічного центру Сергій Таращук. Трансформацій зазнають унікальні рослини, зменшиться кількість видів дикої фауни, зникнуть цілі біоценози, луки, землю заполонять бур’яни. Та й де ще в світі гідроакумулюючі станції розташовані на геологічному розломі і так близько від атомної, як це планують зробити на Миколаївщині?
У зоні затоплення опиниться чимало нерозкопаних неоціненних археологічних пам’яток, говорили історики. Мало того, зникнуть унікальні ландшафти, які бачили ще динозаврів. Каньйон Південного Бугу – єдине місце, де збереглися справжні козацькі пороги, бо на Дніпрі вони затоплені каскадом водосховищ. ГАЕС виробить свій ресурс через 40 років, а унікальне Гранітно-степове Побужжя вже не повернеш. Обраховуючи вартість електроенергії, яку даватиме ГАЕС, треба включати в неї й те, що вона значно погіршить і без того складне становище з питною водою – знизиться її якість, буде остаточно зарегульовано Південний Буг, що призведе до втрати цієї великої річки, заболочення великих площ із чорноземами, зацвітання води у водосховищі. Гідроакумулююча станція сама споживатиме дуже багато води, яку вона підніматиме на велику висоту. Чи прорахували проектувальники, у що обійдеться регіону, не доведи Господи, аварія на ній? Та й з енергетичної точки зору ГАЕС – це вчорашній день, доводили представники Академії наук України, зокрема академіки Ігор Юхновський та Костянтин Ситник. Є ефективніші станції, які можуть вирівнювати пікові ситуації в енергомережах і коштують вдвічі менше, ніж ГАЕС. Однак їх використання, як альтернатива ГАЕС, чомусь навіть не розглядається.
– Чи не тому, що вона задумана для дешевого охолодження турбін Південноукраїнської АЕС, тобто для перекачування води з Південного Бугу до охолоджувача ядерних блоків – Ташлицького водосховища? – непокояться екологи та народні депутати. – Чи не виникне при цьому прямотоку між охолоджувачем ядерних блоків і річкою, з якої п’ють воду мільйони людей? Адже тоді вже йтиметься не лише про долю унікальної пам’ятки, а про здоров’я та життя мільйонів людей.
А й справді. Без ГАЕС дуже загострилася проблема ставка-охолоджувача Південноукраїнської АЕС, визнали присутні на комітетських слуханнях енергетики, зокрема головний інженер проекту будівництва станції Юрій Ландау. Проектом гідроенергокомплексу, основою якого мала стати гідроакумулююча станція, передбачалося, що він забезпечуватиме циркуляцію води для охолодження ядерних енергоблоків, кількість яких планували збільшити до чотирьох. Третій блок увести в дію встигли, а будівництво четвертого через протести громадськості зупинили. Існуючий же ставок-охолоджувач розрахований лише на два ядерні блоки, а тому не в змозі забезпечити належне охолодження всіх. Енергоблоки перегріваються, знижується коефіцієнт їх корисної дії, доводиться періодично їх зупиняти. Отож і нав’язують енергетики з усіх сил свій проект, щоб вивести з кризи атомну станцію. Завойовують прихильність місцевого населення обіцянками виділити кошти на газифікацію та водопостачання навколишніх сіл. Подекуди навіть побудували дитячі садки та інші соціальні об’єкти. Буцімто й асигнування на розбудову національного парку заплановані.
– От тільки де вони? – скептично запитує директор парку Владислав Артамонов. – Із обіцяного мільйона нам перепав мізер. Фінанси йдуть якимось будівельним фірмам, які взялися зводити еколого-інформаційний центр, та так і не завершили. До речі, створення національного парку, який може стати центром міжнародного туризму, куди щороку приїздили б мільйони людей, принесло б Україні вдвічі більше прибутків, ніж гідроенергетичний вузол.
На будівництво Ташлицької ГАЕС вже витрачені мільярди державних гривень, затоплені і знищені пам’ятки природи та історії. Хоча переконливих доказів на користь цього будівництва немає. Тож і учасники комітетських слухань від енергетиків їх не почули. Ні головний інженер будівництва Юрій Ландау, ні інші представники Міненерго так і не роз’яснили, куди вони подінуть воду ставка-охолоджувача Південноукраїнської АЕС, продувка якого лише погіршить екологію і підвищить соціальну напругу в регіоні. Причина такої ситуації – відсутність державної стратегії в енергетиці, сказав народний депутат України Іван Заєць, бо нове екологічне мислення поки що не стало державною політикою.

У Європі, куди ми прагнемо, давно зрозуміли: так звана “економічна
доцільність”, яка обіцяє швидку вигоду, не завжди прийнятна, коли йдеться про базові цінності. Там тепер беруться за відновлення природних ландшафтів, відроджують річки, намагаються позбутися небезпечних енергетичних об’єктів і перейти на альтернативні джерела енергії. Усе це дуже дороге, тому доступне лише багатим націям. Однак прислухаймось до прем’єр-міністра Фінляндії, який з приводу великих витрат на охорону Балтійського моря сказав: “До чого нам конкурентоздатність, якщо ми природу забруднюємо?” Іншими словами: навіщо людям багатства, якщо, завдаючи лиха природі, вони знищують самі себе? Отож для чого Україні Ташлицька ГАЕС, якщо вона загрожуватиме екології унікального регіону, де живуть мільйони людей, які вже зазнали хімічного отруєння? Чи виправданий цей ризик?

Опубліковано на сайті  http://geonews.com.ua