Плюси і мінуси нового Кримінального процесуального кодексу України

Згідно  положень нового КПК України, органи досудового розслідування не направляють в суд матеріали кримінальної справи для розгляду, а тільки звертаються до суду з обвинувальним актом з реєстром матеріалів досудового розслідування.

Згідно ч.4 ст. 291 КПК, надання суду інших документів до початку судового розгляду кримінальної справи  забороняється.

Виникає питання: як можливо судді всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження без ознайомлення з матеріалами кримінальної справи та доказами вини чи невинуватості підсудної особи, або застосовувати за особливо тяжкі злочини покарання в виді позбавлення волі до 15 років або довічне позбавлення волі.

 

Крім того в обвинувальному акту, складеному слідчим, чи прокурором згідно вимог ст. 291 КПК не містить відомості про захисників та представників потерпілих і цивільних позивачів.

При таких обставинах в судовій практиці виникає казус, коли суддя при підготовці матеріалів справи до підготовчого судового засідання не має можливості сповістити указаним учасникам судового провадження про дату та час підготовчого засідання, відповідно до ч. 2 ст. 314 УПК.

Таким чином, суддя вимушено порушує права громадян на захист в суді згідно вимог ст. 59 Конституції України, та ст. 20 КПК України.

Серйозним негативним симптомом є відсутність вільного відкритого обговорення проблем реалізації положень нового КПК в системі судів та правоохоронних органів.

Брак гласності в цьому аспекті також сприяє відновленню дієвості обвинувального ухилу.

Які ж основні проблеми нового КПК, проти яких виступають адвокати і запитують: кому треба безпорадний захист?

Вони переважно зводяться до двох речей: ліквідації стадії порушення кримінальної справи та зміни процедури повідомлення особі про підозру.

З набуттям чинності новим Кримінальним процесуальним кодексом істотно зменшено обсяг чинних прав і свобод особи в кримінальному процесі.

Наприклад, у КПК в редакції 1960 року існувало право оскаржити постанову про порушення кримінальної справи щодо конкретної особи чи за фактом вчинення злочину до місцевого суду в будь який час протягом всього часу перебування справи у провадженні органу дізнання, слідчого, прокурора до моменту закінчення досудового слідства.

Це було гарантією захисту прав людини від необґрунтованого кримінального переслідування.

Новий КПК скасував цю процедуру, що є порушенням статей 8,22,55 Конституції України.

Згідно зі старим КПК, 1960 року, кримінальна справа могла бути порушена тільки після проведення дослідчої перевірки.

Новий КПК фактично ліквідував інститут дослідчої перевірки, доводячи процес порушення кримінальної справи до автоматизму.

Згідно зі ст. 214 КПК, досудове розслідування розпочинається з моменту внесення відомостей про вчинення кримінального правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань.

Новела КПК про автоматичний початок досудового розслідування прямо суперечить вимогам ст. 55 Конституції України, відповідно до якої кожному гарантується право на оскарження в суді рішень посадових і службових осіб.

Вона суперечить навіть вимогам ч. 3 ст. 110 КПК, відповідно до якої всі рішення слідчого, прокурора приймаються лише у формі постанови.

На відміну від нового Кодексу, КПК України 1960 року, ст. 95 передбачала, що заяви і повідомлення про злочин можуть бути усними або письмовими.

В свою чергу, анонімні заяви або повідомлення про злочин не були приводами до порушення кримінальної справи.

Натомість ст. 214 КПК України 2012р. не передбачає обов’язку слідчого або прокурора встановити особу, яка повідомляє про вчинене кримінальне правопорушення.

Однак, відповідно до цієї статті, відсутність зазначення особи заявника не перешкоджає внесенню викладених в заяві відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань.

Також ст. 214 КПК України не передбачає обов’язку відповідної посадової особи, яка приймає заяву або повідомлення про вчинення кримінального правопорушення, попередити заявника про кримінальну відповідальність за неправдивий донос по ст. 383 КК України.

Це може сприяти появі величезної маси анонімок, які КПК 1960 року унеможливлював, оскільки під час дослідчої перевірки перевірялись і дані заявника, і факти, викладені в заяві.

До того ж автоматизмом порушення кримінальних справ може стати ефективним методом боротьби з опонентами чи конкурентами по бізнесу.

