РИБНИЙ ДЕНЬ ПІВДЕННОГО БУГУ Есть проблема

З 1 квітня в Південному Бузі заборонено вилов риби у зв’язку з нерестовим періодом. Ось тільки чи сприятиме цей захід зростанню рибних запасів – сказати важко. Тому що в акваторії нашої річки створено багато штучних перепон для розмноження риби, процвітає браконьєрство, згубне забруднення водойми. Щоб встановити діагноз рибним запасам  Південного Бугу, довелось заглянути у Всесвітню мережу Інтернет. Що з цього вийшло  – читайте у цій публікації.

Характеристику рибних запасів Південного Бугу знаходимо у працях дослідника Запорізького козацтва, видатного історика, етнографа, письменника Дмитра Яворницького:

«Между островом Гардовым во времена запорожских казаков на Буге устроен был гард, то есть гребля или китець для ловли рыбы. Он устраивался между левым берегом Буга и островом Гардовым.

Когда наступала весна, запорожцы загачивали реку от берега большими, а от острова малыми камнями, затем делали два плетня, погружали их боком в воду и ставили один против другого, немного растворив их для более или менее свободного прохода рыбы, плывущей вверх, и таким образом ловили здесь лучшую рыбу – вырезуб и рыбец. Улов рыбы всегда был чрезвычайно велик: в несколько часов нагружали пять – шесть и даже больше того возов и то лишь большой, не считая малой рыбы».

Среди ценных пород рыб, добываемых Гардом, были: веризуб, осетр, белуга, кефаль, стерлядь. Только за два месяца 1771 года, в виде подарков запорожской старшине, Гардом выловлено 4380 голов деликатесного веризуба. Промышленное значение также имел вылов сома, карпа,  щуки, судака, леща, голавля, рыбца, подуста, тарани…
Этот способ ловли становится известным из исторических источников во времена позднего средневековья, как главный рыбный промысел запорожских казаков.

В книге „Русалка”, изданной в 1840 году в г. Вильно, помещен отрывок из „Заметок литовского дворянина”, который, путешествуя через Гард, видел установленные между камнями сплетенные из лозы верши, которые предназначались для ловли рыбы.

Анализ исторических источников позволяет сделать вывод, что местным жителям гардовый способ ловли был известен еще в антские времена (IV-VII в. до н.э.).

Рыбный промысел на Буге стал своеобразной продуктовой базой бугских казаков.

САПЕТНЫЙ ЗАВОД НА ГАРДЕ

Сапетный (рыбный) завод – место для переработки свежевыловленной рыбы. Они создавались в  местах расположения рыбацких артелей и рыбных промыслов, по берегам Черного и Азовского морей, рек Днепра, Южного Буга и др.

Сапетный  завод на Бугском Гарде был создан в XVII веке, в период освоения казачеством причерноморского региона. В отличие от рыбной ловли, которая была сезонным промыслом, сапетные заводы могли функционировать круглый год. Для этого строились землянки для проживания работников в зимнее время или временные курени для летнего периода. Для охраны от турецко-татарских нападений при заводах содержались специальные казацкие посты.

Крупная рыба (осетровые) засаливалась разными способами. Рыба средней величины разрезалась вдоль на 2 части, замачивалась в соляном растворе и высушивалась. Мелкая нанизывалась на шпагат по 10 шт. и также замачивалась в рассоле и сушилась на солнце. Кроме того на заводах производили рыбий клей. Рыба на заводах закупалась чумаками и развозилась в разные регионы по чумацким шляхам.

Судя по материалам Архива Коша Запорожской Сечи, на сапетных заводах существовало разделение труда, на основании этого некоторые исследователи считают эти заведения разновидностью мануфактур. Оплата труда наемных работников производилась как деньгами, так и  «натурой», т.е. рыбой.

Об уровне оплаты позволяет судить упоминание в документах о том, что «казак Касьян Чабаненко «нанялся в сапет» к казаку Павлу Пашку за 15 рублей от Великого Поста до Филиппова».

