ІСТОРИЧНА СПАДЩИНА ПОБУЖЖЯ Есть проблема

ІСТОРИЧНИЙ ЛАНДШАФТ ЦЕНТРУ БУГО-ҐАРДІВСЬКОЇ ПАЛАНКИ ВІЙСЬКА ЗАПОРОЗЬКОГО, ЙОГО ЗНАЧЕННЯ ДЛЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ ТА ЗАГРОЗА ЗНИЩЕННЯ

Пам’ятка культури «Історичний ландшафт центру Буго-Ґардівської паланки Війська Запорозького» внесена за №140001-Н до Державного реєстру нерухомих пам’яток України Постановою Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2009 року №928 [1]. Вона є пам’яткою ландшафту, визначним місцем, яке донесло до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного та історичного погляду і зберігає ті частини рельєфу України, які свідчать про заселення краю українцями – запорозькими козаками у XVI-XVIII ст.ст.

Історизм згаданого, нині природного ландшафту полягає у тому, що він існує на місці одного з найдавніших, із XVI ст., запорозьких поселень Ґард (Запорозький Ґард), яке упродовж XVIII ст. до знищення Січі 1775 р. було центром найбільшої адміністративно-територіальної одиниці Запорожжя – Буго-Ґардівської паланки, містом, відомим в усій України і за її межами як піо- нерський центр освоєння ресурсів Степової зони, видатний центр рибальського промислу та рибопереробної промисловості, а також міжнародної торгівлі [1, 2, 4, 5, 6]. Останнє неспростовно свідчить про те, що на землях Північно-Західного Причорномор’я українська державність у формі Запорозької Січі існувала ще за три століття до переходу цих земель під владу Росії. І саме згаданий ландшафт свідчить про історичні права українців на володіння землями Північно-Західного Причорномор’я нині.

Історичним ядром пам’ятки є урочище Ґард, з островом Ґардовим і Ґардовим порогом, каміння якого три століття служило природним фундаментом для встановлення ґарду – риболовецької споруди, яку козаки закладали тут ще із XVI ст. Саме коло Ґардового острова русло Бугу перегороджував найдавніший з відомих, козацький ґард [6]. Від назви цієї споруди одержали імена згадані й урочище, і острів, і поріг, і поселення, і паланка. Ґард був видатним сакральним центром Запорожжя: тут, на острові Ґардовому, стояли не тільки рибопереробні заводи, а й знана і глибоко шанована в усій Україні Покровська церква.

Однак сьогодні керівництво Південноукраїнського енергокомплексу і всієї енергетичної галузі України намагається затопити ці унікальні для української історії місця: і острів Ґардовий, і увесь Ґардовий поріг, і вузькі береги каньйону Південного Бугу, нижні частини скель в урочищі Ґард, – підняттям рівня вод руслового Олександрівського івскодосховища до позначки 20,7 м. Останнє випливає з документа «Оцінка впливів на навколишнє середовище (ОВНС). Підняття рівня Олександрівського водосховища до проектної відмітки 20,7 м», оприлюдненого на веб-сторінці Южноукраїнської АЕС (доступ: www.sunpp.mk.ua/sites/default/files/documents/ ovsn2017.pdf). Таким чином, буде знищено історичне ядро пам’ятки загальнонаціонального значення, і її доведеться знімати з державного обліку, бо після затоплення згаданих вище частин рельєфу нічого, що нагадувало б про назву пам’ятки, у ландшафті не залишиться.

А в Україні після цього не залишиться вже жодного зразка автентичного ландшафту часів Запорожжя, яке виплекало і наше повернення у сім’ю європейських народів у XVII-ому ст., і незалежність у ХХ ст. [1, 3].

На порогах Дніпра й Бугу, як співається у Державному Гімні України, стали ми всі козацького роду. Після затоплення цих місць пам’ять про початки козацької доби української державності буде знищено. Стане незрозумілою і символіка Великого Державного Герба України, бо ніхто не знатиме походження слова Запорожжя, не уявляючи, де воно стояло, адже всі пороги на Дніпрі затоплено ще у першій половині XX ст.

