ЛИСТАЯ СТАРЫЕ АРХИВЫ
У каждого служивого, а тем более журналиста, за годы работы скапливается солидный архив данных на разные темы. И вот приходит время, когда хочется заглянуть в прошлое и полистать архивные страницы нашей истории: что-то выбросить, как утратившее актуальность, что-то сохранить для исследования потомкам, о чем-то напомнить современникам, чтобы вспомнили, «как молоды мы были» и своим трудом творили историю нашего города, района, области, да, в целом, всей Украины.
Ниже приведенные факты личного архива помогут южноукраинцам вспомнить былые годы…
ЯК СТВОРЮВАЛАСЬ УКРАЇНСЬКА АТОМНА ЕНЕРГЕТИКА
В 1991-1995 роках атомна енергетика України, внаслідок розриву традиційних зв’язків з РФ в питаннях технічного та наукового забезпечення роботи АЕС, ускладнень поставок ядерного палива, стала на межу виживання. П’ять українських АЕС виявились у стані технічної ізоляції й адміністративної блокади. Потрібні були кардинальні заходи для створення умов безпечного функціонування ядерних енергетичних установок. Робити це потрібно було невідкладно.
Група керівників підприємств ядерної енергетики у грудні 1991 року добилася від уряду прийняття постанови про створення концерну «Укратоменергопром». Організаційне засідання ініціаторів створення концерну УАЕП відбулось на Южно-Українській АЕС.
Головою ради директорів концерну було обрано Володимира Павловича Фукса. При його безпосередній участі багато зроблено для того, щоб в Україні створити міжнародні засади для безпечної експлуатації і розвитку ядерної енергетики (на фото організатори концерту «Укратоменергопром» під час перебування на ЮУ АЕС) .
Грудневі події 1991 року були визначальними для долі всієї атомної енергетики держави. Закладені тоді принципи створення української ядерної галузі призвели до міжнародного визнання України як держави з високим рівнем ядерних технологій.
За безпосередньої участі В.П. Фукса формувався Московський центр Всесвітньої асоціації організацій, що експлуатують атомні станції, побудовані за російськими проектами. Вагомий внесок його і в створенні Українського ядерного товариства (1992 р.), яке займає провідну роль у формуванні й розповсюдженні знань про ядерно-енергетичні технології, та у співпраці з Міжнародним агентством з атомної енергії ( МАГАТЕ), яке здійснює контроль за роботою українських атомних станцій і оцінює їх роботу.
Переконання в необхідності розвитку енергетичної незалежності України спонукали В.П. Фукса сконцентрувати зусилля будівельних організацій для завершення спорудження і введення в експлуатацію Олександрівської ГЕС, яка стала першим енергетичним об’єктом незалежної України.
15 липня 1994 року за особистий вклад в забезпечення високоефективної роботи Южно-Української АЕС і розвиток міста В.П. Фуксу присвоєно звання «Почесний житель Южноукраїнська».
7 жовтня 1997 року за вагомий внесок у розвиток Миколаївської області він нагороджений відзнакою Президента України «За заслуги» третього ступеня.
У 1997 році колектив енергетиків ЮУ АЕС під керівництвом В.П. Фукса забезпечив на той час максимальний виробіток електроенергії на ЮУ АЕС – 20 млрд. кіловат/годин. За його активної участі побудовано комфортабельне місто з населенням 42 тисячі жителів.
* * *
У листопаді 1997 року, за результатами досліджень, проведених експертами та на підставі незалежних джерел, Южно-Українську АЕС було удостоєно міжнародної нагороди «Ертсмейкер», що у перекладі звучить, як «Людина, що визначає обличчя планети», в номінації «За збереження і розвиток інтелектуально-кадрового персоналу підприємства в період перехідної економіки», а генеральний директор В.П. Фукс був удостоєний персональної відзнаки у номінації «За мудрість і гнучкість політики управління».
КАК СОЕДИНЯЛИ БЕРЕГА ТАШЛЫКА
В период активного строительства объектов пускового комплекса первого энергоблока Южно-Украинской АЭС возникли транспортные неудобства связи будущего города, размещенных на его территории предприятий и строительных участков с промышленной площадкой атомной станции. Особенно эта проблема проявилась, когда началось наполнение Ташлыкского водохранилища. Длинный неудобный дорожный «рукав» сдерживал темпы производства строительно-монтажных работ.