Традиционная технология обработки рыбы, получившая название казацкой, сохранялась на рыбообрабатывающих предприятиях региона вплоть до начала ХХ в., хотя к концу XVIII в. название «сапетный завод» почти вышло из употребления.

По материалам сайта history.mk.ua

Цікаві подробиці. За видовою різноманітністю риб Південний Буг поступається Дунаю та Дніпру, але багатший за Дністер. Вважається, що в Південному Бузі від його верхів’я до пониззя трапляється не менше 73 – 76 видів, які об’єднуються в 15 родин і 53 роди. Їх кількість зростає за рахунок акліматизантів, що потрапляють зі ставкових господарств (товстолобик звичайний, сом канальний тощо).

Вінницькі рибалки спіймали в Південному Бузі “золоту” рибку

В травні 2015 року рибалки з села Стрільчинці Немирівського району Вінницької області спіймали стерлядь – рідкісний вид риби, який  багато років тому зник з Південного Бугу. Про це повідомляє Вінниця.depo.ua з посиланням на прес-службу «Вінницярибоохорона».

Після будівництва гребель електростанцій морські осетрові зникли з ареалу Південного Бугу. А через забруднення річки, зміну її гідрологічного режиму та браконьєрство  з річки зник єдиний прісноводний представник осетрових – стерлядь.

Інспектори рибоохорони стверджують, що в Південному Бузі є всі умови для проживання та відтворення цього рідкісного виду риби. Водне середовище і достатня кормова база тут повністю відповідає її життєвим потребам.  Та в області не проводяться заходи з відновлення популяції стерляді в Південному Бузі. Тому, як вона потрапила на цю ділянку річки, залишається загадкою. Вінницярибоохорона нагадує, що стерлядь занесено до Червоної книги України, відтак розмір компенсації за її незаконний вилов незалежно від розміру риби складає 48 тис. грн.

Цікаві подробиці. Во время археологических исследований территории строительства Южно-Украинского энергетического комплекса сотрудник Института археологии НАН Украины Владимир Клюшинцев демонстрировал огромные (до 5 см в диаметре) позвонки осетровых, раскопанные на правом берегу Южного Буга напротив известной скалы Пугач возле Гардового острова, где было древнее поселение.

Як живеш, Пiвденний Буг?

Важко йому. Врятований вiд однiєi напастi, вiн гине вiд iнших, поволi перетворюючись в стiчну канаву каналiзацiйних мереж. На перший погляд, все виглядає так само, як i сотнi рокiв тому. Але тiльки на перший погляд. Поглянемо уважно весною на його бiлi каменi. Це залишки вапна з вiнницьких цукроварень. Погляномо на бiлу пiну, що шапками збирається в затишках бiля броякiв. Це мило, жир, органiка та подiбна нечистота з “очисних” споруд. А скiльки невидимої сучасної хiмiї розчинено в його водах?

Давнi єгиптяни обожнювали Нiл, iндуси – Ганг, а скiфи – Буг. Вони й назвали його вiд слова – Бог. I дiйсно, як Бог дає всьому життя, так i Буг вiками кормив i поїв наших предкiв. Oсновним багатством була риба. Якщо навiть сьогоднi голими руками, добряче попрацювавши, можна наловити карасів на сковорiдку, то що ж було в сиву давнину, коли люди не знали горiлки i вмiли працювати, та й риба водилася? Та що там у давнину, ось зовсiм недавно… (Тут не тiльки старi дядьки згадають, як майками чи пiдштаниками ловили, а навiть молодi дещо пам’ятають). А ще ранiше Буго-Гардовий промисел давав третину рибного провiанту Запорiзького вiйська. На його охорону (а також бродiв) видiлявся цiлий полк (Буго-Гардова паланка). Отаннього ж разу гардову снасть ставили року 1945-го… Це – минувщина.
А сьогоднiшнi iсторики хай запишуть, що року 1999-го зникла шемайка (“шах-мая”, царська рибка), рибець вiднерестився нижче Олександрiвської ГЕС, року 1998-го з семенiвських перекатiв зникли головні, сiтками виловили білизну (жереха), року 1997-го – зникла щука та судак.