Окрім знищення головної пам’ятки української державності у Північно-Західному Причорномор’ї, доведеться позбавити статусу пам’ятки і місце розстрілу євреїв у часи Голокосту під час німецької окупації на околиці села Богданівки, бо його виявлено і взято під державну охорону як частину пам’ятки «Історичний ландшафт центру Буго-Ґардівської паланки Війська Запорозького» [1]. Гіршого приводу для міжнаціонального розбрату в нашій країні тяжко уявити.

Уже чверть століття виступає на захист Ґарду уся українська пам’ятко- та природоохоронна громадськість, завжди підтримувана великою частиною депутатів Верховної Ради від різних політичних сил у минулих скликаннях парламенту, установами НАН України. За цей час урочище Ґард як ядро історичного ландшафту стало центром пам’ятки національного значення. Та тільки нічого не змінилось у підходах до розвитку Південноукраїнського енергокомплексу у керівництві енергетичною галуззю України. Це випливає з того, що автори ОВНС підняття рівня води в Олександрівському водосховищі до 20,7 м, оприлюдненої вже цього року, свавільно переносять центр паланки до горішньої частини пам’ятки, нехтуючи всіма свідченнями історичних джерел від часів Запорозької Січі, О. Скальковського, Д. Яворницького і аж до наших днів. У своїх висновках автори ОВНС спираються винятково на єдине джерело – висновки робіт, виконаних на замовлення Южноукраїнської АЕС, з порушенням встановленого порядку проведення археологічних досліджень. Масштабну підміну понять авторами атомного відомства і наукову неспроможність наведених ними доказів, які є незмінними з початку цього століття, висвітлено у статті М.Т. Товкайла і О.М. Титової [4]. Описане у статті неподобство вже стало відомим не тільки науковій спільноті України, а й членам редколегії цього шанованого академічного журналу зі США, Німеччини, Франції, Польщі та Росії, що, звичайно, потребує адекватної відповіді з боку державних пам’яткоохоронних структур.

Літом 2016 р. нами виявлено і вивчено у фондах Миколаївського обласного краєзнавчого музею ще один історичний документ, який незаперечно свідчить на користь того, що у тексті ОВНС острів Кривий (Великий) безпідставно названо островом Ґардовим, а, отже, і втрати для культурної спадщини від підняття рівня води в Олександрівському водоймищі трактовано цілковито хибно. Це план долини Південного Бугу (Д-18181, КП-34775), виконаний на пергаменті пером і тушшю. Ширина плану 42 см, а довжина 155 см. Масштаб плану 2 англійські милі=1 версті=1 см. На плані зображено ділянку Бугу від місця впадіння в нього річок Кодими і Синюхи аж до місця, де заплава Бугу значно розширюється і стає заболоченою, а широка перша надзаплавна тераса Бугу являє широкі піщані арени, це нижче скелі Кременчук, можливо, десь близько нинішнього смт Олександрівки у районі однойменної ГЕС.

На плані окрім заплави Бугу із ретельним зазначенням на ній усіх островів, каміння у річищі, скель і заболоченостей, подано, але тільки для лівого берега, рельєф плакорів до верхів’їв балок і річкових долин, які виходять на заплаву. На плані розкрито рельєф, систему водотоків, населені пункти тільки лівого берега річки, із правого берега позначено тільки лінію скель каньйону із виходами балок на заплаву, рельєф плакорів не розкрито, систему водотоків правого берега не показано, як і жодного населеного пункту на ньому. З правого берега підписано тільки назви тих балок, які правили за транспортні артерії і вели до перевозів, або бродів.

Датування документа у картотеці Музею – кінець XVIII ст., але мною за підписами власних назв на самій карті цю дату уточнено. Вирішальним для датування плану виявився підпис, який позна- чає назву села Мигії, знаменитого центру гайдамацького руху на теренах Буго-Ґардівської паланки.

Дослівно він звучить так: «село Мигея генерал-поручика Текелия». Отож, підпис фіксує, що Мигія на момент складання плану перебуває у власності генера-поручика Текелія (Текелі), котрий зруйнував Січ. З численних історичних джерел відомо, що 1775 р. Мигію та всі запорозькі землі до Ґарду включно цариця Катерина ІІ після падіння Січі надала у власність Текелію, який володів селом недовго, тільки у 1775-1776 рр. Отож і план може датуватись тільки цими першими двома роками після падіння Січі, коли усі назви одиниць рельєфу були такими ж, як у запорожців.

