Козаки на Миколаївщині

Як козаки на Миколаївщині Потьомкіну фору дали

Апологети «русского міра» стверджують, що цивілізація на південь України, зокрема й на Миколаївщину, прийшла у другій половині ХVIII століття на багнетах «катеринених військ». І намагаються будь-що підвести під це «доказову базу». Проте недавні знахідки миколаївських краєзнавців вкотре переконують у хибності таких тверджень, повідомляє http://www.ukrinform.ua

Нещодавно група ентузіастів знайшла в селі Ульянівка Новобузького району козачий кам’яний хрест, датований 1702 роком. Подальші дослідження показали, що на Миколаївщині збереглося чимало подібних хрестів, які належать до тієї ж епохи. Ці знахідки свідчать, що освоєння і заселення території, яку нині займає область, почалося задовго до часів Потьомкіна і саме запорізьким козацтвом. Причому, мало воно масштабний характер. Зрозуміло, це абсолютно не вписується в усталені стереотипи тих, кому тривалий час насаджували думку, що освоєння цієї території відбулося завдяки Російській імперії.

Не вивчати, забути, не чіпати

Сьогодні вчені визнають той факт, що історія України періоду середньовіччя вивчена вкрай недостатньо. І якщо його ранній період – до середини ХІІІ століття – більш-менш відомий, то, починаючи з періоду становлення Золотої орди, історичні події висвітлюються фрагментарно або спотворено. Зокрема, таку тенденцію можна простежити на прикладі Північного Причорномор’я. На це вказують відомі миколаївські дослідники Віктор Гребенников та Ігор Смирнов. А кандидат історичних наук Іван Снітко зазначає, що увага істориків і археологів концентрується на древньому періоді. Наприклад, у Миколаївській області досить добре вивчена Ольвія. А потім настає «біла пляма», яка закриває часовий відрізок аж до кінця XVIII століття.

Такий стан справ – результат вибіркового підходу, який процвітав, як мінімум, кілька десятиліть. Певні загальновідомі історичні факти намагалися не афішувати. Причому замовчувалися саме ті речі, які були невигідні російській чи радянській владі. Наприклад, радянська офіційна історіографія хоча й визнавала, але намагалася особливо не розповсюджуватися з приводу того, що у Причорномор’ї в часи Великого князівства Литовського (14-е – перша половина 16 ст.) існували такі фортеці як Дашів (Очаків), Сокілець (Вознесенськ) та інші. Замовчувався і той факт, що жило в них переважно українське населення. Набагато зручніше було підтримувати твердження, що з навали Батия і до часів Потьомкіна тут було «Дике поле», яким кочували татари.

Більше того, в радянський період учені, які займалися «неправильною» історією України, піддавалися репресіям. Наочний приклад: відомий історик і краєзнавець Феодосій Тимофійович Камінський, який був директором Миколаївського історико-археологічного музею з 1923 по 1929 роки, захоплювався українським козацтвом і багато часу присвятив вивченню старих кладовищ та уцілілих церков. Як наслідок – його кілька разів заарештовув НКВС за сфабрикованими звинуваченнями. Але одне з них таки відповідало дійсності – формулювалося воно як «спроба перетворити миколаївський музей в центр української культури».

Взагалі-то, стратегію замовчування невигідних фактів з історії України активно використовували ще в Російській імперії. Проте створені стереотипи на диво живучі. Їх активно використовують і досі. Так, міф про те, що цивілізація прийшла в «Дике поле» завдяки російській імперії, досі дуже популярний у середовищі прихильників «русского міра». А що несуть Україні подібні політичні організації, сьогодні добре видно по руїнах на Сході України.

На Миколаївщині запорожці проживали ще з ХV століття

Але все ж повернемося до недавніх знахідок. За словами миколаївського краєзнавця Олександра Кошматого, а саме він знайшов могильний хрест в Ульянівці, територія Південного Прибужжя починає освоюватися і заселятися, починаючи вже з XV сторіччя. А в XVII поселення стають численними. І пов’язані вони із запорізькими козаками. Так, вищезгаданий хрест в селі Ульянівка (стара назва – Курінний Брід) стоїть на могилі запорозького козака на прізвище Рубан.

Кам’яні хрести на козацьких могилах XVII століття були практично на всій території Миколаївської області. «У селі Баловне Новоодеського району зафіксовано хрест, датований 1679 роком», – розповідає А.Кошматий.

«Значна кількість поселень виникла в середині XVII століття, коли, у відповідності зі Зборівським договором, від Польщі до України відійшли землі по річці Синюха. І хоча офіційна дія договору тривала всього кілька років, українське населення звідси вже не йшло, та й поляки не дуже прагнули селитися на територіях, які потерпали від татарських набігів», – розповідає відомий миколаївський краєзнавець Октябрина Ковальова. У цей період з’явилися поселення-зимівники Орлик, Лиса Гора – Первомайського, Костувате, Крива Пустош Братського, Баловне, Новомиколаївка – Новоодеського, Привільне, Піски Баштанського, Костянтинівка – Арбузинського районів і десятки інших.

Нині на Миколаївщині зафіксовано 314 козачих поселень, з них у 220-ти визначено точне місце розташування.

І жили, і кордон охороняли

Поселення запорожців були не просто мережею населених пунктів, вони входили в систему оборони від набігів кочівників. Саме тому мали елементи фортифікаційних споруд. Збережені в Південному Прибужжі вали та їх фрагменти свідчить про існування тут городищ-укріплень XVI-XVII ст. «Сліди оборонних споруд знаходять біля Кам’яної Балки Первомайського району, де проходили жорстокі бої козаків із татарами. На території Вознесенська був опорний пункт, відомий як «Запорізький Вал». Проіснував він тут до середини XVIII століття. І таких прикладів дуже багато», – розповідає О. Ковальова.

Система охорони кордонів включала в себе застави і сторожові пости. Їх нараховувалися десятки і багато були добре укріплені. Запорожці також добре розуміли важливість переправ, тому майже поряд із кожною з них був сторожовий форпост.

Простежується прямий зв’язок між зимівниками запорожців і нинішніми містами й селами. Встановлено, що, як мінімум, 144 населених пункти Миколаївщини виникли на основі цих поселень. Серед них райцентри Новий Буг, Криве Озеро, і десятки теперішніх сіл. На місці зимівника з’явилося і село Ульянівка, де якраз було знайдено вищезгаданий хрест.

А як же сам Миколаїв? Чи справді до Потьомкіна тут було «Дике Поле»? Звісно, ні. При злитті Бугу та Інгулу була поромна переправа через Інгул, яку називали Козацький перевіз. А за свідченням кандидата історичних наук Володимира Рубана, на території нинішнього заводу ім. 61 Комунара в 1730-х роках розташовувалася кузня запорожців. На картах ХVIII століття на місці нинішнього Миколаєва були позначені кілька поселень запорожців: Рушеринівка, Рибальська, Кут Хлюща, Кут Умаха, Кут Осницький. Це вже доведені факти.

Всі наведені аргументи свідчать про те, що задовго до Потьомкіна Миколаївщина була вже добре освоєна і заселена запорозькими козаками, і ніщо тут навіть не нагадувало про міфічне «Дике поле». Тож якби до вивчення власної історії ми ставилися уважніше, своєчасно розвінчували міфи, то й сьогоднішніх проблем на Донбасі могло б і не бути.

Алла Мірошниченко, Миколаїв.

Show Buttons
Hide Buttons