I вже давненько нiхто не згадує, що таке  вирезуб, вугор, осетер. Нiхто не згадує, що Буг – рiчка з нерестилищами для осетрових. Такою вже створив її Бог; вона й сьогоднi може стати домiвкою для мiльйонiв iкринок червоної риби. Отих заморських, що продаються в малюсiньких консервних баночках за велику цiну.
Що ж вiдбувається? Де сидить отой злодiй, що чинить нам такi напастi? Хто грабує нас, наше нацiональне багатство? Я вважаю, що його не треба довго шукать, бо цей злодiй – ми з вами, “радянський народ”. Ми неабияк причетнi до цього.
Саме при мовчазнiй згодi i невтручаннi оточуючих здiйнюється бiльшiсть злочинiв. Саме наша байдужiсть та аморфнiсть властей дозволила включити Олександрiвську ГЕС без рибопропускних споруд. На наших очах ставляться браконьєрськi сiтки (ми звикли до цього). А уявiть, скiльки їх стоїть вiд Миколаєва до Семенiвки? Металевi, капроновi, iз волосiнi, з порiжем i без… Сотнi!
Cеред бiлого дня (а також темної ночi) по перекатах спускаються гумовi човни з електроснатю – такi собi круглолицi хлопцi з сачком, ловлять “на ушицу”. Останнiх навiть важко порiвнювати з хижаками – щоб не образити хижакiв. Бо знищують не тiлки молодь i малька, але й позбавляють здатностi розмножуватись те, що залишається пiсля електрошоку. Щука i головень – на їхнiй совiстi.
– А що я можу зробити? – спитає хтось.
Можеш. По-перше, не приймаючи участi у цьому злi. По-друге, твiй громадський (публiчний) осуд, неприйняття злодiйства. По-трете, зроби все залежне вiд тебе, щоб припинити зло.

“Хай земля горить пiд ногами загарбникiв” – так писали колись про окупантiв. Чи мало цього? Не думаю. При гуманному (звичайно, до злодiїв) нашому законi дуже важко (а практично неможливо) посадити такого злодiя на 5-8 рокiв за грати, як передбачено. Але ж треба щось робити!

Розповiдають, що у Констянтинiвцi таких електрозлодiїв добряче потовкли рибалки. Розповiдають, що на Захiднiй Українi єгерь з бiноклем обстежуе водойму, а потiм з оптичної гвинтiвки пробиває гумовий човен з електроснастю. Я не закликаю до насильства, але хто ж захистить нас вiд злодiїв, коли влада не спроможна?
Я вiрю, що збудеться написане в Бiблiї: “земля обветшает как риза”. Але це не значить, що слiд потурати злому i байдуже спостерiгати, як злi люди нищать Боже творiння. Закликаю вас бути небайдужими, громадянами своєї України i господарями на нашiй спiльнiй землi.

«Ранок над Бугом». Жовтень 1999 р.

Цікаві подробиці. З риб у верхній течії Південного Бугу (від його витоків до м. Вінниці) мешкають сазан, лящ, карась, лінь, густера, плотва, краснопірка, головень, уклея, пічкур, вівсянка, горчак, щука, окунь, йорж, щипавка, в’юн, бички. У середній течії – від м. Вінниці до с. Олександрівки, – крім зазначених риб, зустрічаються також марена, білизна, підуст, судак, сом, минь. У нижній течії – від с. Олександрівки до с. Нової Одеси – рибне населення поповнюється вирезубом, який останнім часом зустрічається дуже рідко, одночасно з його складу випадають марена і минь. У нижню течію Південного Бугу з Дніпровсько-Бузького лиману і Чорного моря заходять деякі прохідні й напівпрохідні риби:  білуга, осетер, севрюга, тюлька, оселедець, тараня, шемая, рибець, чехоня, вугор, судак звичайний, судак морський, перкарина і деякі інші. Однак вище Олександрівської ГЕС вони не піднімаються з-за наявності непрохідної греблі.

