РОДНАЯ СТОРОНА. Фрагменты истории Побужья

САБАТИНІВСЬКИЙ ЧОВЕН

Влітку 1937 року на піщаному дні р. Південний Буг, поблизу с. Сабатинівка Улянівського району Кіровоградської області, місцевими жителями  була виявлена історична реліквія – стародавній дерев’яний  човен. Він лежав на глибині близько 3 метрів,  міцно стиснутий  піском та намулом. Самотужки сільським мешканцям не вдалось витягти човна на берег. А зваживши на історичну цінність знахідки, звернулись до спеціалістів Одеського археологічного музею. Дослідивши знахідку під водою, одеські археологи підтвердили унікальність човна і його  важливе значення для вивчення історії краю. Однак спроби підняти човен на поверхню не увінчались успіхом – тільки й вдалось відірвати від затонулого човна шматок деревини.

Тоді археологи, при підтримці місцевої влади, звернулись за допомогою для підняття унікального стародавнього човна з дна Південного Бугу до керівництва державної організації, яка діяла в межах Радянського Союзу і називалась «Експедиція підводних робіт особливого призначення», фахівці якої спеціалізувались на піднятті з морських глибин підводних човнів, кораблів тощо.

А вже на початку вересня на місці знахідки з’явилась група водолазів, спеціалістів з підводної археології на чолі з професором Р.А.Орбелі, який  свого часу обґрунтував актуальність створення наукового Інституту гідроархеології і Всесоюзного музею підводних досліджень в системі Академії Наук. Підйом сабатинівського човна для Орбелі став першим досвідом для підтвердження його розробок по підготовці спеціалістів – гідроархеологів.

Очевидці тих подій стверджували, що роботи по підйому човна проходили майже в таємній  обстановці.  Місце підняття охороняли НКВДисти, які до роботи допустили тільки приїжджих спеціалістів та окремих жителів села, які були залучені до земляних робіт та обслуговування механізмів. Спочатку гідроархеологи у спорядженні для підводних робіт розчистили  вікові поклади піску та намулу і міцно закріпили трос, який приєднали до трактора. Повільно збільшуючи натяг тросу, вдалось відірвати човна від поверхні річкового дна і витягти на берег. Археологи в човні виявили багато керамічних предметів. Всі знахідки навантажили на вози і під охороною відвезли на залізничну станцію, а звідти потягом  – до Ленінграду.

Про сабатинівський човен широкій громадськості стало відомо з книги «Из глубины веков и вод» відомих дослідників підводної археології Гюнтера Лінда і  Едмунда Бреттшнейдера, яка вийшла друком у 1969 році в Ленінградському видавництвіі  «Гидрометеоиздат». Ось як вони розповідають про знахідку у водах Південного Бугу неподалік села Саботинівки Кіровоградської області.

Сабатиновский челн
“В 1934 году профессор Рубен Абгарович Орбели получил от Главного управления Краснознаменной экспедиции подводных работ на морях и реках СССР (ЭПРОН) поручение, которое его безмерно обрадовало. Молодому ученому было предложено написать историю развития водолазного дела от древнейших времен до наших дней. Орбели занялся изучением всей имеющейся литературы по этому вопросу – книг и статей из специальных журналов, он собирал материалы и вел картотеку. И чем больше он углублялся в работу, тем сильнее росло в нем желание применить на практике свои новые познания. Вскоре ему представился такой случай.
Один пятнадцатилетний мальчик (Володя Глухой – прим. перев.) из села Сабатиновка узнал на уроках истории, что на Южном Буге произошло когда-то вооруженное столкновение между запорожскими казаками и турками. Во время стычки несколько лодок той и другой стороны перевернулись и пошли ко дну. Любознательный паренек задумал своими силами разыскать эти лодки. Он обследовал окрестные берега и в один прекрасный день действительно обнаружил в Буге затонувший челн. Весть о находке сразу же распространилась по всей стране и, конечно, заинтересовала Орбели. Он приехал в Сабатиновку и попросил юного ныряльщика показать ему место находки. Челн лежал под крутым обрывом в двух километрах от села. Орбели снарядил на дно Буга команду эпроновцев, которые в последующие два дня подняли лодку из воды.
Но могло ли это судно принадлежать запорожским казакам?
Внимательно рассматривал ученый, поднятый из прибрежного ила челн. Внутри дерево было обугленным, значит, судно изготовили путем выжигания бревна – способ, которым еще и сейчас пользуются островитяне экваториальной и южной части Тихого океана. Челн затонул, по всей вероятности, тогда, когда запорожских казаков еще и в помине не было. Анализ древесины показал, что это дуб и что возраст челна никак не менее двух с половиной тысячелетий.
«Все говорило за то, что мы имеем дело с уникальной вещью… – писал Орбели, – длина челна 6 м 81 см… Судно выделано из цельного дерева, однодревковое; борта его сохранили первоначальную округлость ствола… На правом борту во всю его длину – древние зарубины и засечки – следы ударов тупым орудием вкось. Создается впечатление, что судно не только ударялось о пороги или о берег, но и подвергалось нападениям».
Торжественно препроводил профессор Орбели драгоценную находку в Ленинград. Об этом событии было напечатано в газетах, и на всем пути следования Сабатиновского челна навстречу ему выходили люди, чтобы посмотреть на старинное судно, которому втрое больше лет, чем самому древнему памятнику русской старины, и которое, тем не менее, сохранилось в воде почти неповрежденным. Транспортировка челна превратилась в своего рода агитационный пробег за развитие в Советской стране молодой науки – подводной археологии.
Юный изыскатель Володя стал героем в глазах своих сверстников. Бугский челн, древнейшее из судов, когда-либо поднимавшихся из воды, является ныне украшением Ленинградского Военно-морского музея”.