20 мая 1978 года на стройплощадке состоялось совещание по вопросам строительства мостового перехода через будущее Ташлыкское водохранилище. В первоначальном проекте мост через Ташлыкскую балку не предусматривался. Предполагалось автотрассу республиканского значения, связывающую центральную Украину с южными областями и Крымом, проложить по обводной дамбе пруда-охладителя. Такая схема усложняла движение грузовых и пассажирских потоков, затрудняла прокладку инженерных коммуникаций, связывающих город и АЭС.
Учитывая эти обстоятельства, директор строящейся АЭС В.П. Фукс добился внесения изменений в проектную документацию с привязкой железобетонного мостового перехода через пруд-охладитель АЭС. Это сооружение должно было служить надежной технологической связью между городом и промышленной площадкой атомной станции.
Строительство мостового перехода было поручено тресту “Мостострой”, который отличился на строительстве многих сооружений не только в Украине, но и на просторах бывшего СССР. Специалисты треста предложили положить в основу нового сооружения уже имеющиеся железобетонные изделия, что сокращало сроки выполнения работ, а недостающие конструкции изготовить на мощностях специализированного завода ЖБИ в Днепропетровске.
Составленный график строительно-монтажных работ предполагал монтажные работы начать в 1978 году, а закончить и открыть движение по мосту – в канун начала ХХ летних Олимпийских игр в Москве.
Особо хочется отметить заслуги в строительстве моста через Ташлык легендарного руководителя треста «Мостострой» Исаака Юлисовича Баренбойма.
Он наш земляк, родился 21 октября 1910 года в Вознесенске, в еврейской семье служащего. Окончил в 1929 году в Одессе судостроительное училище и поступил в Одесский строительный институт. После его окончания в 1933 году, был распределён в Донецк, где работал начальником службы городских железных дорог, так называлось тогда трамвайное управление. Был призван в Красную Армию, но отслужил только год и после демобилизации поступил на работу в Киевский трест гидротехнических работ. Прошёл путь от проектировщика до начальника строительства первой очереди Днепровской набережной.
В 1938 году был назначен начальником строительства подводного тоннеля через Днепр. Тоннель планировался как стратегический объект и инициатором его сооружения был сам Сталин. Тоннель до войны достроить не успели, и с её началом все сооружения были взорваны, а построенная часть тоннеля – затоплена.
В годы войны под руководством И. Баренбойма введено в строй 39 мостов и переправ через Волгу в районе Сталинграда, через Оскол, Лопать, Дон, Днепр, Северский Донец, Днестр; их общая длина – несколько тысяч километров. На этих работах во всей полноте проявились большие организаторские способности и высокая инженерная квалификация И. Ю. Баренбойма.
После Победы полковник И.Ю. Баренбойм был демобилизован и вернулся в Киев, зачислен в Наркомат путей сообщения СССР. Ему присвоено специальное персональное звание “генерал-директор пути и строительства II ранга” (1945 г.), 22 февраля 1952 года- звание генерал-майора инженерных войск. В 1946 году назначен управляющим строительством Дарницкого железно-дорожного моста в Киеве, где он впервые применил метод “слепых” гидронамывочных работ. Далее руководил “Мостотрестом-2″, Киевметростроем. С 1950 года до конца жизни – управляющий “Мостотрестом-1″, превратил организацию в крупнейшую в СССР, создана им школа мостостроителей получила мировое признание.
И.Ю. Баренбойм руководил строительством уникального, 1543- метрового цельносварного моста имени академика Е.О. Патона, трёх железнодорожных и одного метромоста через Днепр, пешеходного моста. Построенный под его руководством Московский мост имел подвесной пролёт 300 м. Он также вёл строительство второго яруса Республиканского стадиона
“Мостотрест-1″ под руководством Баренбойма соорудил около 3 тыс. искусственных сооружений (железнодорожные и автомобильные мосты: в Днепропетровске, Николаеве, Одессе, Запорожье, Сумах, Черновцах.., за рубежом – в Варшаве, Братиславе.., путепроводы, подземные переходы, транспортные многоуровневые развязки и т.д.).
В 1978 году коллектив южноукраинского участка монтажного отряда №2 треста «Мостострой» приступил к сооружению мостового перехода через Ташлыкское водохранилище на строительстве Южно-Украинской АЭС. Руководитель «Мостостроя» И.Ю.Баренбойм неоднократно приезжал на строительную площадку и посещал г. Вознесенск, где жили родители и где прошли его детские годы.
Исаак Баренбойм – автор проекта по укреплению правого берега Днепра в Киеве, руководитель строительства второго яруса Республиканского стадиона, музея Ленина (нынешний Украинский дом) и множества других известных сооружений столицы Украины.
