Небо над Солдатським

На Вознесенщині, за вісімнадцять кілометрів на північний схід від районного  центру, є маленьке село Вознесенське. А трохи далі, в глибинку – ще одне і ще менше – Солдатське. На жодній карті його немає. Бодай цяточки! І згадують його вряди-годи. Історія ж щонайменше двічі вписала село Солдатське до своїх вікопомних аналів. Коли в кургані, що поблизу села, знайшли скіф’янку у золотих прикрасах, бронзове дзеркало, металевий ніж і наконечники стріл. І 1997-го – коли Солдатське довідалося, що у далекий, незвіданий космос на американському космічному кораблі Space Shuttle “Columbia” полетів Леонід Каденюк. Той самий Леонід, який ще хлопчиком майже щоліта приїздив у Солдатське до своїх дідуся й бабусі, до маминих родичів.

Буковинське село Клішківці, де він народився й жив, і побузьке  Солдатське, затамувавши подих, рівно п’ятнадцять діб шістнадцять годин тридцять сім хвилин і одну секунду слідкували за космічним польотом свого сина й онука. Два українські села, як батько й мати, владно ввійшли в душу майбутнього космонавта і стали важливими складовими його власного світу.

 

А світом Леоніда Каденюка було небо. Завжди  тільки небо – високе, мінливе і всеосяжне. Як наче не він, а воно обрало його своїм покровителем. Ніколи – ані в дитинстві, ані опісля, в юнацькі роки, та й навіть у зрілому віці – воно не спроможне було наситити його цікавість. Хлопчиком забирався на височенний горіх біля хати аж на саму верхівку – щоб можна було зазирнути у ніжно блакитне провалля небесної вічності і розгледіти круговерть злитої воєдино землі з небом. Там, на верхівці, їх було тільки двоє: він і його небо. Та ще сухий шелест могутнього дерева. На ньому так легко було уявити себе у кабіні, за штурвалом винищувача, в небі, де легко і просто торкнутись рукою зірок…

Леонід розхитував батьків горіх. Сильніше, сильніше… Хлопчик летів до зірок…

* * *

Леонід підростав, а космічна героїка, що хвилювала й розбурхувала романтичну уяву, вже переходила у вимір людської пам’яті. У космос злітав Юрій Гагарін. За ним – ціла плеяда сміливців. Реальністю ж для сільського підлітка, душа якого марила небом, було тільки одне – прокладати до нього свій шлях. Одержимий ідеєю стати льотчиком, Леонід закінчує школу зі срібною медаллю, гартує себе у футболі, у волейболі, у вільній боротьбі. І недарма! Із сотень абітурієнтів жорстоку медичну комісію до Чернігівського вищого військового училища льотчиків пройшов лише Каденюк. Приймальна комісія у захваті: знання у хлопця блискучі. Адміністрація ж розгублена: хлопцеві тільки шістнадцять, а до училища приймають з сімнадцяти років.

Леонід таки став курсантом: самі ж військовики й допомогли до нього вступити.

Він дуже хотів стати льотчиком. Знав, що ним буде. Можливо, тому й не було особливих ускладнень чи перешкод. Щоправда, свій перший політ переніс дуже гостро. Вже у повітрі, на вельми значній висоті, несподівано виявив, що інструктора з ним не було. Він і літак – одні у безмежному й чистому-чистому і легкому, як подих дитини, лазурному небі…

* * *

Шлях до зірок Леоніда Каденюка можна назвати трояндовим. Ось він, його стрімкий злет у космос, щабель за щаблем: 1976 рік. Із 254 льотчиків-претендентів до Центру підготовки космонавтів зараховано лише дев’ять. Леонід Каденюк – в їх числі. Він проходить повний курс підготовки до польотів на кораблях типу “Союз”, на орбітальні станції типу “Салют”.

1977-1979. Без відриву від роботи у Центрі підготовки космонавтів закінчує школу льотчиків-випробувачів при Науково-випробувальному інституті імені В.П.Чкалова. проходить й унікальну, загально космічну підготовку на всіх космічних кораблях “Союз”, “Союз-ТМ”, частково – на орбітальній станції “Мир”. Пройшов і підготовку за повною програмою командира космічного корабля “Союз-ТМ” та за програмою командира багаторазового космічного корабля “Буран”.

1982-1988. Леонід Каденюк – космонавт-випробувач групи багаторазових космічних систем. Налітав більш як 2400 годин. Підготував півтора десятка льотчиків. Льотну практику успішно пройшов більш як на півсотні літаків різних типів і модифікацій, в тому числі на аерокосмічному літаку “МиГ ЭПОС”.

1988-1990. Відпрацював систему посадки орбітального корабля “Буран” на крутій глісаді на літаку-лабораторії МиГ-25. готувався як командир українського екіпажу для польоту на орбітальну станцію “Мир”. Політ відмінили, і Леонід Каденюк пройшов підготовку до космічного польоту, що передбачав стиковку безпілотного корабля “Буран” та орбітальної станції “Мир”. Ще одна підготовка – до польотів на орбітальну станцію “Мир” – командиром космічного корабля “Союз ТМ”.

Розповідав: підготовка до польоту у космос була дуже жорсткою. Крім тренувань з перевантажень і невагомості, у барокамері, термокамері і сурдокамері, була і наукова підготовка. У космосі він мав працювати як біолог, астроном, еколог, астрофізик. І це – окрім досконалого знання бортових систем космічного корабля, орбітальної станції.

І тут, як і в школі, Леонід вчився лише на “відмінно” – інакше вчитися тут взагалі не мало сенсу. Коли з’являвся на іспит, екзаменатори казали : “А, приїхав Каденюк. Його можна не питати – він все знає…”.

