РОДНАЯ СТОРОНА. Фрагменты истории Побужья

Нові дослідження в околицях Запорозького Ґарду

Однією зі славних сторінок української історії є Запорозька Січ або Вольності Запорозького Козацтва. Це державне утворення виникло внаслідок стихійної колонізації земель Середнього та Нижнього Подніпров’я і Побужжя у середині ХVІ ст. та проіснувало в умовах постійної небезпеки від свого південного сусіда – Оттоманської Порти та її сателітів — майже до кінця ХVІІІ ст. Від навколишніх монархічних держав воно відрізнялося республіканським устроєм та виборністю старшини.

У назві зафіксоване й географічне розташування цієї козацької держави – за порогами, які в кількох місцях перепиняють Дніпро, Південний Буг та інші менші річки, що течуть на південь. У нижній течії ці ріки перетинають степову фізико-географічну зону, яка охоплює тут південні схили Подільської та Придніпровської височин. Ландшафтну структуру регіону утворюють місцевості: підвищена хвиляста лесова рівнина, глибоко розчленована ярами та балками. Поверхня поступово знижується з північного заходу на південний схід від 200 – 250 до 90 – 100 м на вододілах. Трапляються поди та останці кристалічних і осадових порід. На схилах долин, річок і деяких балок виходи гранітів тягнуться на значні віддалі. Долини річок вузькі, й заплавна тераса в них здебільшого нерозвинута. Окреслений регіон належить до посушливої, дуже теплої агрокліматичної зони. На схилах ярів та балок збереглась природна лучно-степова різнотравна і чагарникова рослинність, трапляються байраки, невеликі заплавні осокірники, вербники та схилові чагарники з терном, шипшиною, дерезою. Невеликими ділянками збереглися наскельні діброви, що є характерним для гранітних відслонень. На приступках в ущелинах росте кучерява поросль дуба звичайного, липи, клену польового та груші. З кущів зустрічаються клен татарський, глід, гордовина, жостір, терен степовий, скомпія.

На жаль, від того часу збереглося дуже мало пам’яток. Місця розташування тодішніх столиць, чи, скоріше, головних укріплених ставок Війська Запорозького сьогодні опинилися на дні дніпровських водосховищ. Більше пощастило пам’яткам, розташованим на західних землях Війська Запорозького на території Буго-Гардівської паланки, які до сьогодні залишаються мало дослідженими.

Одним із таких місць є урочище Гард — місце розташування центру Буго-Гардівської Паланки, що знаходиться на р. Південний Буг поблизу від міста Южноукраїнська Миколаївської області. Але сьогодні і над цими священими для кожного українця пам’ятками, над неповторними ландшафтами, де збереглися рідкісні види флори і фауни, нависла загроза повного знищення. Будівництво споруд Ташлицької ГАЕС та Олександрівського водосховища вже призвело до непоправних втрат: повністю знищено Паланкову балку з розташованими в ній головним військовим табором та запорозьким цвинтарем, наполовину затоплено Клепаний (Ґардовий) острів, у нижній частині підтоплено Ґардовий поріг.

Історії Гарду та досліджених у ньому козацьких пам’яток було присвячено низку авторських статей і публікацій. Тому, не зупиняючись на цьому, переходимо до опису нових матеріалів козацької доби, добутих Миколаївською експедицією Інституту археології НАН України в околицях Ґарду протягом останнього часу.

Багатошарове поселення Ґард, археологічні матеріали козацької доби якого публікуються у цій статті, розташоване з правого берега ріки у нижній частині клинуватого схилу, обмеженого двома байрачними балками зі струмками, навпроти Клепаного (Ґардового) острова і скелі Пугач, утворюючи ніби ворота до Гарду, поблизу с. Богданівка Доманівського району Миколаївської області. Сучасні мешканці села називають це місце Сокурі, з наголосом на останньому складі. Це поселення було відкрите ще в 1930 р. Богесівською археологічною експедицією, котра у 1930 та 1931 рр. провела тут під керівництвом Т.Мовчанівського археологічні розвідки та розкопки. У звіті Бозької експедиції ця балка має назви: Осокорова, а також Гардова. Автори звіту надали нововідкритому поселенню ім’я „Ґард”, хоча саме урочище Ґард знаходиться трохи вище по Богу й пов’язується з місцем розташування Старого, або Козацького гарду, що знаходився навпроти північного кінця Клепаного (Ґардового) острова.

Археологічні матеріали козацького часу Бозька експедиція виявила в трьох місцях: 1) навпроти скелі Пугач, поміж двох байрачних балок у горішній частині – рештки правильно спланованої військової осади ХVІІІ – ХІХ ст. з матеріалами того ж часу; 2) посередині клину між плесом та верхнім плато – рештки рибальського житла з піччю; 3) на підступах до Ґарду з боку степу (західний схил Осокорової балки) — залишки кераміки та залізних виробів ХVІІ– ХІХ ст.5. На жаль, матеріали цих досліджень не були опубліковані, самі ж вони загинули під час Другої світової війни чи в результаті нищення українських музеїв комуністами.

Крім описаних пунктів культурний шар того ж часу простежено автором у 1985 р. й у нижній частині гардового клина на самому поселенні Ґард. Серед добутих у шурфах численних уламків кераміки та скла виявлено, зокрема, довгу залізну голку що, певно, використовувалася рибалками при нанизуванні риби для її в’ялення, та дуже рідкісний втульчастий наконечник стріли.