Припустимо ситуацію, коли факти, викладені в заяві про злочин, не підтвердилися.

Приклад: 15 серпня 2013 р. до Єдиного реєстру досудових розслідувань були внесені дані про те, що мешканець одного з сіл Вознесенського району О.О.О. незаконно зберігає вогнепальну зброю в виді обріза мисливської рушниці, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України.

Слідчий СВ Вознесенського МВ УМВС С.С.С. розпочав досудове розслідування відносно підозрюваного.

На основі матеріалів кримінального провадження слідчий звернувся до слідчого судді Вознесенського міськрайонного суду з клопотанням про проведення обшуку за місцем мешкання підозрюваного.

Підставою для проведення обшуку були: рапорт працівника міліції та протокол допиту якогось свідка???

Суддя постановив ухвалу про надання дозволу на обшук садиби підозрюваного.

27 серпня 2013 р. оперативно-слідча група Вознесенського МВ УМВС в присутності понятих провела обшук за місцем мешкання О.О.О. в житловому будинку, в господарських приміщеннях та присадибній ділянці.

За обшуком спостерігали підозрюваний, інвалід ІІ групи, його жінка, інвалід І групи, троє малолітніх дітей та односельчани.

В результаті обріз мисливської рушниці не знайдено, про що був складений протокол обшуку. Зі змістом протокола особа, у  якої був проведений обшук, не була ознайомлена.

Згідно ст. 234, 236, КПК копія протокола не була вручена підозрюваній особі.

Тоді як в ст. 189 КПК 1960 року передбачалась обов’язковість вручення копії протоколу обшуку особі, у якої проведено обшук.

Внаслідок особі та членам його сім’ї  була заподіяна непоправима моральна шкода та дискредитація в очах односельчан.

Відкритим залишається питання вилучення інформації про особу, щодо якої надійшла неправдива заява про злочин, з Єдиного реєстру досудових розслідувань.

Таким чином, в реєстрі збирається інформація відносно особи протягом її життя – хто, коли, за яких обставин вважав її причетною до злочину.

Понад усе, доступу до реєстру звичайний громадянин не має, отже, позбавлений права, гарантованого ч. 3 ст. 32 Конституції України, знайомитися в органах державної влади з відомостями про себе.

Крім того, на відміну від КПК у редакції 1960 року, новий КПК не зобов’язує слідчого в протокольній формі повідомлювати обвинуваченого та захисника про призначення експертизи у кримінальному провадженні, шляхом ознайомлення з постановою про призначення експертизи.

Раніше це був обов’язок слідчого і на цій стадії процесу захисник та підзахисний мали право реалізувати низку прав, заявити клопотання.

Згідно зі ст. 159 КПК, тимчасовий доступ до доказів у кримінальній справі захисник може отримати тільки на підставі ухвали суду.

Таким чином, захисник у кримінальному провадженні позбавлений права в умовах, начебто, змагальності сторін самостійно отримати такий вид доказу.

У новій структурі кримінального процесу важливе значення отримує момент повідомлення особі про підозру. З цього починається відлік строків розслідування.

Також фактично і юридично з’являється сторона захисту, яка може збирати виправдувальні докази.

Але зараз слідчі на практиці часто повідомляють підозрюваному, його захиснику про звернення досудового розслідування та надання доступу до матеріалів кримінальної справи на етапі завершення провадження – перед самим направленням справи до суду. Є приклади, коли строки досудового розслідування закінчені.

В цьому адвокати вбачають порушення права підозрюваного на захист, оскільки не мають часу для формування своєї позиції по справі, підготувати та заявити клопотання.

На жаль, як свідчать соціологічні дослідження (“Новий КПК змінює правовий світогляд” “Урядовий кур’єр” № 103 від 11 червня 2013р.), з набранням чинності нового КПК довіра суспільства до судової влади та правоохоронної системи не зросла.

Для повноцінного переходу до якісно нової моделі кримінального процесу потрібні надзвичайні зусилля правничої громади і держави та всього суспільства.

Підсумовуючи, повторю думку багатьох правозахисників: новий КПК України потребує відповідних змін та доповнень у законодавчому процесі Верховною Радою України.

М.А. Федоренко,  завідуючий юридичної консультації Вознесенського району, член Ради адвокатів Миколаївської області, найстарший за віком адвокат області.

Добавить комментарий

Show Buttons
Hide Buttons