На плані ясно підписано острів нинішній Великий як Кривий, а нинішній острів Клепаний неподалік гирла балки Ташлик як Ґардовий. На плані також показано шляхи, які всі сходяться до адміністративного центру паланки неподалік гирла балки Ташлик трохи нижче острова Ґардовий і зовсім далеко від острова Кривого. Тим часом перевіз з правого на лівий берег показано вище від острова Кривого, там, де нині і є поромна переправа між Богданівкою і Костянтинівкою, якої тоді ще не існувало (див.: іл.1; фото О.М. Деркача). За допомогу і сприяння у роботі автор висловлює щиру подяку усім колегам з Миколаївського краєзнавчого музею.

А тим часом у переліку сторін, які Южноукраїнська АЕС вважає потрібним залучити до обговорення ОВНС (опубліковано на офіційному сайті ЮАЕС), жодної (!) пам’яткоохоронної організації, державної, чи громадської, не значиться. Тобто долю пам’ятки національного значення державне енергетичне відомство хоче вирішити, не враховуючи думки не тільки природо- і пам’яткоохоронної громадськості країни, але й гуманітарної частини уряду, тобто, по суті, усієї України, єдність і незалежність якої ця пам’ятка забезпечує. Кращого заохочення агресора у нинішній час годі й уявити, адже острів Ґардовий і скеля Пугач, під якою у руслі річки він розташований, за свідченням Д.І. Яворницького, стали легендарними місцями запорозького опору загарбникам ще у XVIII ст. Знищення задля матеріальних вигод цієї пам’ятки національного значення відкриває шлях до повного розвалу пам’яткоохоронної галузі держави, а з нею й знищення її історичної спадщини і національної пам’яті народу. Адже, де після цього може бути певність, що так, як з Ґардом, не вчинять із Софією Київською чи Києво-Печерською лаврою, які з юридичного погляду є рівноцінними із Ґардом пам’ятками національного значення. Нарешті знищення Ґарду – це неповага до тих, хто сьогодні у боротьбі за цілісність державних кордонів нашої Батьківщини віддав своє життя.

Необхідно проведення загальнодержавних слухань з цього питання, із залученням громадськості і вчених з усієї України.

Список використаних джерел:

Архів Інституту пам’яткоохоронних досліджень Міністерства культури України. – №140001-Н, арк. [1-182; 220 іл.]: Ленченко В.О., Товкайло М.Т., Осадчий Р.М., Біляшівський М.М. Паспорт пам’ятки

«Історичний ландшафт центру Буго-Ґардівської паланки Війська Запорозького».

Ковальова О.Ф. Бугоґардівська паланка. – Миколаїв, 2011. – С.94-116.

Біляшівський М., Товкайло М., Ленченко В., Осадчий Р. Історичний ландшафт центру Буго-Ґардівської паланки Війська Запорозького // Довідник найцінніших територій та об’єктів в межах Арбузинського, Доманівського районів Миколаївської області та м. Южноукраїнськ. – К., 2008. – С. 8–37.

Товкайло М.Т., Титова О.М. Запорозький Ґард: правда й вигадки // Археологія. – 2016. – № 2. – С. 98-109.

[Томилов.] Топографическое описание доставшимся по мирному трактату от Отоманской порты во владение Российской Империи землям, 1774 года // ЗООИД. – Одесса, 1868. – Т. VII. – С.180, 182, 185, 186.

Эварницкий Д.И. Запорожье в остатках старины и преданиях народа. – Санкт-Петербург, 1888. – Т. 2. – С.151-155.

Матеріали V Наукових читань пам’яті Сергія Таращука (м. Миколаїв, 21 квітня 2017 року) / Серія:

«Conservation Biology in Ukraine». – Вип. 3. – С. 13–16.

М.Т. Товкайло, Інститут археології НАН України

Матеріали V Наукових читань пам’яті Сергія Таращука (м. Миколаїв, 21 квітня 2017 року) / Серія:

«Conservation Biology in Ukraine». – Вип. 3. – С. 13–16.

Show Buttons
Hide Buttons