ЕНЕРГОЗАШМОРГ НА РИБНИХ БАГАТСТВАХ ПІВДЕННОГО БУГУ

Річище Південного Бугу перетинають майже два десятки гребель, вище яких утворились водосховища загальною довжиною майже 250 км. На його притоках споруджено 175 різних за площею водойм та ставів. Експлуатація енергетичних об’єктів та використання вод для зрошення й водопостачання населених пунктів значно змінили природній розподіл стоку ріки, внаслідок чого не завжди помітні весняні повені, спостерігаються коливання рівня води, що викликаються експлуатацією різних промислових об’єктів. Все це негативно впливає на існування всього живого, в тому числі й рибного населення.

Після спорудження Олександрівської ГЕС, у 1927 р. були перекриті шляхи до нерестовищ таких риб, як вирезуб, шемая, рибець, чехоня, осетер, білуга, севрюга, оселедець та деяких інших. Єдиний шлях до цього комплексу рибного розведення був штучно розірваний. Через це багато зазначених риб втратили промислове значення, стали зустрічатись все рідше, а сьогодні більшість з них потрапили до Червоної книги України.

Відкрити шлях з Бузького лиману до природних рибних нерестилищ Південного Бугу мав проект будівництва нової греблі Олександрівської ГЕС у складі об’єктів Южно-Українського енергокомплексу, де передбачалось  провести реконструкцію обвідного каналу  з послідуючим будівництвом рибоходу сходинкового типу. На цьому наголошувалось у висновках Інституту зоології НАН України, де зокрема відзначалось:

«В соответствии с рекомендациями специалистов – ихтиологов института зоологии НАНУ и Украинского научно-исследовательского института рыбного хозяйства, в районе Александровской ГЭС начата реконструкция обводного канала и превращение его в рыбоход ступенчатого типа. Это делается для того, чтобы открыть проход ценных пород рыб из Бугского лимана на нерест в верховья Южного Буга».

У відповідності з цим, у документах генпроектувальника ВАТ «Укргідропроекту»  міститься наступна інформація:

«На основі вихідних даних Інституту зоології НАНУ, технічних розробок і рекомендацій інституту «Укррибпроект», узгоджених з Головрибводом, в уточненому проекті Ташлицької ГАЕС у складі Олександрівського гідровузла розроблені рибопропускні споруди, які були розглянуті екологічною експертизою під час експертизи уточненого проекту без зауважень. Будівництво рибопропускних споруд передбачено у дві черги:

– перша черга, у складі комплексу Ташлицької ГАЕС при НПР Олександрвського водосховища – 10,0 м;

– друга черга – для остаточно вибраного НПР Олександрівського водосховища – 16,9 м або 20,7 м.

Рішення по рибопропускних спорудах першої черги, розроблені ВАТ «Укргідропроект» на стадії робочого проекту, передбачається узгодити у Головрибводі і компетентних органах Миколаївської області.»

А ось як характеризують переваги рибоходу Олександрівської ГЕС провідні спеціалісти ВАТ «Укргідропроект», автори проекту Ландау Ю.О., Севастьянов В.І., в спеціальному буклеті «Вплив будівництва та експлуатації Ташлицької ГАЕС на навколишнє середовище»:

«…створення в 1985 році будівельного каналу для пропускання витрат П. Бугу в обхід котловану греблі, що будувалась, а також греблі старої ГЕС дало можливість деяким прохідним видам риб підніматись для нересту вище по річці. Збитки рибному господарству, визначені Українським НДІ рибного господарства, компенсуються реконструкцією будівельного каналу і будівництвом рибопропускної споруди в Олександрівському гідровузлі, створенням штучних нерестовищ для різних видів риб, будівництвом риборозплідника і товарного рибного господарства. Це дозволить покращити умови нересту і нагулу прохідних і напівпрохідних видів риб, підвищити вилов та інше».