А в розділі Хронології історії підводних археологічних досягнень є й посилання на знахідку на Південному Бузі. Там, зокрема, відзначено: «1937 -советский ученый Р. А. Орбели поднимает из Буга древнюю гребную шлюпку, пролежавшую в воде 2500 лет.»

(Подробнее читайте на сайте  http://thelib.ru)

Після вивчення сабатинівської знахідки археологи  виставили залишки бузького човна в музейну експозицію. В роки Великої Вітчизнянної війни сабатинівський човен було евакуйовано до Улянівська, після війни його повернули до ленінградського музею. Зараз сабатинівський човен – один з основних експонатів Центрального військово – морського музею м. Санкт-Петербурга.

За час музейного зберігання було кілька спроб детального дослідження сабатинівського човна. Ще в 1938 році спеціалісти Державного Ермітажу провели його консервацію  з використанням спеціального клею, приготовленого зі скипидарно – каніфольної емульсії.

Під час наступних досліджень  було встановлено, що човен було видовбано зі стовбура  360-річного дуба за допомогою кам’яних знарядь і вогню. Довжина човна — до 7 м, ширина — 80 см, висота — 1 м, товщина корпусу — від 8 см у верхній частині до 10 — у нижній; вантажопідйомність — 1,5 т. На бортах човна зроблено 14 отворів діаметром до 15 см, які могли бути пристосованими для кріплення петель весел або оберемків очерету для рівноваги на воді. Стан деревини та її хімічний аналіз вказували на вік човна  у межах 2500 – 3000 років. На човні могли плавати до десяти людей з чималим вантажем.

Цікаві подробиці.

Принагідно зазначимо, що перші історично відомі човни (триреми) з’явилися у давніх греків, а пізніше – у римлян, через 1,5 – 2 тисячі років після доби кам’яного віку. І виготовляли їх уже залізними знаряддями. До того ж ні в Греції, ні в Римі човнів-однодеревків не видовбували. В інших морських країнах Європи (в основному у прибалтійських) такий тип суден з’явився наприкінці 1 тисячоліття до н.е. Взагалі перші у світі човни піроги племена Америки, Африки, Океанії виготовляли за допомогою каркаса і натягнутих на нього шкір.

Згідно з офіційною інтернет – сторінкою ленінградського Центрального військово-морського музею, «Історія мореплавства в Росії налічує не одне тисячоліття. Про це свідчить древній човен – однодеревка, що знаходиться в експозиції, який датується археологами початком першого століття до нашої ери».

Село Сабатинівка на лівому березі річки Південний Буг відоме ще й тим, що поблизу знаходяться залишки двох поселень трипільської культури 2-ої половини 4-го тис. до н.е. Поселення досліджувалися в 30—40-х роках минулого століття. Тут були відкриті залишки наземних будинків, антропоморфні статуетки, мідні і кістяні вироби, розписна кераміка.  А також знайдено предмети, що відносяться до пізнього етапу зрубової культури. На ранньотрипільському одношаровому поселенні  виявлені залишки глинобитних будинків з кам’яними порогами і землянки, всіляка кераміка, знаряддя з каменя, кістки, рогу, антропоморфні статуетки і ін.

Однак повернемось до сабатинівського човна. Як свідчать історики, подібні конструкції плавзасобів  для своїх водних походів використовували запорозькі козаки. Достеменно відомо, що й  виготовляли їх на території сучасної України.  І зараз є майстри в Україні, які зі стовбура велетенського дубу  створюють човен – однодеревку, який здатний долати великі відстані водних шляхів і численні бузькі пороги (на фото). Отже, вчені не сумніваються:  човен – місцевого виробництва, вірогідно, його виготовили майстри племені троянів, які жили в межиріччі Південного Бугу й Синюхи.