У 2006 р. Миколаївська експедиція Інституту археології НАН України відновила стаціонарні розкопки цього поселення. Протягом сезонів 2006– 2008 років було розкопано близько 200 кв. м площі цього поселення. Рівень залягання культурного шару відповідає природному пониженню рівня тераси. Різноманітні матеріали буго-дністровської культури та раннього Трипілля, пізнього Трипілля, середньостогівської культур, доби середньої та пізньої бронзи, римського часу та XVII – XІХ ст. залягали в товщі гумусованих суглинків від самої поверхні до глибини 2,0 м. Матеріали ХVІІ – ХІХ ст. лежать на глибині до 0,3 м від поверхні. Найчастіше траплялися знахідки кераміки.

Кераміка кружальна, виготовлена з глини з домішкою піску. Поверхня сірого та коричневого кольорів, товщина стінок 0,3– 0,8 см. Вона сильно подрібнена, тому не вдалося реконструювати жодної повної форми. Тим не менш, за зразками вінець ми виділяємо горщики з невисокими, трохи відхиленими назовні, вінцями, частина яких не має орнаменту, інша частина орнаментована рельєфними паралельними лініями  або червоно-брунатною фарбою у вигляді паралельних ліній на шийці та тулубі посудин. У якості орнаментації використовувалися також прогладжені лінії у вигляді косих ліній чи косої сітки. Виявлено кілька уламків ручок у вигляді валиків. Зустрічаються покришки з пласким відростком та миски, внутрішній бік яких покритий поливою червоного, коричневого, зеленого та молочного кольорів, поверх якої нанесено орнамент поливою інших кольорів у вигляді концентричних ліній, зиґзаґу.

Залізні вироби. Серед залізних виробів виявлено рідкісний наконечник стріли вильчастої форми з розширеною знизу підставою та округлим у перетині черешком. Черешкові наконечники стріл, переважно ромбовидної форми, були найбільш вживаними в Україні ще з князівських часів і на теренах Східної Європи, вони використовувалися до пізнього середньовіччя. Саме такі наконечники стріл були відомі в козацькому війську, що було підтверджено під час розкопок на місці Берестецької битви. Щодо татаро-монгольських наконечників стріл, то всі вони були черешковими.

Серед інших залізних виробів відмітимо частину кінського вудила, пряжку, певно, від кінської упряжі та уламок бритви, підківку від чобіт та кілька предметів, призначення яких не вдалося встановити.

Монета. У верхньому шарі ґрунту трапилася російська мідна монета номіналом 1 копійка. На аверсі зображено двоголового орла зі скіпетром та землею. Дата не читається. На реверсі – зверху зображення корони, нижче напис: „1 копейка”, підкреслений лінією, під якою викарбовано два ініціали „И” та „М”; півкругом зображено лавровий вінок. Діаметр монети 2,5 см. Монету можна датувати десятими роками ХІХ ст., підтвердженням чому є зображення ідентичної монети, що датується 1813 р.

У північній частині поселення на краю тераси на глибині 1 м від поверхні виявлено поховання людини, яке можна пов’язати з часами існування рибного промислу та ґардового перевозу через ріку. Скелет дорослого лежав випростано на спині головою на північний захід. Могильна яма над ним (з глибини 0,4 м) була закидана великим камінням. Супроводжуючий інвентар відсутній.

За історичними даними, в урочищі навпроти Паланкової балки, в якій знаходились військовий табір та цвинтар, існувала в запорожців стара переправа (перевіз) через Буг, куди сходилися кілька великих транзитних шляхів, відомих під такими назвами: Чорний польський (Шпаків), Гардовий (Королівський), Січовий вищий, Січовий нижчий та Керван-Іоль.

З правого берега до річки (у часи Запорозької Січі правобережжя Південного Бугу знаходилося під владою тодішньої Туреччини) у цій частині Південного Бугу можна під’їхати лише в двох місцях: між двома балками через досліджуване поселення (Сокурі), що знаходиться трохи вище Паланкової балки, або ж через розміщену нижче Зінцеву (Лідину) балку. Розташування археологічних матеріалів козацького часу у нижній частині ґардового клину (поселення Ґард), посередині клину між плесом та верхнім плато, на підступах до Ґарду з боку степу та розташування тут військової осади ХУІІІ – ХІХ ст. дозволяє нам стверджувати, що Керван-Іоль розпочинався від Бугу саме в Сокуровій балці. Непрямим підтвердженням цьому є досить зручна, добре облаштована дорога, що веде до річки вздовж Сокурової балки, і якою до сьогодні користуються місцеві жителі та рибалки.

Добуті на поселенні Ґард матеріали важливі також і з погляду дослідження історії землеробської колонізації тоді мало заселеного степу. Судячи з матеріалів, добутих в околицях Запорозького Ґарду, ця колонізація була українською.

У кінці ХVІІІ ст., уже після розгрому Січі, неподалік Ґарду на правому березі Богу, виникне нове поселення Ґардове, засноване вихідцями з Ґарду. Це поселення відоме лише за розвідками Миколаївської експедиції.

Микола Товкайло (Переяслав-Хмельницький), старший науковий співробітник Інституту археології НАН України, кандидат історичних наук

Show Buttons
Hide Buttons