Страна высоко оценила заслуги И. Ю. Баренбойма. В 1943 году “за выдающиеся достижения в восстановлении железнодорожного хозяйства в трудных условиях военного времени” ему было присвоено почетное звание Героя Социалистического Труда с вручением ордена Ленина и золотой медали “Серп и Молот”. Он награжден двумя орденами Ленина, орденами Октябрьской революции, Красного знамени, Дружбы народов, Трудового Красного Знамени, тремя орденами Отечественной войны, орденом Красной звезды и рядом медалей. Министерство путей сообщения присвоило ему звание генерал-директора пути и строительства 3-го ранга. И. Ю. Баренбойму были присвоены почетные звания “Заслуженный строитель УССР”, “Заслуженный транспортный строитель”, а также “Почетный железнодорожник”.
И. Ю. Баренбойм скоропостижно скончался 27 августа 1984 году в Киеве. Похоронен на Байковом кладбище, где установлен бронзовый бюст.
Его именем названа одна из улиц столицы, на улице Паньковская, 5, установлена мемориальная доска.
З ОФІЦІЙНИХ ДЖЕРЕЛ
16 серпня 1996 року на факс підприємства надійшла копія постанови Кабінету міністрів України від 14 серпня 1996 року № 952 за підписом Прем’єр-міністра П. Лазаренка «Про внесення змін до Переліку об’єктів, на будівництво яких запроваджується мораторій на період проведення надзвичайних заходів щодо стабілізації економіки України та виходу її з кризового стану».
Цим документом із «Переліку об’єктів, на будівництво яких запроваджується мораторій на період проведення надзвичайних заходів щодо стабілізації економіки України та виходу її з кризового стану» було виключено Південно-Український гідрокомплекс (Миколаївська область) із залишком потужності 2200 тис. кіловат.
ЯК ПІДКАЗУЄ СЕРЦЕ
Під таким заголовком 3 липня 1986 року в центральній українській газеті «Радянська Україна» було опубліковане повідомлення власного кореспондента Миколи Біднини (Микола Миколайович у передпусковий період на ЮУ АЕС забезпечував підготовку спеціальних випусків газети на будівництві). У публікації зокрема відзначалось:
«Вагому допомогу подають південно-українські енергетики працівникам Чорнобильської АЕС. Більш як для 400 чоловік, що приїхали сюди з Київщини, селище будівельників та енергетиків стало другою домівкою. Прибулих поселили в нові впорядковані будинки. Близько 60 чоловік уже працюють на Південно-Українській станції.
Для ліквідації наслідків аварії на Чорнобильську АЕС послано дозиметристів, пожежників, відвантажено устаткування та матеріали. Днями до Костянтинівки з Чорнобиля повернулися наші працівники Ю.Рубан, В.Сизов, В.Чернянтьєв, Є.Яблуновський, П.Бойко та інші. Вони з честю виконали свій обов’язок, виправдали довір’я, яке їм було виявлене колективом станції.
За ініціативою працівників цехів теплової автоматики і вимірювань, хімічного, централізованого ремонту та інших вирішено перерахувати у фонд допомоги чорнобильцям премію в сумі 15 тисяч карбованців, одержану колективом АЕС за перемогу у Всесоюзному соціалістичному змаганні».
О ДЕМОГРАФИЧЕСКОЙ СИТУАЦИИ В ОБЛАСТИ
Итоги Всеукраинской переписи населения 2001 года.
Численность населения Николаевской области по состоянию на 5 декабря 2001 года, по уточненным данным Всеукраинской переписи населения, составляла 1 млн. 264,7 тысячи человек. Это на 5% меньше по сравнению с переписью 1989 года, когда численность населения была 1 млн. 330,6 тысячи человек. На каждый квадратный километр территории области приходился 51 человек, в 1989 году – 54 человека.
В области 66% – городское население, 34% (425,9 тыс.) – сельское население). Большую часть населения составляют женщины, 53%, мужчины – 47%.
Население области многонационально. Наиболее многочисленные: украинцы – 81,9%, русские – 14,1% . В области проживают молдаване, белорусы, болгары, армяне, 3,2 тыс. (0,3%) евреев.
В ноябре 2016 года, во время восьмой сессии 7-го созыва Николаевского областного совета, обнародована информация относительно демографической ситуации в области. По данным статистики, в 2010 году население Николаевщины составляло 1 182 000 жителей, на сегодняшний день – 1 157 000.
Анатолий Ненько.
(Продолжение следует)