Ніби все складалось добре: в 1985 році розпочалось будівництво обвідного каналу, тимчасово, на період будівництва греблі Олександрівського водосховища, змінено русло річки, одночасно визначались обсяги робіт для рибоходу і  швидко піднімалась на нові висоти гребля оновленої ГЕС…  Тільки на цьому все й закінчилось. Кілька років бузька весняна вода ще якось пропускала  рибу з пониззя Бугу на традиційні природні нерестилища майже до м. Первомайська. Та тільки з введенням Олександрівської ГЕС в експлуатацію в 1999 році про обвідний канал і рибохід в ньому забули, розпочаті будівельні роботи припинили. Обіцянки генпроектувальника, замовника проекта й обласних чиновників, які обіцяли жителям Миколаївщини відновлення рибних запасів Південного Бугу, не виконано.

Замість реального відновлення життя Південного Бугу, збільшення  рибних запасів енергетики придумали нову фішку – вирішили створити мережу риборозплідників поза межами Олександрівського водосховища.

Ось як про цю програму розповідала Алла Мірошниченко (УКРІНФОРМ) 16 серпня 2010 року:

НА ОЛЕКСАНДРІВСЬКОМУ ГІДРОВУЗЛІ ЗБУДУЮТЬ

 РИБОРОЗПЛІДНИЙ КОМПЛЕКС

Для збереження рибних запасів річки Південний Буг, у ході спорудження каскаду Олександрівська ГЕС і Ташлицька ГАЕС Південно-Українського енергокомплексу, прийнято рішення про будівництво спеціального розплідника для розведення рослиноїдних риб. Тут вирощуватиметься молодняк аборигенних, а також інших промислових видів риб для подальшого запуску в річку Південний Буг, повідомляє відділ зв’язків із громадськістю та ЗМІ ПУ АЕС. Депутати Миколаївської обласної ради погодилися з таким рішенням Мінприроди України.

За інформацією управління капітального будівництва ВП ПУ АЕС, замовником об’єкту виступить Миколаївська облдержадміністрація. Спорудження рибних розплідників вестиметься паралельно зі зведенням третього агрегату Ташлицької ГАЕС. До кінця року планується завершити проектні роботи. На дані цілі буде направлено 700 тис. грн.

У початковому переліку заходів з компенсації збитків рибному господарству передбачалося будівництво рибопропускних споруд на Олександрівському гідровузлі. Але в ході детального розгляду цього проекту фахівці Держкомітету рибного господарства, Національного аграрного університету та Аграрної академії наук висловили сумніви у його ефективності.

Будівництво третього гідроагрегату Ташлицької ГАЕС відбувається згідно з графіком. Через 1,5 – 2 роки енергетики збираються вводити його в експлуатацію. Ось тільки про будівництво «спеціального розплідника для розведення рослиноїдних риб» інформації знайти не вдалось…

Рыбы Южного Буга, занесенные в Красную книгу Украины

В реке Южный Буг насчитывают около 70 видов рыб из Красной книги Украины. Некоторые рыбы, которые были еще несколько десятков лет назад, уже не встречаются. Однако появились в реке виды “чужаки”, которых раньше не было – толстолоб белый, белый амур, чебачок амурский, солнечная рыба.

К редким и исчезающим видам рыб Южного Буга относятся:

сельдь черноморско-азовская, елец европейский, бобырец обыкновенный, быстрянка русская, синец обыкновенный, жерех обыкновенный, голец усатый, бычок Книповича длиннохвостый, бычок серман, бычок-уголовка звездный черноморский, вырезуб причерноморский, украинская минога, бычок-паганель.

Усач днепровский – исчезающий вид, его численность очень незначительна. Эта рыба – настоящий эндемик бассейна реки Южный Буг.

Наш Південний Буг віками не знав такого поневолення, як останні 30-20 років. Безкарність браконьєрів, безгосподарність підприємців, нові фермерські водойми, технологічні та каналізаційні скиди, зазіхання на річку енергетичних проектів, безконтрольність природоохоронних служб, безвідповідальність багатьох прибужан скорочують життя  водній артерії України. Можливо, настав час всім стати на захист річки, що зберегти її для благополуччя наступних поколінь?

За матеріалами Інтернет-видань підготував Анатолій НЕНЬКО.

Show Buttons
Hide Buttons