Трояни були корінними мешканцями цих місць. Вони заселили ці землі з IV тисячоліття до н.е. Історичні дослідження останніх років  проливають світло на походження українського народу і стверджують  про  існування у центрі України, в Північному Причорномор’ї, давньоукраїнського племені троянів – одного з трипільського об’єднання, Троянської держави.

Нещодавно редакційно – видавничий центр Чорноморського державного університету імені Петра Могили  підготував до друку монографію «Українська земля, як один із центрів виникнення світової цивілізації, первісних витоків і початкових етапів нашої історії» (http://lib.chdu.edu.ua), в якій, зокрема, описана «доля» сабатинівського човна і його значення для сучасного трактування  української історії.  І зокрема:

«…дотепер човен залишається тільки експонатом. Наукова робота стосовно нього зовсім не ведеться, бо російські вчені, напевно, у цьому не зацікавлені. Адже для багатьох із них російський флот починається з Київської Русі, яку більшість вперто ототожнює з Росією, царем Петром І. Звідси, очевидно, сабатинівський човен не вписується у загальноприйняту концепцію зародження і розвитку морського флоту в Росії. Інакше чим пояснити, зокрема, те, що в жодній з наукових праць про морський флот після 1937 р. жодним словом не згадується сабатинівський човен.

Фундаментальна праця «Краснознаменный Черноморский флот” історію мореплавства (ясна річ, у Росії) починає з 626 р., коли південні і східні слов’яни брали в облогу Константинополь. А Українська Радянська Енциклопедія повідомляє, що “суднобудування було відоме ще в стародавніх Єгипті, Китаї, Римі, Греції, Індії, а також Київській Русі». Втім, у більшості з названих країн дуби, як відомо, не ростуть.

А племена, з легкої руки В. Хвойки, назвали трипільськими. Однак то ж було об’єднання, союз племен, до якого входило й плем’я троянів. Саме ці ж наші далекі предки зробили такі найбільші у світі відкриття і винаходи: випекли першу хлібину, винайшли колесо (коло), запровадили літочислення, приручили коня та багато ін.

Чужоземців у ті часи цей край не знав. Перші з них – греки – припливли морем на згадуваних триремах у Північне Причорномор’я не раніше VIII ст. до н.е.  На той час сабатинівському човну було вже за 2 тисячі років. Давньоукраїнські племена троянів, лелечів, венедів, любечів, полян та ін., які складали єдине об’єднання – Оратанію – Україну, плавали на човнах -однодеревках не лише внутрішніми річками. На думку багатьох дослідників, трояни заснували на берегах Дарданелл місто Трою, оспівану Гомером. (До речі, знаний миколаївський краєзнавець, голова Пушкінського клубу Анатолій Золотухін у виданій 2001 року персоналії про Гомера доводить, що останній був миколаївського походження). А щодо Трої, про це вже мовилося, то цей факт тепер визнають провідні фахівці. А яку пам’ять у назвах на рідній землі залишили трояни по собі! Великі Трояни, Троянка, Троянове та ін. є на Кіровоградщині, Миколаївщині, Житомирщині, тобто на місцях, де трояни проживали.»

Ось так випадкова знахідка 1937 року поблизу українського села Сабатинівки змінює традиційні твердження про непросту історію тепер вже незалежної України.

І на закінчення. Україна здобула давноочікувану незалежність і прагне повернути «додому» істино українські національні скарби, які протягом тривалого часу відбирались для зберігання та використання на просторах Російської Федерації. Зараз достеменно відомо, що ще в період феодальної роздробленості Київської Русі москвини, користуючись сприятливими для себе обставинами, безжально грабували та вивозили з України (як трофеї) шедевральні твори, зразки найвищого досягнення у мистецтві українських митців. За підрахунками наших істориків, встановлено, що в музеях та в інших спеціалізованих установах Російської Федерації зберігається понад 30 тисяч  антикварних речей, вивезених з України в різні часи. Щоб повернути награбоване на батьківщину, Україна звернулась до державних органів Російської Федерації  з вимогою повернення українських культурних цінностей, незаконно вивезених з України на територію Росії. У представленому переліку – твори сакрального мистецтва, ікони, твори образотворчого мистецтва, скарби,  речі матеріальної культури, серед яких і
сабатинівський човен (ІІ-І тис. до н. е.), що зберігається у Центральному військово-морському музеї (м. Санкт-Петербург).

Однак від «білокам’яної» – ні пари з вуст.

Show Buttons
Hide Buttons