Не все складалося “на відмінно”. Була вимушена (нічна!) посадка на МиГ-25 на одному двигуні. Була ще одна – із розрушеним парашутним контейнером… Про льотчиків-випробувачів, асів, яких ще пошукати у всенькому світі, про їхню мужність і самопожертву в ім’я вітчизняного літакобудування й освоєння космосу десятки томів написано. І гинуло їх багато. І за їх винахідливість та рішучість не завжди медалі давали… Леоніда Каденюка обминула чаша сія. Можливо, тому що кожний злет в омріяне небо супроводжувався титанічною роботою, прораховувався кожний рух. А може, його берегла щаслива зірка, два маленькі села, дві його батьківщини.

* * *

Зірковий злет і світова слава Леоніда прийшла 97-го. Не в найкращий час. Розпався Союз, і полковника авіації Каденюка, на його бажання, було відраховано із групи космонавтів Військово-Повітряних сил Росії: він прийняв українське громадянство. Молодший науковий співробітник Інституту ботаніки імені Холодного НАНУ, Каденюк увійшов до складу групи українських космонавтів для підготовки до польотів на космічних кораблях “Space Shuttle”.

До зіркової слави залишилися лічені місяці.

Як це було?

Довідавшись про угоду України із США щодо космічної співпраці, Каденюк надіслав свою пропозицію в Українське космічне агентство. І знову, як і в льотне училище, з багатьох претендентів обрали його.

Завдання?

Космічна біологія.

* * *

І ось липень 96-го. Леонід – у Сполучених Штатах, готується до польоту в космос.

19 листопада 97-го…

Чи хвилювався?

Душевний стан, зізнався опісля, – як у льотчика – випробувача у новому для нього літаку.

Розповів:

– На старт нас привезли під посиленою охороною. Скрізь – поліція, над головою – гелікоптер зі снайперами, запасний автобус – на випадок, якщо з нашим дорогою щось станеться. Було ж, коли психічно хворий стріляв по екіпажеві….

І ось, нарешті, старт.

Як почувався у перші космічні хвилини?

– Я відчув сильний вибух і гуркіт внизу. Корабель здригнувся і пішов угору. Стрімко пішов, розвернувся – і страшний гул почав затихати. Я втиснувся в крісло – треба було терпіти… Коли відірвався від крісла і почав плавати, зрозумів, що я в невагомості. Захотілося глянути на Землю.

Він побачив рідну планету маленькою, беззахисною. І, як м’яч, круглою. І бачив її – з 19 листопада по 5 грудня – багато разів. Один виток космічного “Шатла” навколо Землі – всього за півтори години! Він пильно вдивлявся у цю блакить – чи не побачить із космосу два свої рідні, маленькі села – Клішківці й Солдатське? Там, у холодному і безмовному космосі, вони додавали йому сил і віри у щасливе повернення.

* * *

– Мені дуже приємно тут бути. Миколаївщина – моя друга батьківщина…

Леонід Каденюк – знову у нас, на Побужжі. Як депутат Верховної Ради 4-го скликання й один із чільних особистостей Народної партії.

Який він, перший космонавт суверенної України?

Слава мало позначилася на цій знаменитій і, безперечно, героїчній постаті. Леонід Каденюк – людина скромна і напрочуд приваблива своєю природною щирістю і приязністю. Середнього зросту, худорлявий, з військовою виправкою. Стриманий у розмові. Не палить (і не палив). Не п’є. Особливої дієти не має. Спить сім-вісім годин на добу. І раз на тиждень (це вже як звичка) пробігає десять кілометрів. Говорить, що над усе цінує порядок і дисципліну. Не пропустив жодної зустрічі зі своїми виборцями: народним депутатом України Леонід Каденюк став на прохання своїх земляків із села Клішківці Хотинського району Чернівецької області. Був членом Комітету верховної ради 4-го скликання з питань національної безпеки та оборони, опікувався соціальним захистом військовослужбовців і членів їхніх сімей, військових пенсіонерів. Диспропорція у пенсійному забезпеченні військовиків змусила його взятися за підготовку відповідного законопроекту. Розповів, що на цей документ уряд підготував своє “ні”. Все залежало від тодішнього Президента України Леоніда Кучми.

-Я прийшов до Президента на прийом, – розповідає Леонід Костянтинович, – а на його робочому столі – наш законопроект. Поки що без президентського “вета”. Я розповів йому про реальну ситуацію з пенсіями військових, аргументував документами. Президент згодився.

У космонавта – троє синів.

– Чи стануть, як батько, льотчиками-космонавтами? –  запитала, очікуючи на ствердну відповідь: космос – оце справжня романтика!

– У синів дещо інший погляд на це, – сказав Леонід. – Нині інші часи…

Його голос дещо змінився.

Чи, може, здалося?

– В космос не збираєтесь знову?

– Як тільки буде можливість!

– Успіхів вам! І – гарного рідного неба.

28 січня 2006 року Леонідові Каденюку виповнилося 55 років. Багато хто, проживши значно більше, так і не поставив своє ім’я під пройденим. Каденюк це зробив ще задовго до неповної “круглої” дати.

Романтик, він ще хлопчиком спізнав свою тісну  спорідненість із світом, прагнув цього, йшов до цього. І – дістався своєї мрії, торкнувшись рукою далеких зірок. Навіть уславив дві свої маленькі українські батьківщини – чернівецькі Клішківці і миколаївське Солдатське. Небо на них тепер дивиться очима їх улюбленого сина – Леоніда Каденюка.

Надія Бондарчук, «Автограф»

На фото: льотчик – космонавт Л. К. Каденюк.

Добавить комментарий

Show Buttons
Hide Buttons